Отак і підходимо ми до саду, як я вам обіцяв. 4
Яких тільки фруктів не знайдете в цьому саду! Яблука, груші, вишні, сливи, черешні, порічки, персики, шпанку, малину, аґрус, ожину, шовковицю і чого тільки хочете! Чого вам більше — навіть виноград на осінні свята дістають у неї, у фельдшерихи Менашихи! Правда, коли покуштуєш цей виноград, очі на лоба вилазять — такий він кислий! Проте вона бере за нього гарні гроші! З усього вона робить гроші. Навіть із соняшників. Хай вас бог боронить попросити в неї дозволу зірвати соняшник. Вона вам не дозволить! Вона краще дозволить зуб вирвати з її рота, ніж віддасть одного соняшника з саду. А про яблуко, грушу, сливу — нічого й казати! Життям важите! Я знаю цей сад, як свої п'ять пальців... Знаю навіть, де кожне деревце знаходиться і що зростає на ньому, і чи вродило цього року, чи не дуже-то вродило. Звідки я це знаю? Не лякайтесь, я там ніколи ще не був. Як я міг там бути, коли сад огороджено високим парканом, а на паркані страшні цвяхи? Думаєте, це вже все? Там, у саду, є ще собака. Не собака, а вовк! Цей лютий пес на довгій мотузці прив'язаний, і нехай тільки спробує хто пройти мимо,— він починає кидатись, стрибати і гарчати так люто, що аж мороз проймає. Постає тоді питання, звідки ж я знаю цей сад? Ось послухайте — я вам розповім.
5
Мендла, різникового хлопця, знаєте чи ні? Тоді ви різникової хати і поготів не знаєте. Вона друга від хати фельдшера Менаше і заглядає до нього в сад. Коли сидиш на даху у Мендла, можеш побачити все, що робиться в саду фельдшера Менаше. Вся штука в тому, як видертись на дах до різникового Мендла? Мені це — за іграшку. Знаєте чому? Бо різникова хата межує з нашою і набагато нижча від неї. Досить видряпатися до нас на горище (я це роблю без драбини; коли-небудь я вам, може, скажу як) і висунути ноги з віконця, як ви вже на даху різникового Мендла. Там ви лягаєте, як вам зручніше: або горілиць, або долілиць. В кожному разі лягти ви мусите, а то вас можуть, крий боже, побачити! І тоді почнеться морока: "Що ви робите на даху у різника?" Я вибирав завжди сутінки, перед вечірньою молитвою, коли йшов до синагоги читати кадиш. Тоді не день і не ніч, найкраща пора. Присягаюсь вам, нема на світі більшої насолоди, ніж заглядати в сад. Це не сад, а справжній рай!
Як починається літо і дерева викидають цвіт, вкриваються білим пухом, сподівайтеся, що не сьогодні-завтра з'явиться на низеньких колючих кущах зелений аґрус. Це перший фрукт, що його хочеться покуштувати. Є люди, які ждуть, поки аґрус дозріє. Дурні! Повірте мені, зелений набагато кращий і смачніший. Скажете, він кислий, від нього оскома? Ну то що? Кисле підживлює серце, а проти оскоми є засіб: сіль. Насипаєш солі на зуби і не закриваєш рота якихось півгодини, а тоді знову можна їсти той самий аґрус.
Після аґрусу з'являються порічки. Червоненькі, з чорними мордочками, з жовтими зернятами, вони десятками-десятками висять на одній гілочці. Пропустите одну гілочку між губами — і у вас повен рот порічок, винних, запашних, аж дух забиває! Коли вони вистигають, мама купує мені на гріш квартку порічок, і я їх їм з хлібом. У фельдшерихи Менашихи в саду є два ряди кущів над самою землею, густо-густо вкритих порічками. Проти сонця вони горять, вилискують, і хочеться хоч одну гілочку, хоч одну порічку рвонути двома пальцями і вкинути прямо в рота!.. Повірите мені? Коли я тільки говорю про зелений аґрус і червоні порічки, у мене одразу оскома з'являється.
Давайте поговоримо краще про вишні. Вишні недовго залишаються зеленими. Вишні швидко дозрівають. Можу заприсягтися чим завгодно, що, лежачи у різникового Мендла на даху, я сам помітив кілька вишеньок, які вранці були ще зелені, наче трава. Я їх добре примітив, зробив собі позначку. Удень від сонця у них почервоніли щічки, а ввечері вони вже були червоні, як полум'я! Вишні мама мені теж купляла. Але скільки вишень? П'ять штук на ниточці. Що можна зробити з п'ятьма вишнями? Бавишся з ними так довго, поки сам не помітиш, де вони зникли...
6
Скільки зірок на небі — стільки є вишень у фельдшера Менаше в саду. Уявіть собі, що я не полінувався і спробував підрахувати, скільки на одній гілочці вишень. Рахував, рахував, але так і не зміг підрахувати!.. Вишні мають таку властивість — вони цупко держаться на дереві. Рідко-рідко коли вишня впаде на землю — вона мусить бути аж надто перезрілою, чорною, як слива. Ось, бачите, абрикоси — ті падають, тільки-но стають як слід жовті. Ах, абрикоси, абрикоси! Я їх люблю більше за всі інші фрукти. На своєму віку я з'їв не більше як одну абрикосу, але й досі пам'ятаю її смак. Це сталося кілька років тому, мені ще тоді й п'яти не було. Мій тато ще жив тоді, і в хаті ще було у нас геть усе: скляна шафа, канапка, книжки, вся постіль. Приходить одного разу тато з синагоги додому і звертається до мене і до мого брата Елі, засовуючи при цьому руку в задню кишеню, де ховають носову хустку:
— Діти! Абрикоси будете їсти? Я вам приніс абрикоси. Дві абрикоси.
І він виймає руку з задньої кишені, де ховають носову хустку, і підносить нам, мені і моєму братові Елі, два великих, жовтих, круглих, запашних фрукти. Моєму братові Елі ніколи. Він голосно проказує молитву: "Благословенний будь, творець фруктів на деревах..." — і запихає абрикосу собі в рота. Я люблю спершу погратися, нанюхатися, намилуватися, а потім уже їсти. Та й то — не за один раз, а помаленьку і з хлібом. Абрикоси дуже смачні з хлібом.
Відтоді я більше абрикосів не куштував, але смак тієї єдиної абрикоси я не можу забути. Тепер стоїть переді мною ціле дерево з абрикосами, а я лежу на даху різнико-вої хати, дивлюся й бачу, як падає абрикоса за абрикосою, одна жовта, аж червоняста, луснула і розкололася. Видно всередині товстобоку кісточку. Що робитиме фельд-шериха, маючи таку безліч абрикосів? Вона їх, мабуть, обтрусить і варитиме з них варення. Варення вона засуне в грубку. Взимку вона його поставить у льох, і там воно стоятиме, аж поки засахариться і візьметься цвіллю.
Слідом за абрикосами доспівають сливи. Не всі сливи нараз. Я маю два сорти слив у саду фельдшера Менаше. Одне дерево "черкинів". Це така кругленька, солодка, тверда, чорна слива. На другому дереві прості сливи. Цей сорт слив зветься відерна слива. її продають відрами. У неї тонка шкурка, вона слизька й липка, водяниста на смак. Проте вона не така погана, як вам здається. Коли б мені її тільки давали. Фельдшериха Менашиха, однак, не з дуже щедрих. Вона краще зварить на зиму повидло зі слив. Хто з'їсть стільки повидла?