— Якщо дозволите, сер, я спробую сам,— промовив незнайомець,— Ви побачите, що...
Обережно, готовий щомиті підхопити пораненого, Аллен відступив. Він помітив, що рукав його власного піджака забруднився кров'ю від глибокої рани на руці в незнайомця, і йому стало соромно за те, що він це помітив. Намагаючись триматися рівніше, незнайомець ступив цілком нормальний крок вперед.
— Бачите? — сказав він з гідністю п'яного, що проходить випробу на алкоголь перед полісменом. Тоді помацав собі щоку, спокійно глянув на закривавлену руку.— Легенька подряпина, запевняю вас.
Усі поволі рушили до вітальні. Незнайомець упевнено всівся у дерев'яне крісло.
— Дуже люб'язно з вашого боку, але не варто завдавати собі стільки клопоту,— сказав він.
"Років йому десь стільки ж, як і мені,— прикинув подумки Стренд.— І на зріст майже такий самий. Якщо йому й болить, то з виразу його побитого й блідого обличчя цього не скажеш".
— Джіммі,— озвалася Леслі,—принеси теплої води й серветок.— Вона глянула на закривавлене обличчя незнайомого. Кров скапувала на килим.— І рушника. Два рушники. В аптечці візьмеш бинти й пластир. І відерце з льодом прихопи.
— Не треба турбуватися,— промовив чоловік.— Подряпина, тільки й того...
— Керолайн,— звернулася до дочки Леслі,— у тебе такий вигляд, ніби ти щойно з фронту. З тобою справді нічого не сталося? Не треба безглуздої бравади.
— Я ж сказала,— відповіла Керолайн, і голос її раптом затремтів.— Зі мною все гаразд.— Дівчина й досі тримала в руці тенісну ракетку, ніби вона за кілька секунд мала знадобитися їй для нової, важливої гри. Металевий обідок ракетки був закривавлений.
— Що сталося?—запитав Аллен. Він стояв збоку, і йому було трохи не по собі. Досі він ніколи не бачив стільки крові, і його нудило.
— На нього напали...— почала Керолайн.
Увійшла Елінор.
— Доктора Прінза немає. Автовідповідач повідомив, що він буде через годину.
Леслі застогнала.
Елінор обняла Керолайн і стала її втішати.
— Все гаразд, дівчинко,— сказала вона.— Тепер усе гаразд. Ти певна, що не покалічена?
— Я... я ціла й здорова... Я тільки вмиюсь і перевдягнуся. Ох, яка я рада, що усі вдома!
Увійшов Джіммі з мискою теплої води, рушниками, бинтами та відерцем, у якому був лід. Коли Леслі намочила рушника й заходилась обережно промивати незнайомцеві рану на голові, він сказав:
— Ви такі чуйні! Мені дуже прикро, що я підняв вас на ноги й завдав усім стільки клопоту.
Його голос звучав навдивовижу спокійно — здавалося, цей чоловік випадково подзвонив не в ті двері і тепер вибачається. В його вимові вчувався вплив престижних східних коледжів,. Він ані ворухнувсь, ані поморщився, поки Леслі змивала кров, а потім обробляла глибоку рану на руці,— рушник помалу забарвлювався в гнітючий іржавий колір. Леслі працювала швидко, без метушні, так ніби подавати першу допомогу пораненим незнайомцям було в її домі звичайною справою.
— Боюсь, доведеться накласти кілька швів, коли прийде лікар,— сказала вона спокійно.— Сподіваюсь, я не зробила вам боляче?
— Анітрохи,— відказав поранений.— Хочу вірити, що мій вигляд не дуже шокує вас. Так буває завжди: все видається гіршим, ніж є насправді.— Він присилував себе усміхнутись, щоб заспокоїти її.
— Керолайн,— озвався Аллен,— як усе це сталося?
— З вашого дозволу,— втрутився незнайомець,— я поясню сам.. Моя люба рятівнице,— звернувся він до Керолайн,— я певен, вам хочеться скинути з себе цей закривавлений одяг.
— Елінор,— сказала Леслі,— відведи її до ванної і постав під теплий душ.
Леслі непохитно вірила в чудодійну силу теплого душу в усіх випадках життя.
— І скажи місіс Кертіс, нехай зачекає з вечерею,— докинула вона,
— О господи!— зітхнув незнайомець.— Я зіпсував вам вечерю. Вибачте мені!.. Ви знаєте, я вже можу йти додому, їй-богу.— Він спробував підвестися.
— Сидіть спокійно,— рішуче наказала Леслі, коли Елінор повела Керолайн, яка все ще стискала в руці ракетку, до ванної.
Потім Леслі заходилася перев'язувати незнайомцеві голову; її пальці рухалися швидко, вправно.
— Аллене,— мовила вона,— поклади якомога більше льоду в чис-тий рушник і зроби компрес.
І<оли Аллен виконав її розпорядження, вона сказала незнайомцеві:
— Щока починає напухати. Прикладіть лід і тримайте. Вона стухне.
Поранений слухняно приклав загорнений у рушник лід до щоки.
Алленові він здавався хлопчаком, що побував у бійці й тепер дозволяє матері гоїти свої рани.
Джіммі зацікавлено придивлявся до незнайомця.
— Добряче ж вас обробили, містере,— зауважив він.
— Мені це не первина,— відповів той.— Могло бути й гірше, набагато гірше. Якби не юна дама, що кинулась мене рятувати. Мій добрий ангел.— Він ніжно всміхнувся.— Звичайно все відбувається якраз навпаки.
— І де вони вас?,.— поцікавився Стренд.
— У парку. Сьогодні я прийшов туди трохи пізніше, ніж звичайно. Справи затримали. Банальна історія.— Леслі вже змила з нього майже всю кров, і тепер він сидів спокійний, впевнений у собі, його трохи почервоніле, але владне, з правильними рисами обличчя нагадало Стрендові портрети іспанських конкістадорів, самовдоволених і звиклих наказувати.— Я, як завжди, катався в парку — мій лікар порадив, ви ж бо знаєте, які вони прискіпливі, коли пацієнтові вже п'ятдесят і він усе життя просидів у конторі...
Леслі відступила й подивилася на свою роботу.
— Ось, здається, і все, що я можу зробити для невідкладної допомоги,— сказала вона.— Начебто не так уже й погано. А зараз перебинтуємо руку.— І вона перев'язала пальці і кисть, закріпивши перев'язку пластирем.
— Я десь загубив капелюха,—мовив незнайомець.— Гадаю, в ньому я мав би трохи пристойніший вигляд.
— Чим вас так ударили?—запитав Стренд.— Може, треба зробити укол цроти правця?
— Якимось... інструментом,— сухо відказав незнайомець.— Начебто цілком стерильним. Хоч я був не в такому стані, щоб зараз сказати це напевне. Мій лікар зробить усе, що треба.
— Що ж то був за інструмент? — поцікавився Джіммі.
— Судячи з того, що я знаю з книжок,— відповів незнайомець,— думаю, то був відрізок свинцевої труби. Ой, зовсім забув!.. Дозвольте відрекомендуватись. Я Рассел Хейзен.
Він назвався так, ніби був певен, що його тут знають, одначе Стренд не пригадував, щоб чув коли-небудь це прізвище.