Танці скінчилися. Музики дограли "Алога Ое" й почали збиратись додому. Персіваль Форд ляснув у долоні, кличучи служника-японця.
— Скажи он тому чоловікові, що я хочу його бачити, — мовив вій, показуючи на Джо Гарленда. — Нехай він зараз сюди підійде.
Джо Гарленд підійшов і шанобливо спинився за кілька кроків од нього, нервово перебираючи струни на гітарі, яку й досі тримав. Персіваль Форд не попросив його сісти.
— Ви — мій брат, — сказав він.
— Таж це всяк знає, — відповів той з подивом у голосі.
— Еге ж, так мені сказано, — непривітно мовив далі Персіваль Форд. — Але я не знав цього до сьогоднішнього вечора.
Запала мовчанка. Зведений брат зніяковіло вичікував, а Персіваль Форд не кваплячись обмірковував, що казати далі.
— Пам’ятаєте, як я вперше прийшов до школи, а мене хлопчаки скупали в басейні? — запитав він. — Через що ви заступилися за мене?
Зведений брат тільки соромливо усміхнувся.
— Через те, що ви знали? — запитав Форд.
— Еге ж, через те.
— Але я цього не знав, — так само непривітно провадив далі Персіваль Форд.
— Еге ж, — озвався Джо Гарленд.
Знову запала мовчанка. Служники почали гасити світло на терасі.
— Тепер... ви знаєте, — просто сказав брат.
Персіваль Форд насупився. А тоді замислено подивився
на Джо Гарленда.
— Скільки ви візьмете за те, щоб виїхати з Гаваїв і ніколи сюди не повертатись? — запитав він.
— Ніколи... не повертатись? — перепитав Джо Гарленд, заникуючись. — Це єдина земля, яку я знаю. По інших краях холодно, і вони мені невідомі. Тут у мене чимало приятелів. Жодна людина не скаже мені в іншому краї: "Алога, друзяко Джо! "
— Я сказав: ніколи сюди не повертатись, — мовив удруге Персіваль Форд. — "Аламеда" завтра відпливає до Сан-Франціско.
Джо Гарленд зовсім збився з пантелику.
— Але ж навіщо це? — здивувався він. — Адже ви тепер знаєте, що ми брати.
— Саме тому, — відповів Форд. — Всяк це знає, як ви самі сказали. Ви не пошкодуєте, що дали згоду.
Ніяковість та збентеження покинули Джо Гарленда. Зникла різниця в походженні й становищі.
— Ви хочете, щоб я виїхав? — запитав він.
— Я хочу, щоб ви виїхали і ніколи не поверталися, — відповів Персіваль Форд.
І враз — блискавично, на одну лише мить — побачив він свого брата, що височів над ним горою, а сам він почувся таким здрібнілим і малесеньким, що й оком не вгледиш. Та неприємно чоловікові бачити себе в правдивому освітленні і неспромога довго на себе отакого дивитися, — скорше вмер би. Отож на одну тільки блискавичну мить побачив Персіваль Форд себе та брата в справжньому співвідношенні. А вже наступної миті перемогло його нікчемне й ненажерливе "я".
— Я ж вам уже казав, що не пошкодуєте. Ви не прогадаєте. Я вам добре заплачу.
— Гаразд, — заявив Джо Гарленд. — Я поїду.
І вже повернувся й рушив геть.
— Джо! — гукнув Персіваль. — Завтра рано зайдете до мого повірника. П’ятсот одержите готівкою, а двісті вам висилатимуть щомісяця.
— Дуже добра з вас людина, — лагідно відказав Джо Гарленд. — Навіть надто добра. І все ж я, либонь, обійдусь і без ваших грошей. Завтра я виїду на "Аламеді".
Він пішов не попрощавшись.
Персіваль Форд ляснув у долоні.
— Служко, — наказав він японцеві, — лимонаду!
І, сидячи за склянкою лимонаду, Персіваль Форд довго й самовдоволено усміхався.