— З цими жінками просто комедія! — сказав він, засунувши руки в кишені і збивши капелюх на маківку.— Дурепи! Навіжені! Здається, що мене обходить, коли море бурхає, а корабель хилитається? Людина, розумна істота, сама дає собі раду. Коли корабель хитнеться сюди, я хилюся туди, а коли корабель хитнеться туди, я хилюся сюди. Це зветься "баланс".
Хитаючись туди й сюди, Пиня показав нам такий "баланс", що моєму братові теж стало погано і вони обидва віддали все, що будь-коли їли... Те ж саме було з усіма іншими пасажирами. Насилу допленталися кожен до свого ліжка і повалилися на них, як снопи. І тільки тоді по-справжньому розверзлося море.
4
Я і мій товариш Мендл трималися довше за всіх. Мендл знав один засіб проти хвороби від емігранта, що їхав разом з нами і завжди давав нам поради. Цей емігрант був "битий птах". Так він казав сам на себе. Він уже тричі їздив морем до Америки туди й назад. От він і знає засіб щодо моря. Засіб полягає в тому, що треба сидіти на палубі і дивитися не впоперек моря, а вздовж, і зовсім викинути з голови, що нібито їдеш верхи на коні, нехай тобі здається, що ковзаєшся саньми по снігу. Кінчилося це тим, що наш "битий птах" лежав як мертвий на своєму ліжку, а я і мій товариш Мендл змокли на палубі до самісінького рубця. До наших ліжок ми вже самі не могли добрести. Нас взяли під руки і відвели кожного на його місце.
5
Скільки часу це тривало? День, два, а може, всі три — не скажу, не знаю. Забув геть усе. Знаю тільки одне, що коли ми прокинулися, було радісно жити на світі. Небо стало чисте, як золото. Вода — як скло. "Принц Альберт" посувався вперед умитий, причепурений, різав колесами воду, здіймаючи довкола піну і бризки. Пасажири ожили. Всі, старе й мале, вийшли на палубу погрітися під сонцем, помилуватися гарним ясним світом.
Хтось пустив чутку, що незабаром можна буде побачити землю. Я і мій товариш Мендл перші сповістили всім радісну звістку, що землю вже видної На відстані вона здавалася плямою, великою жовтою плямою. Пляма дедалі більшала, ширшала. Уже видно здалеку пароплави. Силу-силенну пароплавів, з високими тонкими щоглами. Всі злигодні забулися. Пасажири повдягалися по-святковому. Мій брат Еля розчесав бороду. Бруха і Тайбл причепурилися. Мама надягла свою суботню шовкову хустку. Я і мій товариш Мендл не мали що вдягти. Та й часу не було. Ми вже ось-ось підходили до берегів Америки. Всім пояснішало в очах і стало добре на серці.
6
— Привіт тобі, Колумбусе! Будь благословенна, вільна країно! Золота, щаслива державо!
Так привітав наш товариш Пиня нову країну. Він навіть скинув капелюх і схилився в поклоні. А оскільки Пиня короткозорий, то він не помітив, що повз нього пробігав здоровенний спітнілий матрос з червоним засмаглим обличчям, і вони стукнулися лобами. Тобто кінчик носа нашого товариша Пині прийшовся акурат матросові межи очі. Щастя, що матрос був лагідної вдачі. Він оглянув нашого Пиню з побитим носом, посміхнувся і пробурмотів щось у вуса. Певно, то була лайка американською мовою.
7
Нараз почалося сум'яття. Пасажирів третього класу просять зійти вниз у свої комірчини і зайняти свої місця. Спершу просили добром. Потім сердито. Хто не поспішав виконати наказ, діставав стусана ззаду.
І ось уже всі внизу: чоловіки, жінки, діти, євреї, українці, турки, цигани. Збилися в одну купу. Двері замкнули. Повісили залізпий ланцюг. Ми можемо тільки у вікна бачити, що робиться зовні.
Ніколи я не почував себе так погано, як оце зараз. Ми самі собі здавались полоненими.
— За віщо? За які гріхи? — допитується в мене мій товариш Мендл, а очі йому іскрять, палають вогнем...
8
Виявляється, що ми вже приїхали. Прибули до Америки. Але що ж? Пасажирів першого і другого класів спустили з пароплава довгою драбиною мало не на сто сходинок. А з нами що буде? Адже ми вже в Америці!
— Це не для нас! — озивається один єврей, кравець з Гайсина.
Людина він непогана, але трохи надокучлива. Він завжди чепурний, в окулярах, дуже високої думки про себе і любить усім перечити. Він тільки-но почує будь-яку вашу думку — і уже каже наперекір. Між ним і нашим товаришем Пинею вже відбулося кілька сутичок. Мій брат Еля насилу їх розборонив. Кравець дав собі слово більше ніколи не розмовляти з Пинею за те, що Пиня його образив. Він прозивав кравця різними непристойними словами "тандит-ник", "кравчик", "халамидник" та ще запитав у нього, скільки "решток" той накрав протягом життя?
Тепер, коли нас замкнули, гайсинський кравець раптом заговорив:
— Хто ми і що ми? Нас можна порівняти до худоби. Коли привозять худобу, її треба спершу оглянути...
Наш товариш Пиня нападає на нього. Коли говорять про Америку, каже він, треба спершу помити руки, і починає сипати своїми улюбленими словами, як він уміє. Пиня не може терпіти, коли говорять щось погане про Америку. Гайсинський кравець виправдовується, каже, що про Америку не говорить нічого ні доброго, ані поганого. Він говорить тільки про те, що справді все дуже добре, пристойно, файно, але не для нас... Нас так скоро не випустять.
Пиня не тямиться і кричить:
— А що іншого можуть з нами зробити: солитимуть?
— Нас не солитимуть,— каже гайсинський кравець жовчно і з насолодою,— але відведуть у таке місце, що зветься Еліс-Айленд. Там нас замкнуть, як телят у хліві, і триматимуть, аж поки нашим друзям чи знайомим спаде на думку визволити нас...
Пиня аж підскакує:
— Це просто анекдот з оцим євреєм! Він наперед знає, цей кравчик, про всі майбутні лиха! Не такий старий, як досвідчений! Ми теж знаємо, що таке Кестл-Гартл, тобто я хочу сказати Еліс-Айленд. Проте я ні від кого не чув, що Еліс-Айленд на те існує, щоб тримати там людей, як телят...
Наш Пиня розпалюється дедалі дужче. Він наступає на гайсинського кравця, немовби має намір його розтерзати. Гайсинський кравець злякався і відступає назад, приказуючи:
— Годі! Диви-но! Його зарізали без ножа! Заговорили про його Америку! То я нічого не сказав! Будемо старші на кілька днів, тоді порозумнішаємо...
III. У ПОЛОНІ
1
Недаремно наш товариш Пиня так зненавидів Еліс-Айленд, що ладен був написати про нього вірша і посварився з моїм братом Елею. Лють свою він, проте, приховував. Пиня не хотів, щоб гайсинський кравець знав, наскільки він, Пиня, незадоволений Америкою. Тому він стримувався, тільки в душі його палав огонь.