— Джузеппе, де дуже важливо. Не кладіть трубки, поки не вислухаєте мене. Елінор виїхала до Джорджії.
На мить на другому кінці запала тиша. Потім Джузеппе сказав:
— Приємна новина.
Голос у нього був безвиразний, змучений.
— У вас щось сталося?
— Ще ні.
— Джузеппе,— промовив Стренд,— я хочу, щоб ви сказали їй, нехай не залишається з вами. Вона повинна негайно повернутись.
— Ви хочете,— сказав Джанеллі.— Що це дасть?
— Послухайте, Джузеппе, її взяли назад на службу. З другого січня. їй дали вищу посаду..Попереду в неї велика кар'єра в улюбленій роботі, у місті, яке вона теж любить. Ви не повинні дозволити їй усе це перекреслити. Джузеппе, я не можу дозволити вам убити мок) дочку!
— Я дивлюсь на неї інакше, Аллене,— сказав Джанеллі.— Я дивлюсь на неї як на свою дружину. Елінор нарешті це зрозуміла. А місце дружини — біля чоловіка. Це давнє італійське правило. Ви, мабуть, забули, що я італієць.
— Бути італійцем — не конче означає бути мучеником. І за що?! За нікчемну провінційну газетку, про яку навіть Елінор каже, що її з більшим успіхом могла б видавати жменька випускників середньої школи, ніж ви удвох!
— Мені дуже шкода, що вона вважає нас такими нездарами,— промовив Джузеппе.— Але це нічого не змінює. Коли я з нею одружувався, то не обіцяв, що одержу Пуліцерівську премію в галузі журналістики. Все, що я обіцяв,— це любити й берегти її, і тільки її, до самої смерті. Елінор згадала, що обіцяла мені те саме, і я щасливий це чути.
— Ви чините, як маніяк! — заявив Аллен.
— Боюся, містере Стренд, мені доведеться зараз покласти трубку,— чемно відповів Джузеппе.— Мені ще треба прибрати в домі, поставити квіти й купити щось поїсти та пляшку вина, щоб відсвяткувати замирення. Дякую за звістку про те, що вона їде додому.
— Джузеппе...— мовив Аллен безпорадно, але той уже поклав трубку.
Леслі так само сиділа біля вікна, знову вдивляючись в океан. Обличчя її нічого не виражало.
— Ти знав про те, що вона може повернутися? — спитала Леслі.
— Знав. Вона сказала мені, що спробує забути його. А якщо не зможе, то вернеться. Думаю, вона не дуже й намагалася.
— Чоловік...— озвалася Леслі безбарвним голосом.— Пристрасть, як вона каже... Кохання... Якого зла можуть наробити ці великі слова! Я спитала в неї, як же вона ось так просто поїде, знаючи, що з кожним телефонним дзвінком нас терзатиме страх перед звісткою, що наша дочка мертва.
— А вона?
— Каже, це почуття їй відоме — воно не покидає її відтоді, як вона поїхала з Джорджії. Мовляв, нам треба навчитися жити з ним. Я намагалася приховати це від Керолайн, та, мабуть, дівчина здогадалася, Що вона знає?
— Майже все. Я вирішив, що повинен їй розповісти. У нас набралося надто багато таємниць.
— Це природно, коли намагаються вберегти молодих...
— І старих,— докинув Аллен.— На Різдво я розмовляв з Керолайн. Вона сказала, що в сім'ї всі були мов конспіратори, намагаючись уберегти мене, приховати від мене правду. Ти теж була в тій змові.
— Так, була,— спокійно відказала Леслі.
— Керолайн призналася, що ви дещо від мене приховували.
— А саме?
— Що ти навчила її в шістнадцять років користуватися запобіжними таблетками.
Несподівано Леслі засміялася.
— Який жах!промовила вона.— І це в наш час!
— Але ти нічого не сказала мені.
— Мабуть, я подумала, що ти людина не з нашого часу,— відповіла Леслі.— Невже ти хочеш стати таким, як усі твої сучасники, любий?
— Хочу.
— Тоді дозволь подумати...— Леслі примружилася, ніби прикидаючи, в чому ж їй зізнатися.— Які ще свої гріхи я приховала, щоб залишити тебе в твоїх щасливих ілюзіях? Ага, ось. Звичайно ж! Я влаштувала для Елінор аборт, коли їй було сімнадцять. Розповісти подробиці?
— Не треба.
— Мудрий старий чоловік і батько!..— промовила Леслі.— Я знала також, що в коледжі у Елінор був коханець, удвічі старший за неї. Він мав дружину й троє дітей. І їй не треба було працювати, щоб заробити на машину, якою вона їздила. Машину Елінор дав той чоловік. Транспортний засіб, здобутий ціною гріха, чи не так? Коли вже ми про це почали, то я, щоб ти знав, була в змові і з нашим любим Джіммі: я приховувала від тебе, що він кожного вечора накурюється до одуріння марихуани, а щоб він не пішов назавжди з дому, я дозволила йому тримати те зілля в моєму комоді під білизною. Може, ти був би щасливіший, якби я дозволила йому тинятись по вулицях?
— Ні, не був би.
— А ось свіжі новини з фронту,— сказала Леслі.— Вчора дзвонив Рассел і повідомив одну вельми цікаву річ. Він, правда, просив нічого тобі не казати. Але ти, мабуть, і сам дуже скоро про все довідаєшся, і краще буде, коли ти почуєш про це від мене, ніж прочитаєш у газетах. Якщо йому не пощастить заткнути своїй дружині пельку — і якнайшвидше! — то вона назве мене серед багатьох інших жінок, які винні в її розлученні!
— От сучка!
— Вона каже, що має докази. Конрой присягається, нібито бачив, як я заходила до Хейзенового будинку, коли приїздила якогось дня до Нью-Йорка давати уроки. Мовляв, пробула там дві години.
— Рассел казав, що бачився з тобою. Мені було дивно, чому про це не розповіла ти.— Аллен говорив спокійно, чекаючи пояснення.
— Вони обидва мають рацію. Я була в Рассела вдома, і ми з ним дві години обідали. Я пішла до нього через те, що хвилювалася за тебе. Мені здається, ти не витримаєш іще рік у одному будинку з усіма тими хлопцями, і я попросила Рассела домовитися з Бебкоком, щоб ми мешкали поза школою. Я тобі про це не розповіла, бо не хотіла, щоб ти подумав, ніби я замість тебе вирішую твої справи. Думаєш, я брешу?
— Ти не звикла брехати.
— Дякую,— мовила Леслі.— Але Конрой недалеко від правди. Це вперше я була з Расселом сама, і тут раптом пригадала, як він мені снився, і збагнула, що дуже багато про нього думала і що хочу його.— Вона говорила монотонно, так наче виголошувала завчену промову.— І я ще не така стара жінка, щоб не зрозуміти, коли чоловік хоче мене. Отож я знала, що Рассел мене хотів. Але він мовчав, і я теж, ми пообідали, він пообіцяв поговорити з Бебкоком, і я пішла на урок, призначений на третю годину. Тобі гидко за мене?
— Ні, звичайно,— лагідно промовив Аллен.— Якщо хочеш знати правду, то я зайшов ще далі. Куди далі. Якби одна жінка була вдома, коли я подзвонив їй з центрального вокзалу...— Він не доказав.