— М-М...— промурмотав він, — саме те що треба!
— Останній раз, коли ми з вами от так сиділи і пили, раптом задзвонив телефон і ви зірвалися й помчали. Сподіваюся, цього разу вам все-таки вдасться допити своє віскі, перш ніж їхати кудись.
Хейзен розсміявся приємним низьким сміхом.
—Не збираюся підходити до телефону цілий тиждень. Хто б не подзвонив — папа римський, президент Сполучених Штатів, один з тих різношерстих адвокатів, що готові зараз розірвати мене на частини.
—Радий чути це. Ну а як взагалі просуваються справи?
—Так собі — Хейзен опустив очі й дивився в келих.— Війни поки ще ніхто не обявляв.
—Леслі казала, нібито ваша дружина погрожувала назвати її однієї з ваших коханок.
—Так вона готова погрожувати будь-якій жінці, з якою я просто здоровався протягом останніх тридцяти років. Накопала могил від Бостона до Марселя. Напевно, мені потрібно було попередити Леслі про такий поворот подій. Але я подумав, що вона відразу розповість вам і ви розхвилюєтесь.
—Тепер ми з нею дотримуємося нової політики,— сказав Стренд — Повна відкритість і відвертість у всьому.
— Досить небезпечний експеримент, — зауважив Хейзен і уважно покосився на Стренда. — Сподіваюся, ви ні на секунду не повірили...
— Ні на секунду, — не роздумуючи, відповів Стренд. І, дивлячись на цього владного, сильного й гарного чоловіка, раптом подумав: немає нічого дивного в тому, що будь-яка жінка, у тому числі і його дружина, може в нього закохатися. Держсекретар Ніксона Кіссинджер у відповідь на питання, чому він користується таким скаженим успіхом у жінок, писав, що влада служить для жінок найсильнішим збудником. Хейзену, безумовно, була властива ця аура влади, і за всіма стандартами він був для жінок куди більш привабливим, ніж .хворий і замкнутий вчитель-невдаха. Тільки щира любов здатна встояти перед подібною спокусою. Цікаво, подумав раптом він, що ж таке сказав або зробив Хейзен, щоб дати Леслі зрозуміти, що хоче її? Ні, мені краще цього не знати.
— На деякий час удалося заткнути дружині рот. Основним каменем спотикання став цей будинок, — сказав Хейзен. — Я погодився: нехай забирає що хоче, але на цей будинок у мене свої, особливі плани. Добре, там видно буде...— І він з жадністю допив віскіі. Потім встав, пішов до бару й налив собі ще. — До речі, ледве не забув, — сказав він, повернувшись до каміну, — дзвонив мій знайомий з Парижа, і я поговорив з ним про вас. Він сказав, що організувати все цілком можливо, з наступного вересня, коли в школі почнуться заняття. Учні й викладацький склад міняються там часто, люди то приїжджають, то їдуть. Обстановка приблизно така ж, як у середні століття, коли вчителі знай собі блукали по світі. Ще місяців пять у Данбері протриматися зможете?
— Я то зможу, але не цілком упевнений, що Леслі зможе.
— Гм......— Хейзен насупився.— У такому випадку, думаю, доведеться їй поки що поїхати одній. Питання всього в якихось декількох місяцях.
— Так, цілком можливо. Не турбуйтеся. Ми що-небудь придумаємо.
— Знаєте, Аллене, мене турбує всього одна річ. У тім, що стосується вас і Леслі, — вимовив Хейзен з такою щирістю й серйозністю, що Стренд раптом злякався.
— Що саме? — запитав він насторожено.
— Коли я дивлюбя на вас двох, то починаю усвідомлювати, як багато втратив у цьому житті. — Голос його звучав задумливо й сумно. — Це любов. Часом вона виражається в словах, часом — ні, але ця ниточка, цей непорушний звязок між вами увесь час відчувається. Ця залежність один від одного, ця безоглядна готовність підтримати.. .Я знавав багатьох жінок у своєму житті, багато хто мені дуже подобалися, догадуюся, що і я подобався ім. У мене було все — гроші, успіх, можливо, навіть свого роду слава. Я знавав і ще більш рідку в наші дні річ — подяку, нехай не завжди, але зрідка. Але мені не дано було довідатися нічого подібного, нічого, порівнянного з вашими відносинами. Точно в мені утворилася якась величезна діра, через яку безперестану дме вітер. І видуває все. Якщо повезе, ви вмрете в один день. Одночасно. От чорт...—Він сердито перемішав кубики льоду в келиху. — Що це на мене сьогодні найшло? Заговорив раптом про смерть... Напевно, усьому провиною погода. На всьому узбережжі сніг. Напевно ті люди, що замкнули свої будинки й закрили ставні, як тільки листки почали жовтіти, поступили мудро — Він залпом осушив келих, поставив його на столик і відсунув рішучим жестом
— Я стомився. — Хейзен провів великою долонею по скроні, піднявся з крісла.— Хочу зробити собі приємність. Лягти й спати, довго... Світло виключати не обовязково. Мені не подобається, коли будинок занурений у пітьму. — Він оглянувся. — А вітальню не завадило б пофарбувати заново. У більше світлі тони. Що ж, добраніч, мій друг. Спіть спокійно.
— Спокійної ночі, Рассел. І вам теж приємних снів.
Стренд проводжав його поглядом. Хейзен важкою ходою перетнув кімнату. Переступаючи поріг, спіткнувся, і Стренд подумав: мабуть, він чимало випив у Нью-Йорку, перед тим як виїхати в Хемптон. Хейзену ще повезло, що по дорозі його не зупинив поліцейський, інакше б довелося провести ніч за ґратами, а не у і теплій постелі. Потім він піднявся наверх і ввійшов у спальню, де спала Леслі — біляве волосся розметалися по подушці, поблискуючи під світлом лампи. Подих її був легким. Він тихо роздягнувся, виключив настільну лампу й улігся в постіль поруч із дружиною.
Серед ночі він раптом прокинувся. Здалося, що в сні він почув, як завівся автомобільний мотор, потім машина відїхала й звуки стихли вдалині. Стренд не був упевнений, чи дійсно чув це або ж те був тільки сон. Він перевернувся на інший бік, обійняв дружину, доторкнувшись до її оголених плечей, вона тихо й задоволено зітхнула, а він незабаром знову заснув.
Прокинувся він рано, за вікном тільки почало світати. Сніг усе йшов і йшов. Леслі спала. Він вибрався з постелі, швидко одягнувся й зібрався вийти з кімнати, але коло дверей зупинився. На підлозі лежав конверт, його просунули в щілину. Він тихо відкрив двері й підібрав з підлоги конверт. У холі було занадто темно, щоб розібрати, що написано на конверті. Стренд тихо причинив за собою двері й швидко пішов по сходах у вітальню, де так і не виключили світло, а в каміні догоряли останні вуглини. Конверт був довгий, товстий, і написано на ньому було всього одне слово: "Аллену". Стренд розкрив його. Починався лист наступними словами: "Дорогий Аллен!" Він відразу впізнав рівний і чіткий почерк Хейзена.