Аллен не міг зрозуміти, сміється вона чи плаче.
— А сюди він не приїде зовсім?
— Тільки під покровом ночі. Він чоловік відважний, але не настільки, щоб у найближчий рік-два з'явитися на очі своїй матусі. То ти даєш мені своє благословення? — Елінор відступила від матері й визивно стала перед ним.
— Я не папа римський — благословеннями не відаю.— Аллен підвівся і обняв дочку.— Але я поцілую тебе.
Елінор зраділо обхопила його руками.
— А тобі ке здається, що тепер ти повинен піднести за молодят тост?
— У домі нічого немає,— сердито буркнув Аллен.— Джіммі все повипивав.
Елінор засміялася, а Леслі кинула:
"О моє сонце" (італ},
— Ой, Аллене!
— А тепер,— сказала Елінор, зручно всівшись,— година ще не пізня, тож розповідайте про сеою поїздку!
— Все було чудово,— промовив Аллен,— але, я певен, дві жінки мають багато про що побалакати. Сьогодні в мене був нелегкий день, і я йду спати.
Коли другого дня вранці Аллен з Леслі приїхали до лікарні, Елінор, Джіммі та Лінда Робертс уже сиділи в кімнаті для відвідувачів. На Джіммі були сині джинси й чорний светр із високим коміром. На шиї, поверх светра, висів на ланцюжку золотий кулон з візерунком. "Його робочий одяг",— подумав Аллен. Але цього разу Джіммі був сумний. Елінор сказала, що Керолайн щойно повезли до операційної. Вона була вже під наркозом і все ж таки сонно махнула рукою, коли її провозили повз них. Аллен намагався не думати про те, що відбувається тепер нагорі. Лікарняний запах був йому знайомий і заспокоював. Він крізь нього пройшов і з нього вибрався. В лікарні Аллен майже весь час спав, але снів своїх не пригадував, знав тільки, що вони були не погані. Він сподівався, що і його дочка уві сні виграватиме забіги, одержуватиме призи, танцюватиме в обіймах вродливого хлопця...
Леслі принесла з собою плетіння, і серед тиші чути було, як брязкають її дротики. Аллен знав, що вона плете йому светра. Востаннє, як він пам'ятав, вона брала в руки дротики, коли сиділа біля нього в реанімаційній палаті. "Леслі народжена плести тільки в лікарні",— подумав Аллен. Отож светр, сподівався він, не буде готовий і до його дев'яносторіччя.
Вперше Леслі потрапила до лікарні, коли народжувала Елінор. Тоді він почав читати якийсь детектив Реймонда Чандлера. Детективів Аллен не любив, але книжка лежала в коридорі на столі, і він її підібрав. Леслі розродилася швидко, і Аллен устиг прочитати всього кілька сторінок, коли прийшов лікар і сказав, що в нього дочка. Згодом Аллен забув, про що йшлося на тих кількох сторінках, які він прочитав, і, коли Леслі повезли до лікарні із Джіммі, через забобон узяв з собою ту саму книжку. Знову почав її спочатку і знову прочитав лише кілька сторінок. Аллен тримав книжку в надійному місці, щоб бути готовим до нових пологів, і прихопив її з собою, коли мала з'явитися на світ Керолайн, Але тепер, у гармидері готувань до переїзду, він не міг пригадати, де книжка, і поклав собі неодмінно знайти її до того, як Елінор народжуватиме свою першу дитину. Може, тоді він кінець кінцем дізнається, хто там кого вбив.
Хейзен прийшов, коли вони просиділи вже з годину. Він був засмаглий, здоровий на вигляд. "По ньому не скажеш, що зібрався до лікарні,— промайнуло в Аллена.— Але що то за пов'язка в нього на правій руці?" Це він прищипнув у машині дверцятами пальця, пояснив Хейзен. Напередодні він розмовляв з доктором Лейярдом, і той сказав, що операція триватиме не більш як півтори години й хвилюватися нема чого. А,через день Керолайн можна буде забрати додому.
Леслі плела все швидше, і брязкання почало дратувати Аллена. Він підвівся, вийшов у коридор і почав ходити туди-сюди, намагаючись не зазирати до відчинених палат, де під крапельницями лежали хворі. Сміх няньок у кінці коридору Аллен сприйняв як образу.
Хейзен теж вийшов з кімнати відвідувачів і мовчки рушив за ним. Згодом він кахикнув, щоб привернути увагу Стренда.
— Аллене.— мовив він,—це, мабуть, найкраща нагода про все вам розповісти. Я не хотів починати розмову при всіх. По-перше, Керолайн не була ні в якій автомобільній аварії.
Стренд зупинивсь і втупився в Хейзена.
— Про що це ви?
— Пригадуєте, після огляду Керолайн лікар попросив мене зайти до нього в кабінет?
— Так. Він сказав вам, що може змінити в Керолайн форму носа.
— Лейярд сказав не тільки про це. Оглядаючи Керолайн, він ще й довідався про те, що насправді з нею сталося. Лейярд їй заявив, що таких пошкоджень вона не могла зазнати в автомобільній аварії і, мовляв, він як лікар має знати правду. Дівчина йому й розповіла. Вся правда в тому, що той хлопець, Джордж, побив її.
— Що?!— Коліна в Стренда раптом затремтіли.
— Вони справді сиділи в машині,— стримано сказав Хейзен,— але не на дорозі. Біля берега. Самі. Хлопець хотів її роздягти, але вона опиралася, і він її вдарив.
— О господи!
— Паскудне щеня! Тепер йому вже ніколи в житті такого не захочеться,— похмуро мовив Хейзен.— Вчора я йому вправив мізки.— Він підняв перев'язану руку.— Я вибив собі два пальці. Та це було варте заходу. А тоді пішов до батька й заявив, що коли хоч раз побачу його синочка в Хемптоні, то зроблю із нього, з батька, жебрака. А той старий нікчема знає, що я це вмію! Навіть більше — лікарню й операцію оплачує він.— Хейзен зловтішно посміхнувся, вдоволений наслідками своїх переговорів. Потім його обличчя знову споважніло.— Я довго не міг вирішити, розповідати вам про це чи ні, й кінець кінцем дійшов висновку: ви повинні знати правду.
— Звісно,— пригнічено мовив Стренд.— Дякую.
— Думаю, вам не варто нікому розповідати про це. А надто Джіммі. Він ще забере собі в голову, що повинен помститись, і бозна до чого це призведе. Справа молодого містера Джорджа вирішена, і найкраще залишити все так, як є. Боюся, тут винен я. Адже то я запросив це падлюченя у свій дім, де воно й познайомилося з Керолайн. Я мав зробити все, що треба, і я зробив. Я вибачаюся перед вами й вашою родиною.
— Не варто вибачатися.— Нарешті Стренд знайшов під зачиненими дверима стільця і, весь тремтячи, впав на нього. Він відчував, як його душить безсила лють. Якби в цю мить хлопець опинився поруч, Аллен, мабуть, накинувся б на нього і вбив би його, хоч він зроду не бився й був нездатен розправитись і з кошеням. Та навіть усвідомлюючи це, Аллен відчував образу й сором за те, що його позбавили помсти, на яку він мав виняткове право.