— Ти, певно, чув, гетьмане, а може й читав десь, оповідання про святого Петра. Кажуть, що святий Петро, ходячи по світі, зайшов був десь у пустиню і три дні не міг знайти людського житла. Зголоднів дуже і почав молитися богу, щоб дав йому чим занестися. Коли гляне, а з-під каменя, на якім він клячав, вилізає гадюка. А з неба чути голос: "Петре, бери і їдж!" Але Петро зжахнувся і мовить: "Господи, се ж нечисть!" А голос відповідає: "Не бійся, чистому все чисте!" І святий Петро простягнув руку, взяв гадину, аж бач, із неї зробилася сушена риба.
— Ну, діду, але ж се якраз навпаки того, що було зо мною,— скрикнув Богдан.
— Так, гетьмане, але ж бо й ти не святий Петро, а те діло, яке ти маєш зробити на Вкраїні...
— Досить, діду, досить! — мовив Богдан, устаючи з місця, і, попрощавшися з дідом, вийшов із землянки і подався в свою дорогу.