Дорогий Аллен!
Коли ви прочитаєте все це, мене вже не буде в живих. Учора я приїхав попрощатися з вами й побажати всім вам щастя. Усе навалилося відразу: проблеми з дружиною, розслідування у Вашингтоні, погрози й шантаж Конроя. Мені надіслали повістку з викликом з'явитися в Комітет другого січня, і я не зможу стати перед ними й давати показання, не підвівши тим самим моїх старих друзів і колег. Не хочу, щоб хоча б побічно їх вважали причетними до злочинної діяльності. І чим би не закінчився цей розгляд, ясно одне.— мені не вдасться зберегти й тіні своєї раніше бездоганної репутації. Я всі дуже ретельно обміркував і бачу для себе лише один вихід. Із заповіту, на читання якого вас запросять, ви довідаєтеся, що будинок на пляжі я залишив Керолайн. По цілком розумній і чисто практичній причині. Продавши кілька акрів землі, що належала мені, вона одержить суму, достатню для завершення будівництва. А землі повно — цілих сорок акрів, — і коштує вона в цих краях недешево. Всі свої ліквідні активи залишаю дружині, але з умовою, що якщо вона посміє заперечити хоча б один пункт заповіту, то буде негайно з нього викреслена. Дочок моїх цілком пристойно встиг забезпечити їхній дідусь, мій батько, залишивши кожній по трастовому фонду, коли вони ще тільки народилися, а тому навряд чи їм вдасться якось змінити даний заповіт. Сам я вважаюся цілком пристойним адвокатом, і заповіт складений так, що до нього не причепишся. Всі мої картини були давнимдавно передані в дарунок музеям, за умови, зрозумію, що протягом всього життя вони залишаються при мені. Закони по оподатковуванню здатні часом перетворити смерть людини в сущий кошмар для його близьких, але я занадто давно й добре граю в ці ігри. Оглядаючись назад, тільки тепер я починаю розуміти, скільки різних хитрих ігор освоїв — юридичних, корпоративних, законодавчих, філантропічних... Коротше, мені знайомі всі тонкості й відтінки цієї дохідної американської гри. І найбільше на світі я цінував у вас із Леслі те, що ви ніколи не були учасниками цієї гонки. Ні, не те щоб ви були вище цього. Суть в іншому.— ви немов не розуміли, що ця мишача метушня існує. Що, безсумнівно, робить вас не таким вже чудовим істориком, зате гарною людиною.
Бездумно й без усякого злого наміру я втяг вас і вашу родину у свій світ. Самотній і сам позбавлений родини, я вірив, що можна ввійти в чиюсь чужу й щасливу родину й стать й частиною. Але те, що здавалося щедрістю, оберталося нещастям. Джиммі занадто швидко пізнав дорогу до успіху й смак до нього. Керолайн закрутив голову вихор сумнівних американських задоволень,— здається, вона вже сама не рада цьому. Елеонор з чоловіком пізнали, що таке провал, і живуть у страху. Мені неприємно говорити вам це, Аллен, але нова кар єра Леслі буде усе більше й більше віддаляти вас один від одного, а самі ви в черговий раз залишитеся без будинку й коріння. Адже будь яка нова можливість —це палка з двома кінцями. Доля може повернутися до вас, а може — і ні. Те ж саме стосується й історії з Ромеро.
Малюнок Ренуара, що висить у спальні, був придбаний мною після підписання угоди з владою, і я щасливий, що можу залишити його вам, про що також є відповідний запис у заповіті"""""""""Стренд на секунду відірвався від листа. Здавалося, рука оніміла, поки він читав цей чіткий, ясний і одночасно дивний документ. Лист потрясав. І той факт, яким ретельним і продуманим був він, як акуратно виводила всі ці рядки людин, готова добровільно прийняти смерть, Змусив його й здригнутися, і захопитися майже нелюдською силою духу й самовладанням друга. Очевидно, подумав Стренд, крім чисто юридичної літератури, Хейзен читав і опис Платоном смерті Сократа. "Кріто, я залишився винним Асклепію півня. Віддай йому цей мій борг, не забудеш?" Півень для Асклепія. Ренуар для Стренда. Воістину антична велич у смерті. Знамените останнє слово...
Хотілося плакати, але сліз чомусь не було. Стренд продовжив читати.
"А тут, у маленькому конвертику, що я вклав у цей лист, десять тисяч доларів п'ятисотдолларовими купюрами. Сподіваюся, ця скромна сума зробить ваше з Леслі перебування в Парижі більше приємним. Краще не згадувати про неї кому б те не було.
Ви й ваша родина зробили останній рік мого життя більше значним. Дуже важливим. Правда, я занадто пізно зрозумів те, чому варто було б учитися раніше.
Оскільки це мої останні слова й ми, користуючись вашим же виразом, можемо розкрити один одному душу, зроблю ще одне визнання. Звичайно, абсурдно для людини мого віку говорити таке, але повинен зізнатися: я закохався в Леслі з першого погляду. Якщо яка жінка на світі й могла зробити мене щасливим, то тільки вона. І коли ви майже вмирали там, у лікарні Саутгемптона, я від всієї душі бажав вам смерті. Не свідомо, не зловмисно, але на якусь частку секунди ця думка мене відвідала. Тоді, подумав я, я міг би стати вже не гостем в родині яку полюбив, а п членом. Не гостем за столом, а людиною, що сидить на чолі стола. Те, що я був дійсно щасливий, коли ви поправилися, не може служити виправданням тієї темної й злої думки.
Будь ласка, спаліть цей лист, як тільки прочитаєте, і нікому, крім Леслі, не говоріть, що в ньому було написано. Я написав ще одну коротеньку записку, залишу п в машині. Там пояснюється, що це самогубство. У ній я пишу, що перебуваю на грані нервового зриву й побоююся за власний розум. У кишені в мене пістолет, усе буде кінчено відразу й швидко. Мене знайдуть наприкінці алеї, поруч із машиною.
Не засмучуйтеся , я цього не заслуговую. Міцно обіймаю всіх вас,
Рассел".
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
Розділ перший
До Дня подяки знову залишилося всього кілька днів. Перші сніжинки вже кружляють у темряві за вікном, миготять і підморгують іскорками в промені світла від лампи, що стоїть на столі. Я в Данбері, але живу тепер не в " Мелсон-Резиденс", а в іншому будинку. Я зовсім один — Леслі в Парижі.
Я не дозволив ні Леслі, ні Керолайн піти із мною на похорони Рассела Хейзена. Важко представити, яку сцену могла б закотити вдова Хейзена, а моя дружина й дочка були б, зрозуміло, не в змозі протистояти цій божевільній і мстивій жінці в момент, подібний цьому. Я сидів в одному із задніх рядів, а тому вона мене, слава Богові, не бачила. Поруч із нею перебували дві високі молоді жінки — я так зрозумів, дочки Хейзена. Три ці дами були одягнені дуже елегантно, в усе чорне й дотримували належному випадку скорботну пристойність.