Директор покликав Стренда до себе в кабінет і, коли той прийшов, ніяк не міг умоститися за своїм столом. Припалював і гасив люльку, надівав і знімав окуляри, перекладав папери, кілька разів, невдало пробував почати розмову, знічено відкашлявся, щось говорив про систему оцінок, що її запровадив Стренд, про зручний для нього розклад уроків на наступний семестр, до якого було ще цілих два місяці. Кінець кінцем він таки дійшов до розмови, задля якої запросив Стренда, й шібачливо сказав:
— Аллене, я не хочу зайвий раз турбувати вас і не хочу, щоб ви думали, ніби я втручаюся не в свої справи, проте Леслі...— Він зітхнув.— Ви знаєте, що всі ми від неї в захваті й булгї дуже раді, коли вона запропонувала прочитати курс музикознавства. Навіть не уявляю собі, де б ми знайшли на це місце такого кваліфікованого фахівця...
— Містере Бебкок,— перебив його Стренд,— що ви хочете мені сказати?
Бебкок знову зітхнув. За минулі місяці він став ще сіріший і ви-снаженіший, ніж був. Стрендові прикро було дивитися на чоловіка, який усе хапався за свою люльку й уникав дивитися йому в вічі.
— Мені здається, її поведінка протягом останніх тижнів... У ній немає нічого особливого, запевняю вас... Але я хочу сказати, що Леслі... Леслі наче сама не своя, якщо ви розумієте, до чого я веду... Так ніби... Я не розумію, що з нею, може, ви підкажете мені... її поведінка трохи... Сказати "химерна" було б надто різко, але саме це слово чомусь спадає мені на думку... На уроках вона раптом замовкає на півслові... Звичайно, так розповідають учні,й до їхнього базікання слід ставитися критично. Одначе Леслі просто виходить із класу серед уроку й не каже, коли повернеться й чи взагалі повернеться. Вчителі бачили, як вона йшла через подвір'я й плакала. Може, вона стомилася? Та навантаження в неї, як ви знаєте, невелике... Я ось подумав, чи не запропонувати їй невеличку відпустку... на тижнів два-три... Міс Коллінз трохи знається на музиці й береться тимчасово замінити її... Певна річ, у школі існує традиція платити вчителеві протягом... ну... його відсутності через хворобу.
О господи, мені так важко знайти потрібні слова!
Алленові було прикро за цього лагідного, переобтяженого турботами й кволого чоловіка і водночас за свою безпорадність щодо Леслі. Відтоді як дружина приїхала серед йочі й розбудила його, вона була вдома просто сама не своя — тиха, пригнічена істота, що байдуже блу-, кає з кімнати в кімнату й помалу згасає.
— Це не втома,— сказав Стренд.— Тут ціла низка причин. Думаю, школа в цьому не винна.
— Дякую, Аллене. Я не був певен, чи ви це помітили. Часом буває, що найрідніші люди...— Бебкок не доказав.— Школа, вся її атмосфера, коли семестр такий довгий, осіння погода... В листопаді тут буває важко й міцним людям, а для вразливої жінки — це мов ув'язнення...
— Містер Хейзен запросив нас на День подяки до Хемптона,— мовив Стренд.— Може, з нами поїде й син. Там будуть люди, чиє товариство її цікавить, і, мабуть, це якраз те, чого їй треба...— Стрендові ке терпілося якомога скоріше зникнути з-перед очей стомленого і стурбованого чоловіка, що сидів навпроти нього.— Думаю, це допоможе. А як ні... тоді побачимо. Одна подруга запрошує Леслі поїхати з нею до Європи. Поки що вона відмовилась, та коли я скажу, що ви запропонували невеличку відпустку, яка піде їй на користь... Я зроблю це як можна тактовніше... Ви не проти, якщо я відкладу розмову з нею до вихідних?— Говорячи так, Аллен уже знав, що йому важко буде почати цю розмову. Через легкодухість? Чи від страху завдати Леслі ще більшого болю?
— Робіть як вважаєте за краще. Аби на користь. Вам легше вирішувати.— 3 голосу Бебкока було чути, що він радий бодай кілька днів не думати про це.— І знаєте,— обережно додав директор,— коли ви відчуєте, що вам з дружиною потрібна невеличка допомога з боку психіатра, то є один дуже непоганий фахівець, він приїздить із Нью-Хейве-на, якщо виникає потреба... Ви б здивувалися, коли б знали, як часто нам доводиться його викликати. І до. вчителів,, і до учнів. Часом мені, здається що, між нами, всіма; надто тісні взаємини, що ми просто.
141
тримаємо, так би мовити, одне одного в обіймах, і так день при дні — Отож нівелюється особистість, стикаються характери, насуває меланхолія, наближається зима... Стільки всього треба передумати, стільки стресів...— Він ще раз зітхнув і знову заходився перекладати на столі папери.
Стренд вийшов із кабінету й поволі рушив через подвір'я. Коли з ним віталися учні або вчителі, він щоразу довго думав про кожного, Намагаючись угадати, котрий з цих людей розмовляв із Бебкоком про Леслі; як— вони до неї ставляться, хто нишком посміюється з її поведінки, хто жаліє її, хто називає бідолашною жінкою, а хто каже, що винен чоловік...
Той психіатр, про якого казав Бебкок, може, й справді добра і щира людина, прихильник сучасних тотемічних вірувань у те, що слова здатні лікувати хвороби, спричинені не словами і взагалі анітрохи не пов'язані з мовою. Що сказала б Леслі тому фахівцеві з Нью-Хейвена? "Чоловіче добрий, мене зненацька, без попередження, відірвано від міста, де я виросла й прожила ціле життя, де виростила дітей, яким віддала всю душу, а вони тепер пішли кожне своєю дорогою. Мене оглушують крики дикої орди підлітків, отих лобурів, чиї цінності так само чужі й ворожі мені, як цінності дикунів Амазонії. А що вам заплачено й ви повинні вислухати найгіркішу правду моєї змученої душі, то я від вас нічого не приховуватиму і скажу, що тепер, у свої сорок із дріб'язком років, у пору, Коли, як запевняють ваші авторитетні колеги, моя любовна жага і здатність удовольняти її в повному розквіті, я змушена спати сама. Я вас не стомлюватиму, розповідаючи про свої сновидіння. Ви й самі:, я певна, здогадаєтесь, які вони..."
Стренд ішов шкільним подвір'ям ї в тяжких роздумах хитав головою, Що може порадити в такому випадку психіатр? Що він запропонує? Розлучитися? Вдатися "до важких фізичних вправ? Пити? Знайти іншого чоловіка?
Аллен вирішив, що коли йому кінець кінцем доведеться відверто взятися за проблеми Леслі і, як сам розумів, за свої власні, він говоритиме з дружиною про все, крім лікування у психіатра.