— Через те, власне, мені й треба їхати і через те прошу вас, як благородних і чесних сусідів: наглядайте вряди-годи за Богданцем і не дайте нікому вчинити шкоди, а особливо Чтанові...
За цей час молодий Вільк, бувши досить кмітливим чоловіком, уже зміркував, що коли Збишко оженився, то краще мати Мацька своїм другом, бо й Ягенка в усьому вірила йому й готова була виконувати його поради. І в молодого паливоди раптом постали зовсім інші наміри. "Мало не противитись Мацькові, треба його ще й привернути на свій бік!" подумав він. І хоч він був напідпитку, проте швидко схопив рукою під столом батька за коліно й міцно стиснув на знак, щоб той не сказав чогось недоречного, а сам промовив:
— Не бійтеся Чтана! Ого! Нехай би він тільки спробував! Правда, він трохи пом'яв мене, але я його теж так віддубасив по волохатій морді, що й рідна мати не впізнала б. Їдьте спокійно. Нічого не бійтеся. Не пропаде і жодна ворона з вашого Богданця!
— Як бачу, то ви благородні люди. Обіцяєте?
Обіцяємо! — вигукнули обидва.
Рицарською честю?
Рицарською честю.
І гербом?
— І гербом! Навіть хрестом! Як бог свят! Мацько задоволено усміхнувся і сказав:
Ну, я цього від вас і сподівався. А коли так, то скажу вам і ще щось... Зих, як ви знаєте, доручив мені опіку над дітьми. Через те я Чтанові і тобі, юначе, став на перешкоді, коли ви хотіли силоміць вдертися до Згожелиць.. А тепер, коли я буду в Мальборзі, чи бог його знає де, то яка вже там опіка... Правда, сиріт береже бог, і того, хто хотів би їх скривдити, чекає не тільки сокира ката, а й безчестя від людей. І все-таки тяжко мені їхати. Дуже тяжко! Обіцяйте ж мені, що ви не тільки не скривдите Зихових сиріт самі, а й нікому не дасте скривдити.
Присягаємось! Присягаємось!
Рицарською честю і гербом? — Рицарською честю і гербом!
І хрестом також?
І хрестом!
Бог свідок. Амінь! — закінчив Мацько.
І він глибоко зітхнув, бо знав, що такої присяги вони додержать, хоч би їм довелося гризти собі від злості пальці.
Мацько одразу почав прощатися, але вони затримали його майже силою. Він мусив пити й покумався з старим Вільком, а молодий, хоч звичайно, бувши п'яним, шукав сварки, тепер погрожував тільки Чтанові й так догоджав Мацькові, ніби сподівався, що той завтра ж віддасть за нього Ягенку. Проте десь опівночі він зомлів від напруження, а коли його очутили, заснув, мов убитий. Старий незабаром пішов слідом за сином, так що Мацько залишив їх обох за столом, немов мертвих.
У самого в нього голова була дуже міцна, і він був лише трохи напідпитку. Повертаючись додому, він з радістю думав про те, чого йому вдалось добитися. — Ну,— говорив він сам собі,— Богданець безпечний і Згожелиці також. Вони показяться, як узнають, що Ягенка поїхала, але мого й її добра стерегтимуть, бо зобов'язались. Напоумив мене господь... Де не можна кулаком, там треба розумом... Як повернусь, то не обійдеться без того, щоб старий мене на бій не викликав, але то байдуже... Дав би бог і хрестоносців так ошукати... Та з ними трудніше.... Наш, нехай буде і псявіра, однак, коли присягнеться рицарською честю і гербом, то присяги додержить, а для них присягнутись однаково, що на воду плюнути. Ну, може, матір божа допоможе мені стати в пригоді Збишкові так, як оце я став Зиховим дітям...
Тут йому спало на думку, що Ягенка могла б і не їхати, бо два Вільки стерегли б її, як ока в лобі. Проте він скоро облишив цю думку. "Вільки справді стерегтимуть її, але Чтан чіплятиметься ще більше. Бог його знає, хто кого переможе, а бійки та напасті напевне будуть, і від них можуть потерпіти Згожелиці, Зихові сироти й навіть сама дівчина. Вількам пильнувати самого Богданця буде легше, а для дівчини в усякому разі краще бути десь далі від цих двох забіяк і ближче до багатого абата". Мацько не вірив, щоб Дануся могла вийти живою з рук хрестоносців, тому не втрачав надії, що коли Збишко повернеться вдівцем, то його неминуче потягне до Ягенки.
— Всемогутній боже! — говорив він сам до себе.— Якби так, маючи Спихов, Збишко взяв потім Ягенку з Мочидолами та з усім тим, що їй залишить абат, то не пошкодував би й цілого кружка воску на свічки!
За такими думками він і не помітив, як проїхав цілу дорогу з Бжозової. Однак прибув він пізньої ночі і здивувався, побачивши в вікнах яскраве світло. Слуги також не спали, бо як тільки він в'їхав у двір, до нього вибіг конюх.
— Гості якісь, чи що? — спитав Мацько, злазячи з коня.
— Панич із Згожелиць з чехом,— відповів конюх.
Ці одвідини здивували Мацька. Ягенка обіцяла приїхати завтра вдосвіта, і вони мали одразу ж вирушати. То чого ж приїхав Ясько, і так пізно? Старий рицар подумав, що в Згожелицях щось могло трапитись, тому трохи непокоївся, коли йшов до хати.
Але в кімнаті, в великому глиняному каміні, що заміняв тут вогнище і стояв звичайно посередині, ясно й весело горіли соснові тріски, а над столом у залізних підставках палали два смолоскипи, при світлі яких Мацько побачив Яська, чеха Главу і ще одного молодого хлопчака з рум'яним, як яблуко, обличчям.
Як поживаєш, Яську? Як там Ягенка? — запитав старий шляхтич.
Ягенка просила переказати вам,— цілуючи його в руку, сказав хлопчак,—що передумала їхати й залишається вдома.
Бійтеся бога! Як так? Що це їй спало на думку? Хлопчак підняв на нього сині очі й почав сміятися.
Чого ти регочеш?
Але чех і другий хлопчак також вибухнули веселим сміхом.
— Бачите!—вигукнув перший хлопчак.—Хто ж мене впізнає, коли ви не впізнали?
Аж тепер Мацько уважніше придивився до стрункої постаті й вигукнув:
Во ім'я отця і сина! Перебралась, як на запусти. І чого ти оце приїхала, дзиго?
Як то чого?.. Кому в дорогу, тому пора!
Ти ж мала завтра вдосвіта приїхати?
Авжеж! Завтра вдосвіта, щоб усі бачили! Завтра в Згожелицях подумають, що я у вас в гостях, і нагадаються аж післязавтра. Сецехова і Ясько знають, але Ясько обіцяв рицарською честю, що, скаже аж тоді, коли там занепокояться. Але ж ви не впізнали мене, правда?
Тепер уже почав сміятись Мацько.
— Дай же я ще подивлюся на тебе... Ну, який же зграбний з тебе хлопчина!.. І особливий, бо від такого можна й приплоду діждатись... Правду кажу! Ех, якби я не був старий!.. Але й так попереджаю: стережись, дівко, потрапляти мені на очі! Ой, стережися!..