Він охоче ігривітався зі мною:
— Я живий, привіт тобі, привіт... Ось, познайомся. Мій товариш по "бату". Вчора ледве живими залишилися. Він штабний з Ладозької флотилії. Майже адмірал. Самовільно відвів бронекатери з позиції, і його сюди запроторили. Як бачиш, компанія в мене пристойна...
Лисий "майже адмірал" повів бровами, як ширмами, й запитав:
Ей, голяк.' Обшукай себе на предмет курпва... €? Невже й досі некурящий? — сказав Вітька. Ні. Пообіцяв батькові, що до двадцяти й не доторкнуся^ д^стань махри,— попросив Вітька.
Я сказав, що збігаю на есмінець і принесу їм махорки. __, обдуриш,— не повірив бровастий "майже адмірал". Я не обдурив їх. Ноги молоді, швидко злітав на "Грізний", повернувся назад з пачкою самосаду. Штрафники жадібно накинулися на махорку.
— Спасибі,— казав Вітька,— що не забув друга.
Мені було шкода Синякова, але щадити я його не став.
— Не бреши! — сказав я.— Друзями ніколи ми не були. Просто я розплачуюся а тобою за старим рахунком.
— Оцим тютюпом? А за що?
— Що не кажи, а на флот я попав дякуючи тобі. Я тоді в соломбальському Екіпажі після— блокади й голоду нізащо ие вижав би сімдесят кілограмів... Ти вижав їх за мене.
Відтоді я його ніколи й не бачив. Не знаю, що з ним. Напевне, пропав. Чи шкодувати за ним?
Одограф — хитрий електромеханічний жук, який, повзаю-по карті, автоматично позначає на пій усі зміни курсу корабля. Завжди, коли есмінці полювали на підводні човни, під одограф підкладали чисту кальку. Потім, повернувшись з морн, цю кальку командири кораблів здавали в штаб бригади. Вона, ця калька, була вая:лньим державним документом атаки на ворога. По ній визначали всі прорахунки командира, по таких кальках офіцери вчилися топити ворожі підводні човни. Всі заходи для бомбометання, всі напскладнінгі еволюції— есмінця під час атаки вимальовував одограф, що працював від матки гірокомпаса п від лічильника лага.
До речі, потопити підводний човен не так просто. Бувало часто, що на поверхню моря, пазом з пузирями повітря, викидало вміст гальюнів, запаси сушеної картоплі та решітки розбитого вибухами містка. Ми вже святкували, збираючись вписати у зірку на рубці есмінця нову цифру перемог, але розвідка доповідала, що пошкоджений підводний човен до-тяг до бази. Німецькі підводники були запеклі й досвідчені вояки.
Невдовзі зі мною сталася одна подія, на перший погляд, малозначна, та вона докорінно змінила все моє життя. Це Уло під час атаки на підводний човен, який вдало засікли гідроакустики. Коли я злетів по тривозі на свій пост, штурман уже пустив гуляти одограф по карті. Сильні магніти
притримували прилад на хитавиці, притискаючи його д0 ц маггаченого стола. Тихо туркочучи, одограф виставив павуку! лану з олівцем і був готовий записати всі елементи атаки Присязкшок подав мені секундомір: 1 1 '
— Я збігаю па місток, а ти час кожного вибуху простав ляй на кальці... Зрозуміло?
Звичайно, зрозуміло. Я став, як і штурман, ііахиливцщсь над столом. Розставив ширше ноги. Наді мною — амбуцц0ю переговорної труби, і через цей розтруб я чув усе, що відбувалося на містку.
Ось пролунав голос командира БЧ-3.
— Перша серія — пішла. Друга — туись...
Я зафіксував час скидання першої серії глибинних Помб а мій одограф, тихо постукуючи, пересунув олівець, малюючи інший курс. Значить, лягли в розвороті. Відчинивши двері рубки, я побачив, як чотири водяні гейзери виросли за кормою, прикриті зверху шапками оранжевого диму. Знову позначив час. З містка було чути, як зірваним голосом доповів акустик: .
— Човен тікає... пеленг... глибина занурення...
— Третя — туйсь! Дистанція вибуху сорок—шістдесят. І раптом мій одограф зупинився й замовк.
— Одограф скис,— доповів я по трубі на місток. Зверху через амбушюр долинув голос командира:
— Пропала калька, чорти б її забрали...
Я висмикнув з кишені викрутку, яку носив з собою, наслідуючи Лебедева. Що сталося, друже? Соленоїд вередує? Нема контакту з лагом? Ні, вся суть у крок-моторі, від реверсів якоги й крокує одограф по карті. Я засунув викрутку в клеми, підтяг їх — і одограф застукотів знову.
— Калька буде,— повідомив я на місток...
Скинули ще серію бомб. Чотири рази есмінець било під днище пружним водяним молотом. Заглушаючи всі попередні серії вибухів, раптом ударило есмінець під кіль п'ятим — дуже сильним, і я почув з містка голоси, в яких відчувалася радість:
— П'ятий — не наш!
У рубку ввірвався штурмап і враз — до столу:
— Що з одографом? Така атака... шкода, що ие попала па кальку.
Я сказав, що обрив тривав лише хвилину — і я вже ліквідував несправність.
— Чув, як рвонуло? Напевне, па човні лопнули батареї в акумуляторних ямах. Зараз ляжемо па коптрольне бомбометання. Треба точний хрест поставити на цьому човні...
1
Я став У розчинених дверях рубки, щоб бачити останні звбухя. Але на містку дзвенькнув телеграф, почулася
к0М^ІДт-;іНець атаки! Гармати й апарати — на нуль...
Командир есмінця, очевидно, вирішив не траігжпритп боєзапаси заради контролю. Ми пройшли над місцем загибелі човна, і я згори помітив, як важко вигойдується на хвилі !цяма солярових мастил. Униз обличчям, з пузирем рятувального жилета на спині, плавав мертвяк, википутпй з глибин На його руці була намотаїїа лямка парусинової сумки. З есмінця не встигли підхопити цю сумку, а покійника швидко закрутило під гвинти, і піна, вилітаючи з-нід корми, зробилася па якусь мить червоного, як під час заходу сонця... Я повернувся в рубку:
_ А скільки людей у команді такого підводного човна?
Штурмап вимкнув одограф. Калька була закінчена.
— Залежно від того, який підводний човен,— відповів він мені.— Від півсотні матросів і більше, якщо крейсерського типу... А що?
Ці півсотні фашистських душ я подумки поділив па сот-шо матросів нашої команди й одержав результат.
— 6! — сказав я.— Півфашиста _я знищив. Тепер справа за другою половиною, і тоді на моєму особистому бойовому рахунку буде один гітлерівець...
Штурман засміявся:
— Якась дика в тебе бухгалтерія. Хіба можна ворогіп ділити на четвертинки й половинки? Важливий загальний результат усього корабля...
Труба з містка глухим басом запитала: