"ото воїна відповідно до Указу Президії Верховної Ради ГРС? ввести носіння погонних відзнак. Одягаючи традицій-• 'ознаки — погоип — в дні великих переможних боїв про Е1 полчищ німецьких загарбників, Червона Армія і Військо-ТЯ Морський Флот тим самим підкреслюють, що вони є спад-в°емЦЯМИ й продовжувачами славних справ російської армії ? Алоту, чиї подвиги визнані всім світом... 1 Запитання є? — запитав Кравцов, закінчивши читання. Був ясний морозяний деньок, щосили пекло сонце. Є| Коли надінемо погони?
— Без погонів не залишитеся. Що належить, те й одержите. .
— А що напишуть на юнпвських погонах >•
— Також не раджу хвилюватися: щось придумають.
— Які там погони! Нам досі й стрічок не видали.,.
_ Ти ж у шапці стоїш,— відповідав Кравцов.— Для чого
тобі на вушанку стрічки? Зачекай до літа, а зараз будь розсудливий... Товариші гонгн,— закликав роту лейтенант,— прошу відповісти на цей указ новим піднесенням у навчанні й особливо — в дисципліні.
Не встигли розійтись, як з тамбура донісся голос:
— Ідіть швидше дивитися. Там боцмани на смерть б'ються.
Усі кинулись у землянку боцманів, над входом у яку красувалася вивіска: "Кращий кубрик за показниками порядку "й дисципліни". Ніби підтверджуючи цей широкомовний напис, Мишко Здибнєв давав прочуханки Вітьці Синякову.
Обидва були здоровезні, кулаки в них міцні — по кубрику літали лавки, ліжко старшини перевернулося... Бнлнся!
Один з боцманів тримав кота, щоб його в бійці не задавили.
— Чого вони так? — запитав його Савка.
— Сам до пуття не знаю,— відповів той, дивлячись на кота.— Але обидва курять. Думаю, чи не через махорку зчепилися?
Два парубки билися по-звірячому — кулаки їхні вимахували, як шатуни в паровій машині. Хрясь та хрясь! Хтось із юнг кричав:
— Гей, чи не досить? Подуріли — й годі! Інші заперечували:
— Зачекай! Хай Вітьці хоча б нокдаун зроблять...
Зваливши вішалку з шинелями, Синяков упав на ідеально чисту "палубу", що пропахла милом, содою та хвоєю, одибнєв сказав:
Ну, як? Одержав своє?
Прибіг командир роти, і бійка закінчилась.
— Я ЇК щойно, хвилину тому, говорив про дисципліну І Здибнєв, чи не соромно? Відмінник і старший... За що ти! бив Синякова?
— Він знає, за що йому всипали, — відповів Мивхко лейтенанту.
Синяков виборсався з купи шинелей, торкнувся розбитої губи.
— За що тебе побив юнга Здибнєв?
— Не знаю,— понуро буркнув Вітька.— Нотами не обмі-| шовались!
З'явився боцманський старшина, і Кравцов наказав йому: — Готуй документи в Кремль... відправимо на гауптвахтуї
— На якого з них готувати?
— Обидва доброго слова варті...,
Савка Огурцов пішов за Мишком до прорубу в озері. Боцман бризкав на себе крижаною водою, злісно пирхав у] чорну ополопку. Потім Мишко старанно внтерся вафельним' рушником.
— От собакаї — сказав він, дивлячись на протилежний берег.
— За що ти так Вітьку поколошматив?
— ї тобі не скажу,— відповів Савці Здибнєв.— Але, повір, не за себе. Через одного нашого дурня морду Вітьцї набив...
Якоїсь ночі Савка чергував по роті, коли з Савватьєва припленталася Бутилка, тягпучи за собою сани по снігу.1 З кубрика боцманів вивели юнгу з ковдрою на плечах, його] трусило.
— Що це з ннм? — запитав Савка.— Застудився?
— Звідки ти взяв? Ми не простудні... Він наколовся.
— Як це... наколовся? — не одразу второпав Савка.
— Татуювання йому хтось зробив. Кажуть, нібито Си-пяков.
Бутилка, щулячи припорошені інеєм вуха, повезла піжо-| па в санчастину. Савка здогадався, за що бнв Вітьку слав-' ний хлопець Здибнєв.
— .А що ж він хоч наколов собі? — запитував.
— Та штурвал на грудях... бублик з рогульками. Боцмани вигонилн Савку з кубрика, щоб не заважав |
досипати.
— Штурвал,— сказав він, відходячи,— це ж старомодна' Зараз з моторами. Повільний поворот зробиш однією руко-< яткою. Потрібний різкий — кладеш на борт одразу дві руко*, ятки.
тії.
Р_~ }ди, йди І — вигнали його.— Без тебе все знаємої РУ січні була прорвана блокада Ленінграда. Тепер бабуся внживе,— сказав собі Савка.
Минав час. Юнги вчнлнся, дорослішали, глибоко днхалл " себгчНо розвивалися. Морські поняття, завжди точні й В ротко виражені, морехідна техніка, що виблискувала мід-К° та оптнкою, вже заполонили свідомість юнг,— вони вхо-Йили в їхній побут, як неминучі супутники життя. Адже ^юдина не дивується, що в світі існують тарілкн, ложкн та Сделки,— так і стернові стали вважати невід'ємними від життя секстан, ехолот, анемометр, одограф і пеленгатор. Мова юнг також змінилася.
Сьогодні,— говорив старший, заходячн вранці в землянку,— вітер від норд-осту, балів зо три, не більше. На зюйді клубочаться темні кумуле-німбус. Напевне, я гадаю,
піде сніг. _
Знання семафора приносило свої результати. Колись, здалеку побачнвшн свого .товариша, юнги починали кричати йому, надриваючи горло. Тепер у кожну руку по шапці — й ну вимахувати. Стернові повинні знати й астрономію, шо-правда,без внщої математики, без телескопів. Алмазний небозвід над Савватьєвим наповнився новою і зрозумілою азбукою. Вже не просто дивилися на зорі — шукали, що треба.
— Ось ця, нижче Гончих Псів, бачнш? Це Волосся Вероніки, а між Ведмедицями, ніби розсипали сіль, пролягло сузір'я Дракона. Де ж тут Честь Фрідріха? Не можу знайти...
Усі відчували, що непомітно подо росл їшалн. Відповідальність, вона також підтягує людппу. Обов'язок, честь, присяга — це не порожні слова, такими словами задаремно не розкидаються. Огурцов був хлопець добросовісний, але, пам'ятаючи заповіт батька, не бажав бути вискочкою. А тому свою любов до гіроскопів, бурхливу й несподівану, він від товаришів приховував. Савкою керувала в цій любові звичайна цікавість, саме тоді — ще хлоп'яча.
До війни в Будинку цікавої наукн й техніки Савка бачнв пральну машину, яка здалася йому тоді днвом двадцятого віву. І гірокомпас Аншютца зовні чнмось нагадував її, але, зазирнувши в скляне віконечко, він побачив там не білизну, ню крутилася в мильній ніні, а строгу румбову картушку. Поряд із "аншютцомі* у кабінеті Сайгіна стояв і "сперрі", але він менше привертав увагу Савкн — юнга вважав його примітивним. Савка розчарувався, дізнавшись від мічмана, що ротор "сперрі", запускаючи, підштовхують руками у напрямку Дійсного меридіана...