— Що ви хочете? — бідкається лікар.
— Ми хочемо їсти! — кажуть емігранти.
— Ось принесли мені сніданок, їжте.
І лікар з добрими сміхотливими очима показує їм на сніданок, що йому принесли: каву з білими булочками. Він каже, що не жартує. Він віддає їм свій сніданок. Що йому робити, коли він тут тільки один? Емігранти дякують йому. Вони кажуть, що просять не для себе, а для своїх бідолашних діточок.
— Ну, приведіть сюди діточок! — каже лікар і підморгує нам своїми добрими сміхотливими очима.— А ви що хочете?
З
Наперед виступає мама, підходить до лікаря із сміхотливими очима і починає йому розповідати все з самого початку: як у неї був чоловік, чоловік був кантором і хворів та хворів. Потім він помер, залишивши по собі вдову з двома дітьми, один старший, а другий ще зовсім малий, як пташенятко (це вона має на увазі мене). То старшого вона оженила, віддала в золоту торбу. Золото зникло, а торба лишилася: тесть збанкрутував, а синові треба ставати до призову.;.
— Мамо! Куди ти заїхала?
Так каже мій брат Еля і розповідає те саме, але на інший манір. Він починає так:
— Призов не призов, менше з тим,— ми їдемо, значить, до Америки. Це, значить, я і моя мати, моя жінка і маленький братик (це він має на увазі мене), і ось цей молодий чоловік (він показує на Пиню) їде теж, значить, з нами. Нам треба було переїхати через кордон. То ми, значить, прибули на кордон. А що паспортів, значить, ми не маємо, бо обидва повинні призиватися...
— Отут дозволь мені! — озивається наш товариш Пиня і відштовхує мого брата Елю та розповідає те саме, тільки трохи інакше.
Хоч Еля мені брат, проте я мушу визнати, що Пиня говорить набагато краще за нього. По-перше, у нього немає жодного "значить", як у мого брата Елі. Крім того, він добре знає російську мову. У нього багато російських слів і безліч просто гарних смачних слів. Багатьох я не розумію, але вони гарні. Ось як почав наш товариш Пиня:
— *Я вам дам коротенький взгляд на все положение, то ви матимете точку зрения. Ми їдемо до Америки не так через воїнську повинність, як заради самостоятельности та цивилизации, бо ми там дуже стеснительны не тільки у прогресі, а навіть у воздусі, як каже Тургенев! А во-вторых, відколи у нас почався єврейський вопрос з погромами, конституцією і тому подібне, як каже Бокль * у своїй історії цивілізації...
Шкода! Тут тільки почалися красиві слова. Наш товариш Пиня добре розгнівався, він націлився говорити й говорити... Але лікар перебиває на півслові, сьорбнув кави і звернувся до нього з посмішкою:
— Скажіть, що ви хочете?
Тоді виходить наперед знову мій брат Еля і каже Пині:
— Ти завжди маєш звичку говорити не до речі.
Це, видно, ображає нашого товариша Пиню, бо він відходить убік, зачіпається за свої власні ноги і каже буркотливо.
— Ти говориш краще? Говори ти!
Мій брат Еля підходить до столу і коротко розповідає знову все спочатку.
4
— Отож прибули ми, значить, до кордону. Прибувши до кордону, ми почали умовлятися, значить, з агентами. А агенти, ви ж знаєте, великі душогуби. Вони почали ставати один одному на перешкоді, підкопуватися, доноси подавати, зводити наклепи один на одного, аж поки прив'язалась до нас одна жінка, значить, достойна, чесна, порядна, богомільна. Порозумілася з нами за ціну, значить, взялася нас усіх переправити, спершу нас, а потім речі. То вона дала, ота жінка, значить, нам двох селян, провожатих, значить...
— Отак швидко? Диви-но! Він уже покінчив з селянами.
Це вискочила наперед моя братова Бруха, відштовхнула мого брата Елю і почала сама розповідати те саме, але трохи інакше: як ота жінка наказала нам іти та йти, аж поки побачимо горбок, від горбка треба повернути ліворуч і йти та йти, аж поки прибудемо до ще одного горбка. А тоді щоб ми від того горбка взяли праворуч і йшли, поки прийдемо до шинку. Один з нас мусив зайти до шинку, де мав застати двох селян, що п'ють горілку. Селянам треба було сказати тільки одне слово "Хаїмова", а вони вже знатимуть і поведуть нас гаєм... Щастя, що в мене звичка непритомніти...
— Знаєте, що я вам скажу, мої любі жінки? — перебиває її лікар.— Я теж маю звичку непритомніти. Скажіть коротко: що ви хочете?
Виступає знову мама і між нею та лікарем відбувається така розмова:
Мама. Ви хочете коротко? У нас украли всі речі. Лікар. Які речі?
Мама. Всю постіль: дві перини, чотири великі подушки і ще дві великі подушки і три маленьких байст-рючки у пошивках.
Лікар. Оце все?
Мама. І три ковдри. Дві старі, одна нова. І дві сукні, і шовкова хустка, і...
Лікар. Не те я питаюся. Іншого лиха у вас не було?
Мама. Якого ще лиха ви хочете?
Лікар. Я маю на увазі: чого вам бракує?
Мама. Постелі.
Лікар. Оце і все?
Мама. А хіба цього мало?
Лікар. А квитки є у вас? Гроші маєте?
Мама. Хвалити бога. Ми маємо шифскарти, маємо і на залізничні квитки.
Лікар. От і славу богу! Я вам заздрю. Міняймося. Не думайте, що я жартую. Я кажу вам це серйозно. Ось вам мій сніданок. Беріть собі моїх емігрантів, беріть мій комітет, а мені дайте ваші шифскарти з вашими квитками, і я сьогодні ж поїду до Америки. Що я можу робити тут, одна людина, з, нівроку, такою силою бідняків?
Дивна людина цей лікар. Ми не можемо його зрозуміти і вирішили більше тут не затримуватися. Мій брат Еля каже: шкода витрат. Поїдемо краще до Кракова. Багато емігрантів їде до Кракова. Нехай нам здається, що ми теж емігранти.
— Коли ми були у Львові, нам треба побувати і в Кракові,— каже наш товариш Пиня.
— Щоб вийшло, як у приказці "Краків і Львів"? — запитує його жінка Тайбл.
Бувайте здорові, ми їдемо до Кракова.
XVI. З ЕМІГРАНТАМИ 1
Якщо хочете поїхати до Америки, то їдьте тільки разом з емігрантами. З емігрантами добре. Прибуваєте до міста — вам не доводиться шукати заїзд. Вам приготували заїзд заздалегідь. На це й створений комітет. Комітет пильнує, щоб ви мали все напоготові. Коли ми прибули до Кракова, нас одразу загнали до якоїсь комори чи стайні. Там ми прочекали до ранку. Уранці до нас прийшли з комітету і переписали нас усіх на ймення. Мама, правда, не хотіла сказати наші імена,— боялася призову. Мало що може статися? Емігранти її висміяли: яке відношення має німець до вашого російського призову? Потім нас усіх привели до великого заїзду. Велика хата з силою-силенною ліжок і безліччю емігрантів.