Нас перебивають і кажуть:
— Годі, досить про малечу! Дорослих! Дайте дорослих!
Даємо їм дорослих, перелічуємо їх поіменно: пекар Йона — дуже сердитий єврей. Маєте раз. Його дружина — пекариха Рива, жінка з ротондою. Тобто вона мала ротонду, але ту ротонду вкрали на кордоні. Почувши слово "кордон", мама пригадує, що наші речі теж покрали на кордоні. Вона починає просити, чи не можна знайти ті речі, і починає плакати. Еля нападає на неї за те, що вона плаче. Але мама каже, що тепер вона в Америці і вже нема чого боятися, отож їй можна плакати й плакати.
З
Як її пропустили з хворими очима — це таки диво дивне. А те, що ми лишилися живі після подорожі по океану? Хіба це не чудо? Скільки разів ми бачили перед
очима ангела смерті, були на крок від загибелі? Скільки разів уже прощалися з життям?
Спочатку, коли ми вступили на пароплав "Принц Альберт", було дуже гарно і хороше. Я і мій товариш Мендл подалися вимірювати "Принца Альберта" вздовж і впоперек. Нікому не було так добре, як нам. Ми ніколи не мали такої квартири, як тепер. Великий триповерховий будинок на воді. Уявіть собі, ви сидите, немов у хаті, або прогулюєтесь, засунувши руки в кишені, і водночас їдете. їсте і їдете! П'єте і їдете. А людей скільки тут бачите? Люди з усього світу. Ціле місто тут разом з вами. А що всі їдуть на одному пароплаві і до одного місця — до Америки, то ви знайомитеся з усіма і всі знайомляться з вами, і ви довідуєтесь за один день про стільки цікавого, що в іншому місці не дізналися б протягом року.
4
Лишенько, скільки знайомих завели собі моя мама, моя братова Бруха та дружина Пині Тайбл серед жінок. Але то все було ніщо проти знайомих, що їх завели Еля і Пиня серед чоловіків. Говорили, говорили і ніяк не могли досхочу наговоритися. Жінки розмовляли здебільшого про хатні речі: про кухню, кладовку, білизну, чисту і брудну, про постіль, панчохи, пошивки, ротонди, а чоловіки — про Америку, заробітки, Колумбуса, утиски, погроми.
Без розмов про утиски і погроми вони не можуть обійтися. А я давно вже казав, що терпіти цього не можу. Тільки-но заведуть мову про утиски або погроми, я йду собі геть. Беру свого товариша Мендла за руку, і ми подаємося на прогулянку вулицями "Принца Альберта".
5
"Принц Альберт" дуже великий і гарний. Залізні сходи. Мідні поручні. Сталь і залізо, куди б не повернувся. Скільки тут людей, тобто різних слуг. Тут їх прозивають "стюарде". А які тут матроси. То не люди, а чорти. Бігають туди й сюди. Я і Мендл заздримо їм. Ми даємо один одному слово, що коли виростемо і станемо дорослими, запишемося в матроси.
Одне погано на "Принці Альберті". Нас не скрізь пускають. Тільки-но хочемо заглянути трохи далі за ту палубу, де ми їдемо, нас одразу виганяють. Хто? Оті матроси. Вони великі негідники. Та й самі пасажири з отих вищих класів теж негідники. Бо якби вони не були негідниками, вони б заборонили матросам виганяти нас. Що ми їм такого зробимо? З'їмо їх, чи що? Мій товариш Мендл взагалі незадоволений. Він не розуміє, навіщо здалися класи? Він каже, що в Америці немає жодних класів. А коли я йому не вірю, то можу піти спитати у мого брата Елі. Але мій брат Еля не любить, коли йому морочать голову дурницями. Піду вже краще розпитаю у нашого товариша Пині.
Наш товариш Пиня якраз любить говорити про такі речі. Він може вам забити памороки балачками. Тільки-но ви його зачепили словом,— він, як накручений будильник, не змовкне, аж поки пружина не розкрутиться.
6
Я піймав Пиню на палубі. Він сидів, уткнувши носа в книжку. Через короткозорість Пиня читає не очима, а кінчиком носа. Я підійшов до нього близенько.
— Послухайте, я хочу вас дещо запитати. Пиня підняв носа від книжки.
— Що скажеш, жевжику?
Так прозиває мене Пиня, коли він у доброму гуморі. А в доброму гуморі він майже повсякчас. Навіть коли свариться з моїм братом Елею. І навіть тоді, коли його Тайбл насуплюється. Я йому розповідаю: так, мовляв, і так, чи то правду кажуть, ніби в Америці немає класів.
Треба було вам подивитися, як Пиня спалахнув, розпалився, почав вергати громи і блискавки, сипати високими словами: Америка — єдина країна справжньої свободи і справжньої рівності! В Америці, каже він, отут можеш ти сидіти, а поруч тебе — президент, а трохи далі — жебрак, харпак, нікчема з нікчем, а ще далі — граф, дука, мільйонщик! Цивілізація! Прогрес! Колумбус!.. І тільки-но почав Пиня розсипати свої найкращі слова, як його раптом перебив якийсь зовсім не знайомий емігрант:
— Коли це справді така щаслива країна, як ви кажете, де всі рівні,— звідки ж там беруться жебраки і графи, харпаки і дуки? Одно з двох...
Але тут ми залишимо Пиню з емігрантом і з іншими євреями. Нехай вони чубляться, аби ми довідались, що в Америці жодних класів немає. Виходить, що Мендл має рацію. Він каже, що класи треба ненавидіти, тобто пасажирів вищих класів треба ненавидіти. Я не розумію чому? Що я маю проти них? А Мендл каже:
— Чого ж це вони замкнулися в себе у другому і першому класах з безліччю дзеркал? Чому їм не личить, тим великим панам, сидіти з нами отут, унизу? Хіба ми не такі самі люди, як вони? Чи наш бог не такий самий, як у них?
Але він дочекався помсти. Настала ніч, коли привілейовані пасажири другого і першого класів спустилися до нас у третій клас і стали рівні з усіма нами.
То було ввечері напередодні судного дня, коли читають молитву "Кол-нідрей" *.
7
Оскільки "Принц Альберт" вирушив у путь за кілька днів перед судним днем, нам довелося справляти це свято на пароплаві. Перед постом ми заговілись печеною картоплею, якою живимося весь час. А хліба нам дають удосталь. І щодня чай з цукром. Але Бруха, дружина мого брата Елі, каже, що від картоплі пухне живіт. Та мало що вона може казати. Хіба є така річ, яка була б їй до вподоби? У всьому вона вам знайде якийсь гандж. їй, наприклад, не подобається "Принц Альберт" через те, що він так повзе. Де це чувано, каже вона, щоб подорож тривала десять день? їй пояснюють, що винен не пароплав, а море. Наш товариш Пиня береться їй пояснити, що моря на земній кулі втричі більше від суходолу. Йому зауважує мій брат Еля, що не втричі, а тільки вдвічі. Що-що, а географію він знає краще. На землі, каже Еля, дві третини води і одна третина суходолу. Виходить, моря удвічі більше, ніж суходолу. Пиня заперечує: