Уві сні підліток серед ночі вийшов у безлюдний сад, узяв лопату й почав розкопувати ту яму, яку засипав цибань. Лопата спиралася на стовбур дерева. Оскільки яму цибань засипав нещодавно, то копання виявилося не надто важким. Однак п'ятирічному підлітку досить було потримати в руках важку лопату, як він захекався. Крім того, підліток вийшов босим, і ступні страшно мерзли. Але він пихтів й орудував лопатою, аж поки не показався той згорток, який закопав цибань.
Заводний птах перестав кричати. Не з'являвся і коротун, що видряпався на сосну. Навколо панувала тиша, від якої дзвеніло у вухах. Цибань і коротун наче кудись зникли. "Але ж, урешті-решт, це сон, — подумав підліток. — Заводний птах і схожий на батька дядько, що виліз на дерево, — не сон, а ява. І ніякого зв'язку між тим і цим немає. Та от що дивно: зараз, уві сні, я розкопую яму, вириту насправді. Як відрізнити, де сон, а де не сон? Наприклад, ця лопата справжня чи тільки сниться?"
Що більше підліток думав, то менше розумів. Тому перестав сушити собі голову й з усієї сили копав. Нарешті лопата наткнулася на згорток.
Підліток обережно, щоб не пошкодити, обкопав згорток, опустився на коліна й вийняв його з ями. З ясного, безхмарного неба, не зустрічаючи жодної перешкоди, на землю лилося вологе світло повного місяця. Як не дивно, уві сні підліток не відчував страху. Понад усе ним заволоділа цікавість. Розкривши згорток, він виявив людське серце. Воно було такого ж кольору і форми, як на малюнку в атласі. Серце ще жило й ворушилося, наче щойно покинута дитина. І хоча кров не витікала з перерізаних артерій, воно енергійно пульсувало. У вухах підлітка гупало: бум! бум! бум! Це калатало його власне серце. Обидва серця — поховане і власне — билися в унісон, ніби про щось перемовляючись.
Переводячи подих, підліток рішуче сказав собі: "Нема чого боятися! Це ж просто людське серце. В атласі зображено таке ж. Кожна людина має серце. Я також". Заспокоївшись, він загорнув серце в ганчірку, поклав у яму й засипав землею. Потім затоптав землю босими ногами, аби ніхто не помітив, що яму розкопували, лопату притулив до дерева там, де вона раніше стояла. Уночі земля була холодна, немов лід. Після цього підліток видряпався на підвіконня і заліз назад у теплу, добре знайому кімнату. Обтрусив ступні над відром для сміття, щоб не забруднити простирадло, і, забравшись у ліжко, вирішив заснути, але помітив, що тут уже хтось лежить. Замість нього спав хтось, накрившись ковдрою.
Розгнівавшись, підліток щосили смикнув за ковдру. "Гей, ти! Забирайся! Це моє ліжко!" — спробував він крикнути, але голос кудись пропав. Бо в ліжку він побачив самого себе. Лежав у постелі й мирно уві сні посапував. Підліток, утративши дар мови, завмер як укопаний. "Якщо я вже сплю тут, то де ж спати мені іншому?" Підліток уперше по-справжньому злякався. Страх, здавалось, пронизував холодом до самих кісток. Підліток хотів закричати. Якомога голосніше й різкіше, аби розбудити себе, котрий спав, і всіх людей у домі. Та голосу не було. Хоч як він старався, а жоден звук не виходив з рота. Тоді підліток схопив себе сплячого за плече й щосили потряс. Однак сплячий не прокидався.
Хоч-не-хоч підліток зняв із себе кофту на ґудзиках, кинув її на підлогу й, силоміць відсунувши сплячого двійника, втиснувся на край вузького ліжка. Треба ж було забезпечити собі місце! Бо інакше його випхнуть із цього світу. Лежати було незручно, навіть подушки не вистачало, та як тільки він ліг, очі склепилися самі. Підліток уже ні про що не міг думати і наступної миті заснув.
Коли наступного ранку підліток прокинувся, то побачив, що лежить сам-один посеред ліжка. Як завжди, подушка була в нього під головою. Поруч — нікого. Він неквапливо підвівся й оглянув кімнату. З першого погляду в ній нічого не змінилося. Усе те саме — і стіл, і шафи, і торшер. Стрілки настінного годинника показували 6:20. Але підліток знав: щось тут негаразд. Хоча зовні нічого начебто не змінилося, але минулої ночі він заснув в іншому місці. Відрізнялося все — і повітря, і світло, і звуки, і запахи. Можливо, інша людина цього не помітила б, а от він відчув різницю. Він скинув ковдру й оглянув себе. По черзі ворухнув пальцями. Вони його слухалися — і на руках, і на ногах. Нічого не боліло, не свербіло. Підліток зліз з ліжка й подався до туалету. Справив малу нужду, став перед умивальником і поглянув у дзеркало. Зняв піжаму, виліз на крісло і оглянув своє біле маленьке тіло. Нічого особливого на ньому не помітив.
Та все-таки щось було не так. Підлітку здалося, ніби його помістили в іншу оболонку. Він зрозумів, що ще не звик до свого нового тіла. Відчував у ньому щось несумісне з його колишньою натурою. Підліток раптом відчув себе безпорадним і хотів гукнути: "Мамо!" Та голос пропав. Голосові зв'язки не могли викликати коливання повітря. Здавалось, слово "мама" зникло із цього світу. Однак невдовзі підліток збагнув, що зникло не слово.
13
Таємниче лікування М
АРТИСТИЧНИЙ СВІТ, ЗАРАЖЕНИЙ ОКУЛЬТИЗМОМ
Із щомісячника "…", грудень
…У більшості випадків відомості про окультні методи лікування, які останнім часом стали своєрідною модою в артистичному світі, поширюються усно, через знайомих людей, та інколи до цього долучаються і якісь таємні організації.
Візьмімо для прикладу 33-річну актрису М. Років десять тому вона здобула визнання, знявшись у другорядній ролі в одному телесеріалі, і відтоді виступала в провідних ролях на телебаченні та в кіно. Шість років тому М. вийшла заміж за одного "молодого бізнесмена", власника великої ріелторської фірми. Перші два роки подружнього життя пройшли начебто без жодних проблем. Справи в її чоловіка просувалися успішно, та й вона мала певні досягнення на артистичній ниві. Однак потім його побічний бізнес на Роппонґі — клуб і бутик, відкриті на її ім'я, — потрапив у скрутне становище й обріс боргами, які формально лягли на неї. М. ніколи не думала ставати діловою жінкою, але, видно, чоловік хотів розширити свій бізнес, а тому майже силоміць переконав її взяти в ньому участь. Подейкували, начебто чоловіка втягли в якусь аферу. До того ж, уже давно М. не знаходила спільної мови з чоловіковими батьками.