— Нехай буде порошок, нехай чорт, біс, аби здихатися мишей! Скільки це коштуватиме?
Мій брат Еля не любить торгуватися. Він каже, що за порошок належиться стільки-то, а за послугу стільки-то і стільки-то. Звичайно, щоразу він каже дорожче. Щодня він підвищує ціну... Тобто підвищує не він, а моя братова Бруха.
— Одне з двох,— каже вона,— якщо вже їсти свинину, то нехай по бороді тече *. Коли ти вже став винищувачем мишей, то бери за це принаймні добрі гроші.
— Ну, а совість де? Де бог? — встряє мама. А моя братова Бруха відказує їй:
— Совість? Ось де совість! (Вона показує на піч). Бог? Ось де бог! (Вона ляпає себе по кишені).
— Брухо! — скрикує мама, заламуючи руки.— Що ти сказала? Господь з тобою!!!
— Чого ти розмовляєш з коровою? — каже мій брат Еля, походжаючи по хаті і поскубуючи борідку. У нього вже порядна борідка. Росте вона скажено. Він її скубе, а вона росте. Чудно якось росте його борідка. Вона в нього виросла чомусь на шиї. Обличчя голе, а на шиї борода. Ви коли-небудь бачили таку бороду?
Іншим разом моя братова Бруха за слово "корова" дала б йому таку відсіч, що йому в очах потемніло б. Тепер вона йому промовчала, бо він заробляє гроші. Щоразу, коли мій брат Еля заробляє гроші, він у неї в великій пошані. Я теж стаю їй миліший, бо допомагаю моєму братові заробляти гроші. Взагалі вона мене прозиває "голодранцем", або "неборакою", або "жебрацькою кишкою". Тепер вона звертається до мене пестливо. Я вже для неї не Мотл.
— Мотику, принеси мені черевики!
— Мотику, набери мені кварту води.
— Мотику, винеси сміття.
Коли заробляєш гроші, до тебе зовсім інакше ставляться.
Мій брат Еля має ваду — він любить, щоб усього було багато: квасу — ціла діжка. Чорнила — тисячі пляшок, порошку проти мишей — повний мішок! Чоловік нашої сусідки, палітурник Мойше, уже сказав йому: "Навіщо тобі стільки?" Але мій брат Еля дав йому перцю з маком за це. Якби хоч замкнули мішок десь у шафі. А то всі пішли і лишили мене самого з мішком. Чим я завинив, що. сів на хвилинку верхи на нього? Уявімо собі, що це кіньї Звідки було мені знати, що мішок лусне і з нього висиплеться щось жовте? Це таки отой жовтий порошок, яким мій брат Еля виганяє мишей. Він має такий гострий запах, що можна знепритомніти! Я нахиляюсь, хочу зібрати розсипане, коли на мене раптом нападає чхання. Здається, якби я винюхав цілу бляшанку табаки, мені не довелося б так сильно чхати. Я чхаю так довго, аж поки вибігаю надвір — може, тут перестану чхати. Де там! Приходить мама і помічає, що я чхаю. Вона мене запитує, що трапилось. Але я не можу відповісти, а тільки "чхи!", та "чхи!", і ще раз "чхи!".
— Лишенько мені. Де ти впіймав такий нежить? — каже мені мама і заламує руки.
Не перестаючи чхати, показую рукою туди, на хату. Вона входить і одразу вибігає назад, чхаючи ще більше, ніж я. Приходить мій брат Еля і помічає, як ми обоє чхаємо.
— Що тут сталося? — запитує він.
Мама показує йому рукою на хату. Він забігає туди г вискакує з галасом:
— Хто це роз... Чхи! ЧхиІ Чхи!
Я давно вже не бачив мого брата Елю в такому гніві, як оце зараз.
Він поривається з кулаками до мене. Щастя, що він чхає, а то зробив би мене калікою. Моя братова Вруха приходить, застає нас усіх трьох перед хатою. Ми держимось руками за груди і чхаємо.
