На якийсь час обидва приятелі замовкли. Мовчав і Блад, вважаючи, що нітрохи не наблизиться до своєї мети, коли й додасть зараз що-небудь до сказаного раніше. Проте він підбадьорився, бо виразно побачив, що йому вдалося посіяти чвари між компаньйонами.
Коли ж, нарешті, він порушив гнітючу мовчанку, його слова, здавалось, ніяк не стосувались —того, що відбувалося.
— Хоч ви, очевидно, й вирішили продати мене іспанцям, але це аж ніяк не причина дати померти мені від спраги. В горлянці в мене як у солончаковій пустелі.
Кажучи так, Блад переслідував певну мету, і хоч спрага правила тут лише за привід, але вона не була удаваною, а його наглядачі хотіли пити не менше ніж він. Повітря в цій кімнаті із щільно зачиненими дверима й вікнами було нестерпно задушливе. Сем провів рукою по вологому лобі й струсив крапельку поту.
— Чорт! Ну й задуха! — пробурмотів він.— Мені теж хочеться пити.
К'юзак облизав сухі губи.
— А тут у хаті нічого немає? — спитав він.
— Немає. Та звідси до "Французького короля" всього два кроки.— Він підвівся.— Зараз принесу міх вина.
У грудях капітана Блада бурхливо змахнула крилами надія. Це було саме те, до чого він вів. Знаючи, що ці хлопці люблять хильнути і що згадка про спрагу легко може викликати у них бажання випити, Блад сподівався, [384] що один з них піде по вино й цим одним буде Сем. Блад був певен, що з К'юзаком він порозуміється зразу ж.
І тут К'юзак, цей дурень, все зіпсував своєю надмірною запопадливістю. Схопившись на ноги, він вигукнув.
— Так, так, міх вина не завадить! Давай швидше, у мене теж горлянка пересохла!
Проте в його голосі почулась фальшива нотка, і вухо Сема безпомилково вловило її. Він зупинився, уважно роздивляючись на свого спільника і, певно, прочитав на обличчі в цього негідника зрадницький намір. Трохи помовчавши, Сем посміхнувся.
— Але, якщо подумати,— повільно промовив він,— буде краще, коли по вино підеш ти, а сторожити залишусь я.
З несподіванки К'юзак розкрив рота і змінився на обличчі. Капітан Блад вилаяв його про себе непроторенним дурнем.
— Ти що, не довіряєш мені? — запитав він.
— Та ні... Не те, щоб не довіряв,— відказав Сем,— але тут залишусь я.
Тепер К'юзак розгнівався вже по-справжньому.
— Он як! Та побий мене сила божа! Якщо ти мені не довіряєш залишитися з ним, то я також тобі не довіряю.
— А тобі й не треба мені довіряти. Ти ж знаєш, що мене його обіцянки не спокусять. Ось чому не ти, а я повинен тут залишитися.
Якийсь час негідники розлючено дивились один на одного й мовчали. Нарешті К'юзак похмуро відвів очі, знизав плечима й відвернувся, неначе визнавав, що заперечити Семові він не може. Після цього він ще трохи постояв, примружившись і про щось розмірковуючи, потім аж скинувся, немов раптом прийняв якесь рішення.
— Ну нехай, піду! — оголосив він і рвучко вийшов геть.
Як тільки двері за французом зачинились, Сем сів на своє старе місце за столом. Блад прислухався до звуку кроків, що швидко віддалялись, поки зовсім не завмерли вдалині, потім порушив тишу таким гучним реготом, що його охоронець аж здригнувся. ^
Сем підозріливо глянув на нього:
— Що це тебе так насмішило, капітане?
Блад, як нам відомо, волів би за краще мати справу з К'юзаком. З тим він напевно порозумівся б. А з Семом навряд чи щось могло вийти, бо той страшно боявся іспанців. [385]
Проте необхідно було використати бодай найменшу можливість на порятунок.
— Мене насмішила твоя необережність,— відповів капітан Блад.— Ти не довірив йому стерегти мене, але взяв і випустив з ока.
— А якої шкоди він може мені завдати?
— Він може повернутися не сам,— загадково промовив капітан.
— А щоб йому добра не було! — вигукнув Сем.— Та якщо він спробує викинути такого коника, я його пристрелю! Я з хитрунами не панькаюсь.
— Хоч би що, а ти вчиниш розумно, якщо здихаєшся його. Це ненадійний хлопець. Семе, я його знаю. Ти йому став сьогодні на перешкоді, а він не з тих, хто прощає. Та це тобі слід було б знати самому з того, як він зрадив мене. Але ти нічого не розумієш. В тебе є очі, Семе, але ти бачиш не більше, ніж сліпе цуценя. Та й голову ти ніби маєш, тільки мозку в ній не більше, ніж у гарбузі, інакше ти не вагався б між іспанцями і мною.
— Ти знову своєї?
— Саме так. Обіцяю тобі п'ятдесят тисяч золотих і присягаюсь честю, що заплачу все до останнього червінця, причому не пам'ятатиму зла й не шукатиму помсти. Навіть К'юзак запевняв тебе, що моєму слову можна вірити, і був ладен прийняти мою пропозицію.
Капітан Блад замовк. Бандит мовчки дивився на нього, про щось думаючи. Обличчя його посіріло, чоло рясно вкрилось великими краплями поту.
— Кажеш, п'ятдесят тисяч золотих червінців? — хрипко й ледь чутно спитав він.
— Точно. Але ділитися з цим французьким собакою немає ніякої потреби. Чи ти гадаєш, що він поділився б з тобою, якби зміг загарбати все, вгородивши тобі в спину ножа? Ну, Семе, не тремти, хапай долю за роги. Під три чорти іспанців! Не бійся їх, бо Іспанія нині — це тільки привід! Я захищу тебе від іспанців. На борту мого флагманського корабля ти будеш у цілковитій безпеці.
— П'ятдесят тисяч... Але ж ризик який!..
— Нема ніякого ризику,— сказав Блад.— Принаймні він наполовину менший, ніж тоді, коли виявиться, що ти продав мене іспанцям. А це обов'язково стане відомо. Чоловіче, тоді тобі з Тортуги живим не вибратись. А якщо й виберешся, то мої хлопці тебе й край світу знайдуть.
— Та хто їм скаже?
— Завжди хтось знайдеться. Ти дурень, що взявся за [386] цю справу, і двічі дурень, що взяв собі за спільника К'ю-зака. Хіба ж він не кричав скрізь, що помститься мені? На кого ж першого впаде підозра, як не на нього? І коли мої хлопці його спіймають,— а вони його обов'язково спіймають,— то хіба він тебе не викаже?
— Щоб я здох, ти правду кажеш! — вигукнув Сем, по-, ставлений перед фактами, над якими досі не замислювався.
— Слово честі, ти можеш вірити мені й у всьому іншому, бо то також правда.
— Зачекай, дай мені подумати.
Як і раніше, капітан Блад мудро вирішив поки що обмежитися сказаним. Адже розмовляючи з Семом, він досяг навіть більшого успіху, ніж сподівався. Зерняті сумніву, яке він посіяв у Семовій душі, треба було дати час прорости.