— Тоді ділянка й дім перейдуть у власність Нобору Ватая? Так?
— Гадаю, так мало б статися. Та ще будуть, напевне, складні формальності…
Я трохи подумав.
— Послухайте, Усікава-сан! Я не зовсім розумію. Чому Нобору Ватая хоче усунути мене подалі від цієї ділянки? Що з придбаними ділянкою та домом збирається робити?
Усікава обережно провів долонею по щоці.
— Окада-сан, я про це абсолютно нічого не знаю. Я ж вам спочатку сказав: "Я всього-на-всього нещасний поштовий голуб". Що господар скаже, те покірно й роблю. А доручення здебільшого клопітні. Пам'ятаю, як у дитинстві читав книжку про Аладдіна та чарівну лампу й дуже співчував джину, якому не давали і вгору глянути. І не думав, не гадав, що зі мною таке станеться, коли виросту. Сумна історія. Дуже. В усякому разі, я передав вам те, що мені доручив Ватая-сенсей. А вам, Окада-сан, вирішувати, що вибрати. Ну, то що? З якою відповіддю дозволите повернутися?
Я мовчав.
— Звичайно, вам треба подумати. Я не проти. Маєте час для роздумів. Одразу вирішувати не треба. Я хотів би сказати: "Думайте, скільки завгодно", — але, правду кажучи, такої нагоди ви не маєте. Послухайте, Окада-сан, мою думку. Така щедра пропозиція на столі довго не лежить. Може статися так, що вона зникне, як тільки ви на хвильку одвернетесь. Умить зникне, як пара на запітнілому склі. А тому добре подумайте — і якомога швидше. Пропозиція непогана ж. Зрозуміло?
Усікава зітхнув і зиркнув на годинник.
— Ой-йой, мені пора йти. Знов у вас засидівся. Дякую за пиво. Як завжди, тільки я весь час говорив. Просто нахабство. Я не виправдовуюсь, але у вас я почуваюсь як удома. Дуже затишно.
Усікава підвівся, поставив у раковину склянку, пивну пляшку й попільничку.
— Окада-сан, невдовзі я вам знову подзвоню. Дещо приготуємо, щоб ви з Куміко-сан змогли поспілкуватися. Я ж обіцяв. До нової зустрічі!
Коли Усікава пішов, я відчинив вікно й провітрив кімнату від густого тютюнового диму. Налив води у склянку, випив і, вмостившись на дивані, посадив на коліна Макрель. І тоді уявив собі, як Усікава, вийшовши звідси, відразу скинув свій маскарад і побіг до Нобору Ватая. Дурнішого й не придумаєш.
18
"Примірювальна"
Заміна
Мускат нічого не знала про жінок, котрі до неї приходили. Вони про себе не розповідали, а вона не розпитувала. Називали себе не справжніми, а видуманими іменами. Однак навколо них витала особлива атмосфера, породжена сумішшю грошей і влади. Вони цього явно не показували, але за одягом і манерою одягатися Мускат могла відразу визначити, якого вони походження.
Мускат орендувала приміщення в офісній будівлі в Акасака. Оскільки більшість клієнток ревно оберігали таємниці свого приватного життя, то вона вибрала якомога непримітнішу будівлю. І після довгих роздумів вирішила влаштувати там ательє мод. Раніше вона була модельєром, і тому ніхто не дивувався, що до неї навідується чимало замовниць. Тим паче що відвідувачки були такого віку — від тридцяти до п'ятдесяти, — коли жінки замовляють собі пошиття дорогого одягу. Мускат повісила в ательє зразки одягу, розклала ескізи, викрійки, журнали мод, придбала кравецькі інструменти, робочі столи й манекени, а для додаткової переконливості навіть дещо сама скроїла. В іншій, меншій, кімнаті містилася "примірювальна". Клієнток проводжали туди, й там на дивані Мускат улаштовувала їм "примірювання".
Список клієнток складала дружина власника одного універмагу. Особа з широким колом знайомих, вона підбирала клієнтуру з особливою обережністю — з обмеженого числа тих, кому можна було довіряти. Вона була твердо переконана, що треба утворити "клуб" із ретельно вибраних членів, щоб уникнути неприємних скандалів. Бо інакше почнуться всілякі розмови, поширяться зайві чутки. Жінок, членів "клубу", суворо попередили, щоб вони ніколи нікому не розповідали про "примірювання". Вибрані жінки вміли тримати язика за зубами і знали, що за порушення обіцянки їх виключать із "клубу" назавжди.
Про "примірювання" відвідувачки домовлялися по телефону і приходили в призначений час. Конфіденційність забезпечувалася повна, бо клієнтки ніколи не зустрічалися одна з одною. Винагороду сплачували відразу, готівкою. Її розмір, який встановлювала сама дружина власника універмагу, виявлявся набагато більшим, ніж сподівалася Мускат. Однак, побувавши один раз на "примірюванні", жінки обов'язково дзвонили і знову записувалися на процедуру. Усі без жодного винятку. "Вам не треба турбуватися про їхні гроші, — на самому початку сказала дружина власника універмагу. — Бо чим більше вони плататимуть, тим спокійнішими почуватимуться". Мускат бувала у своєму офісі тричі на тиждень і за день проводила тільки одне "примірювання". Більшого собі не дозволяла.
Цинамон почав допомагати матері, коли йому сповнилося шістнадцять. Давати собі раду з усім їй було важко, а наймати в помічники незнайому людину не годилося. Врешті-решт, добре подумавши, Мускат запропонувала синові допомогти їй, і він погодився, навіть не спитавши, що мати робить. Уранці, на десяту, він приїжджав на таксі в офіс (їздити в метро або на автобусі він зносити не міг), прибирав кімнати, розставляв усе по місцях, ставив у вази живі квіти, готував каву, робив потрібні покупки, неголосно слухав записи класичної музики, вів бухгалтерію.
Незабаром Цинамон став незамінною людиною в офісі. Незалежно від того, приходили клієнтки чи ні, він, у костюмі з краваткою, завжди сидів за столом у приймальні. Жодна з відвідувачок не скаржилася на те, що він мовчить. Через це вони не відчували ніякої незручності, скоріше навпаки — їм навіть подобалося, що хлопець не говорить. Замовлення по телефону приймав також Цинамон. Коли клієнтка називала бажаний день для приходу, він відповідав на її побажання стуком по столу: один удар — "ні", два удари — "так". Жінкам така лаконічність сподобалася. Цинамон мав настільки правильні риси обличчя, що міг замінити скульптуру і виставлятися в музеї, а крім того, на відміну від інших юнаків, не говорив нічого такого, що псує настрій. Приходячи й відходячи, відвідувачки пробували з ним говорити, а він, слухаючи їх, усміхався і кивав головою. Така "розмова" розслаблювала жінок, звільняла від напруження, принесеного із зовнішнього світу, розвіювала ніяковість, що залишалася після "примірювання". Та й Цинамона, що уникав контактів з іншими людьми, спілкування з жінками, які відвідували офіс, здається, ніяк не обтяжувало.