— Що з вами? Чого ви раптом розчхалися?
Що їй на це відповісти? Хіба ми можемо слово вимовити?
Показуємо їй руками на хату. Вона заскакує туди, вибігає одразу назад червона як буряк і нападає на мого брата Елю:
— Що я тобі ка... Чхи! Чхи! Чхи!
Приходить наша сусідка гладка Песя. Вона говорить до нас, але ніхто не може відповісти їй ні слова. Показуємо їй руками на хату, вона входить і вибігає звідти:
— Що це ви такого на... Чхи! Чхи! Чхи!..
Наша сусідка махає руками. Приходить її чоловік, палітурник. Він дивиться на нас і сміється.
— Що це на вас напало таке чхання?
— Потрудіться ту... Чхи! Чхи! Чхи! — кажемо ми йому і показуємо на хату. Палітурник заходить у хату і вискакує звідти регочучись:
— Я вже знаю, що це таке. Я понюхав. Це чеме... Чхи! Чхи!
Він хапається обома руками за груди і апетитно чхає... Після кожного чхання він підстрибує, стає навшпиньки, чхає і знову підстрибує, і знову чхає і так далі. За півгодини чхають уже всі наші сусіди і сусідки з їхніми дядьками, тітками, троюрідними братами та всіма знайомими — вся вулиця від краю до краю без упину чхає!
Чого це мій брат Еля так злякався? Мабуть, він боїться, щоб на ньому не окошилося все це чхання! Він бере мене за руку, і, чхаючи, ми вдвох подаємося до його товариша Пині. Поминуло добрих півгодини, аж поки ми змогли говорити по-людському. Мій брат Еля розповів своєму товаришеві Пині всю пригоду. Пиня вислухав його уважяо, як лікар слухав хворого. Коли мій брат Еля закінчив, його товариш Пиня звернувся до нього:
— Ану, покажи-но мені твою книжку.
Мій брат Еля виймав книжку з бічної кишені і подає її своєму товаришеві Пині. Його товариш Пиня читає на першій сторінці "За одного карбованця — сто карбованців! Засіб, як з нічого, голими руками, заробити за місяць сто карбованців і більше!.." Він бере книжку і шпурляє її в піч, у самий вогонь. Мій брат Еля кидається з простягненими руками до вогню. Але Пиня зупиняє його:
— Помалу, не поспішай!
Ще кілька хвилин, і з книги мого брата Елі, яка навчає заробляти щомісяця сто карбованців і більше, зосталася купка попелу. Лишився тільки уривок обгорілого паперу, де насилу можна було прочитати "ч е м е р и ц я".
XI. НАШ ТОВАРИШ ПИНЯ 1
Пам'ятаєте, я колись обіцяв, що познайомлю вас з товаришем мого брата Елі — Пинею? Я обіцяв познайомити вас з ним, бо в нього цікаві думки. Але перш ніж розповідати вам про Пиню, мушу розповісти насамперед про його діда, потім про його батька, далі про його дядька і лише тоді про самого Пиню. Не лякайтесь — я розповім коротенько. Починаю з діда.
Про скляра реб Гесю ви коли-небудь чули? Це дід Пині. Він скляр, і дзеркальний майстер, і фарбар, і може робити табаку. Тепер він покинув усі роботи і займається тільки тим, що розтирає табаку й продає її. Весь час, каже він, поки людина жива, вона повинна працювати, не запобігаючи чужої ласки. Він високий на зріст, сухорлявий, з червоними очима і страхітливим носом; знизу ніс широкий, вище — вузький і вигнутий, як оленячий ріг. Боюся, це в нього сталось тому, що він нюхає табаку. Він дуже похилого віку. Йому чи не сто років, а він ще при повному розумі. Є така думка, що і тепер у нього більше розуму, ніж у його синів: механіка Герш-Лейба і годинникаря Шнеєра.