Хмара

Сторінка 4 з 17

Джон Фаулз

Пол скинув черевики та шкарпетки й з комічною методичністю як підстаркуватий турист на морському пляжі, закасав холоші; він рано посивів, а шпакувата, майже обскубана борідка скорше нагадувала моряцьку, ніж письменницьку. Він шкутильгав за Кандідою та Еммою, промацуючи дно ногами й перевертаючи каміння в пошуках раків. Усі жінки стояли під буком. Саллі розстібала блискавку на штанях, спускала їх і, переступаючи ногами, зняла, потім скинула коричневу майку. На ній було те ж саме бікіні, в темно-синю та білу квітку, з мідними кільцями на струнких стегнах та на спині між бретельками, ледь видніли горошини грудей. Шкіра не пасувала до кольору купальника — мала б бути темнішою. Знову не можна не зауважити. Вона плавною ходою попрямувала до Пітера та хлопчика, які стояли на валуні ярдів за п'ятдесят. Бела з Кетрін сходили на залитий сонцем берег до Пола та дівчаток. Блиск і хлюпання води під ногами; бабки й метелики, жовтець, стокротки і якісь маленькі голубі квітки, схожі на небесні бризки. Голоси, рухи. Калейдоскоп: трусони — і все зникне. Веснянкувато-молочна шкіра усміхненої Бели, відсутня посмішка під крисами бриля, котрий має дірочки, решітку на наголовнику. Ядра, електрони. Як у французького художника-пуентиліста атом означав усе. Перший за ввесь день насправді прийнятний острів. У родинному колі, де панують діти.

— Тут так гарно, — горлала до них Кандіда із своєю звичайною невимовно розсудливою владністю. — Не заважайте нам. Ми ще не хочемо їсти.

— Шкода, що я не б'ю дітей, — прошепотіла Бела.

Кетрін з усміхом роззувалася.

***

Наступний острівець з'явився п'ятьма, а може, й десятьма хвилинами пізніше, Пол упіймав крихітного рака. Чарівна недоладність; миттєвий образ тут же розпався. Всі оточили Пола, який перевертав один камінь за другим. Кандіда й Емма щоразу верещали від передчуття, незалежно від того є під каменем рак чи нема, а потім кликали назад Пітера, Саллі й Тома. Полювання всерйоз. Пол вихопив трохи більшого рака і тримав його в руці, саме на часі, щоб показати новим глядачам. Боже, який! Фантастика. Кандіда бігом повернулася від стоянки під буком з похапцем випорожненою пластмасовою коробкою. Пітер зайшов у воду біля Пола. Відмінно. Змагання. Гра. Саллі взяла Тома за руку, підвела до коробки і показала, що ловить тато. Хлоп'я витріщило очі, потім відсахнулося, коли один з раків спробував вистрибнути. Саллі нахилилася, обняла дитину за плечі. Як перебивна картинка на чайній чашці епохи Реґентства; вособлення Віри, Надії та Милосердя; для тих, кому не досить просто чаю.

На стежці, якою вони прийшли, з-поміж дерев виникла постать селянина, що йшов на риболовлю, в гумових чоботах, вилинялих джинсах та брилі з чорною биндою; це був рум'яний чолов'яга, який не звертав на них найменшої уваги. На одному плечі він ніс бамбукову вудку, на другому — вилинялу світло-зелену полотняну сумку. Пошуки раків на хвильку припинилися; всі застигли, чоловіки при цьому мали досить-таки безглуздий, по-хлоп'ячому винуватий вигляд, буцім вони без дозволу залізли в воду, так само, як і діти, котрі немов відчували, що цей непроханий гість несе незрозумілу небезпеку. Але він спокійнісінько проминув стоянку і підходив до них залитою сонцем травою. Прямував угору проти течії. Стало видно, що він зизоокий. Селянин торкнувся пальцем крис бриля:

— Месьє, медам!

— Бонжур, — відповів Пол. — Хай щастить!

— Мерсі.

Й чоловік флегматично попростував далі в бік валунів та миршавих дерев біля звору. Щез, але залишив осадок, нагад про те, що це чужа країна з власним життям і звичаями. Можливо, просто через те, що то був справдешній рибалка, він мав певне призначення в ході дня. Дачники поверталися до своїх забав. Тільки Кетрін стежила за голубою плямою джинсів, аж поки вони остаточно зникли.

Потім вона вийшла з води, неначе рибалка тяг її за собою, стромила мокрі ноги в полотняні черевики й неквапом пішла, вдаючи, що розглядає квіти, спиною до знайомих голосів. О, яка краса! Цур, на цей вечір він мій! Покваптесь, будь ласка, вже час. Добраніч усім. Добраніч. Добраніч. Вузька стежка вилася навколо першого великого валуна, який лежав наполовину в воді, наполовину на березі й заступав шлях. Згори Кетрін озирнулася на своїх. Чоловіки тепер працювали в парі: Пітер піднімав камені, а Пол хапав раків. Бела ліниво вийшла з води й подалася назад до стоянки під деревом. Сховавшись у холодку, вона зняла бриль і втомленим рухом пригладила волосся.

Кетрін спустилася з валуна й зникла з очей. Далі стежка зав'юнилася серед кам'яного стада, трохи вирівнялась, потім круто взялася вгору, знову гублячись поміж дерев над річкою, яка стала тут бурхливою. В околиці це місце називали Premier Sout, "Перший стрибок"; це був майже водоспад, стиснений потік води, чудове місце для форелі. Кетрін насилу зійшла до довгастої заводі по той бік валуна: прохолода, глибінь, мох, папороть. Над заводдю короткими яскраво-жовтими зиґзаґами перелетіла плиска. Під кручею дівчина сіла на камінь, утупилась очима в спокійну темно-зелену воду; плями, сонячні брижі, танцюючі комахи, птах зі своїм неспокійним хвостом. Вона підняла прутик і, пошпуривши його в воду, дивилася, як він пливе, набирає швидкости, затягується в потік і зникає в суточках водоспаду. Його більше нема. Його більше нема.

Тепер Кетрін сиділа, трохи скулившись, наче від холоду, обхопивши себе руками. Заплакала. Здавалось, без всяких емоцій. Сльози поволі народжувалися в її очах і збігали по щоках під темними окулярами. Вона не робила найменшої спроби їх витерти.

***

Бела гукнула з-під дерев; біля неї на картатій рожевій підстилці було розкладено ковбасу, батони, ножі, дорожні склянки, яблука й апельсини, три чашечки шоколадного мусу для дітей.

Кандіда закричала у відповідь:

— Мамо! Ми ще не готові.

Але Пол щось тихо сказав їй; Саллі обернулася, її біла постать замигтіла у верболозі; потім Емма, менша дочка, пробігла мимо, та й малий Том припустив, неначе все могли поїсти без нього. Відтак до Бели посунули чоловіки та Кандіда, яка несла коробку з сімома впійманими раками, нарікаючи, що якби ще один, то на вечерю кожен дістав би по одному; після ленчу треба буде ще половити. Так, так, звичайно, вони половлять. Але всім хочеться їсти. Пол згадав про вино, що охолоджувалось у воді, повернувся за ним, узяв пляшку Muscadet-Sur-Lie, а друга, Gros-Plant, могла й почекати.