Помінятися б місцями з Белою, щоб належати самій собі, піднестися над усякою пихою.
А зараз Емма неквапом підійшла до чотирьох дорослих і зупинилася біля матері.
— Я хочу полежати, як Кандіда.
— Любенька, дай їй поспати. Адже тобі не вистачить місця.
Емма скоса позирнула на тітку, і та простягла до неї руку. Дівчисько стало навколішки, потім нахилилося і впало головою на тітчині коліна. Кетрін пригладила світле волосся, прибрала зі щоки шовковисті пасма.
Спершись на лікоть, Пол позіхнув:
— Ось прийшла найрозумніша.
Пітер посміхнувся до Кетрін.
— Даруйте. Це злочин розмовляти про роботу в такий чудовий день.
— Я з інтересом слухала.
Пол мугикнув.
— І не погоджувалася з жодним словом.
Кетрін легенько знизала плечима й кивнула на другий край підстилки.
— Просто думала про те, що говорив Барт.
Пітер запитав, хто такий Барт, і відчувалося: він думає, що це скорочене ім'я від Бартолом'ю.
Пол пояснив. Пітер ляснув пальцями.
— Днями хтось говорив мені про нього. — Він звівся, сів і обернувся до Кетрін. — І що ж він каже?
Кетрін заходилась розтовкмачувати, наче Еммі:
— Він проаналізував путівники для туристів. У книжці нарисів. Як вони поширюють думку, що все утилітарне та сучасне — страшенна нудота. Єдине, що може зацікавити, — це стародавні пам'ятки та мальовничі краєвиди. Як мальовничість стала асоціюватися майже виключно з горами та сонячними пляжами. — І вона додала: — От і все.
І хай йому грець, як вийшло недоладно.
Пол зауважив:
— Це не інакше, як романтики завели моду на гори.
Кетрін провела пальцем по Емминому волоссі. Ту моду завів ще Петрарка, ну та багато знатимеш — швидко постарієш.
— Мені здається, він намагався показати, що брак уяви в плануванні подорожей походить в основному від буржуа. Від міщанського поняття краси. Як у путівниках присвячується цілих три абзаци якійсь церкві в тому чи іншому місті, а потім зо два рядки про саме місто — й крапка.
Пол ліг горілиць з іншого боку підстилки і підклав руки під голову.
— І, як правило, мають цілковиту рацію.
— Якщо вважати, що архітектура тринадцятого століття важливіша за реальність двадцятого.
— А що хіба? Тим паче — на відпочинку.
Кетрін швидко зиркнула на випростаного Пола.
— Тоді чому ж тобі так не до шмиги фальшиві образи британців та французів? Це точно така форма вибраної дійсности.
— Не бачу зв'язку.
Яке безглуздя. Подражни її трохи, і вона стає майже людиною. Пол посміхнувся.
— Ти схвалюєш міщанські стереотипи того, що слід оглядати на відпочинку. Яка ж різниця між ними та буржуазними стереотипами національного характеру, які тобі так не подобаються?
Пол уже заплющив очі.
— Дай мені трохи похропти, і я придумаю нищівну відповідь.
Озвалася Бела:
— Такий кінець жде сильних світу сього.
— Тю-тю-тю. — Пол згорнув руки на животі. Пітер звівся на лікті й повернувсь до Кетрін.
— Здається, цього розумника ніхто не може як слід збагнути. Мені так казали.
— Загальний сенс дуже простий.
Бела муркнула:
— Кет редаґувала одну з його книжок в Англії.
— Та ну! Справді?
— Не редаґувала, а кориґувала.
— Вона практично переписала переклад.
— Ну, якщо так називати кілька дрібних поправок…
Кетрін застерігала Белу, вірніше, намагалася це зробити. Але Бела вперто не дивилась на неї. Бела була стріляний горобець.
— Ну, то який же загальний сенс?
Кетрін вагалася, потім, хоч пан, хоч пропав, почала:
— Існують усілякі категорії знаків, за допомогою яких ми спілкуємось. І одна з найбільш ненадійних систем — мова, для Барта головним чином тому, що її безжально спотворила і перекрутила капіталістична структура влади. Втім, те ж саме стосується багатьох інших несловесних знакових систем, через які ми спілкуємось.
Пітер жував бадилинку.
— Тобто реклама і таке інше? — перепитав він.
— У цій галузі маніпуляції особливо кричущі. Але й в особистому спілкуванні часто трапляється рекламування. Зловживання знаками або просто невміле їх уживання. — Тепер уже пізно зупинятися, влипла. — Речення означає не тільки те, що хоче повідомити промовець, а й те, чого не хоче повідомляти. Те, що він додумує. А це може бути зовсім протилежне. Свідоцтво його справжньої природи, його біографії, його інтелекту, його чесности й так далі.
Пол, який нібито спав, раптом промовив:
— Аж поки все набуде значення, окрім самого значення. "Передайте мені сіль" стає зарядженою знаковою структурою. А нещасну сіль так ніхто й не передасть.
Кетрін посміхнулась:
— Інколи.
— Фриц, — бурмотів Пол, — а не француз.
Втрутилася Бела:
— Закрийся. Спи.
Пітер посилав сиґнали: "я не жартую". Він навіть розмовляв повагом.
— Той хлопець, що говорив мені про нього… там нічого немає про те, що релігія буржуа полягає в банальності?
— Здається, він казав про тенденцію характеру.
— Бо самобутність — руйнівна сила, так?
— Це залежить від контексту.
Бела, замислившись, розглядала похилену голову сестри.
— Як це?
— Існують буржуазні контексти, в яких очікується оригінальність, забавність, навіть революційність. Але контекст — це різновид анулюючого знаку. Козир.
Бела вставила:
— Наприклад, можна дуже швидко заснути після їди, досхочу познущавшись із суспільства, яке дозволяє тобі цю розкіш.
Пол буркнув:
— Я все чув.
Але Пітера не зіб'єш.
— Таким чином, істинна самобутність має передумовою активну революційність? Так? Він це доводить?
— Я думаю, такі люди, як Барт, більше дбають про те, щоб люди усвідомили, в який спосіб вони спілкуються й намагаються контролювати одне одного. Про відношення між зовнішнім знаком, байдуже, словесним чи ні, і реальним значенням того, що відбувається.
— Але спочатку треба змінити суспільство, еге ж?
— Сподіваймося, що глибше усвідомлення речей і призведе до цього.
— Знаєш, що я скажу… коли він тільки фіксує людську банальність, то це просто пасивне спостереження за словами. Наче за птахами.
— Я гадаю, й орнітологія приносить певну користь.
— Але не вона в центрі уваги, так чи ні?
— Вона була б у центрі, якби птахи були підвалиною людського суспільства. А саме так стоїть справа із спілкуванням.
Кетрін бачила краєм ока (бо ввесь цей час її погляд був спрямований додолу, на Емму), як він киває. Буцім вона щось довела, Кетрін збагнула: все дуже просто, вона ненавидить його; нехай випадково й несвідомо, але він мимохіть починає ставати символом, огидним знаком. Бо випробовує (або передражнює) не Барта й семантику, а її саму. На думці в нього звичайнісінькі чоловічо-дитинячі дурощі: "Чому ти не хочеш мені посміхнутися?", "Ну що я такого зробив?", "Стався, будь ласка, до мене з повагою, коли я стежу за своєю мовою, адже я знаю, як вона тобі не до вподоби".