Коли я тільки починав юридичну практику, я вірив, що законності, бодай у найзагальніших рисах, у нас дотримуються. На жаль, попрацювавши багато років, я змінив свою думку...
"Святий боже! — промайнуло в Стренда — Що він каже?!"
— Корупція судочинства, регіональні й расові упередження людей, які сидять у суддівських кріслах, надто часто були предметом обговорення на перших сторінках наших газет, щоб їх згадувати ще й тут1. Посади купують за політичні послуги, і це стало нормою. Фабрикація доказів, підмовляння свідків, приховування свідчень дійшли навіть до найвищих урядових установ. Про нашу продажну поліцію вже ходять анекдоти, і в усіх наших університетах навчають, як людям мого фаху, що присягали служити справедливості, законним шляхом обминути закон.
Ведучий передачі, що ,ніяково вовтузився в кріслі, спробував перебити Хейзена:
— Містере Хейзен... Я думаю, що...
Хейзен зупинив його владним жестом і повів далі:
— Отож повернімося до концепції міжнародного права... Щодо дрібниць, як-от право на вилов риби й повітряні коридори, то таких угод досягти можна, і держави їх дотримуються. Та коли йдеться про справи вирішальної ваги, як-от права людини, недоторканість кордонів суверенних держав, питання про збереження чи знищення цілих народів, то тут ми посунулись не далі, ніж войовничі кочові племена доісторичних часів. Ми запровадили розбій і наклепництво в стінах Організації Об'єднаних Націй, цього форуму, що розташувався на території Сполучених Штатів. Я — так званий експерт із питань міжнародного права—відверто заявляю вам, панове: насправді ніякого міжнародного права не існує. А тепер дякую за увагу, й вибачте, що я не зможу побути до кінця цієї цікавої дискусії. У мене призначено зустріч в іншому місці.
Хейзен привітно, майже весело кивнув головою решті чоловіків за столом, які сиділи, мов скам'янілі, встав і вийшов.
Стренд простяг руку й вимкнув телевізор. Він сидів, ошелешено втупившись у чистий екран. Адже він щойно став свідком неймовірної події.
Потім підвівся й підійшов до невеликого письмового столу біля вікна. Він не прихопив із собою зошита, в якому час від часу робив записи, тож узяв із шухляди кілька чистих аркушів і почав писати.
"Я сиджу сам-один на першому поверсі в істхемптонському будинку. Щойно я бачив по телевізору, як чоловік сам себе знищив. Цей чоловік—Рассел Хейзен. Тим, що можна назвати не інакше, як прощальна промова, він попрощався зі своєю кар'єрою. Чому він так учинив, я не знаю, але він викрив себе, свій фах, закони, за якими ми живемо і які збагатили його й принесли йому визнання. Я міг би пояснити його виступ хіба потьмаренням розуму, але такого потьмарення йому не простять. Відколи ми познайомилися, я знав, що його вдача має темний бік — безмежний цинізм щодо людських мотивів і вчинків, який проявлявся в нападах чорної меланхолії, що бувала в нього навіть у хвилини радості. Та я навіть не підозрював, що Хейзен страждає від свого цинізму такою мірою і не завжди здатен утримати його в собі. Як далеко він тепер зайде, передбачити важко..."
Несподівано Стренд відчув страшну втому й навіть писати уже не міг. Він згорнув руки на аркуші паперу, поклав на них голову й умить заснув.
Прокинувся він раптово. Він не знав, скільки проспав. У замку клацнув ключ, двері відчинились і відразу зачинились. Він підвівся й увійшов до вітальні саме в ту мить, коли там з'явився Хейзен.
Стренд мовчки дивився, як Хейзен, усміхнувшись до нього, енергійно затупотів ногами, збиваючи з черевиків сніг. Він виглядав так, як завжди,— спокійний, здоровий. Вираз на обличчі Стренда змусив Хейзена спохмурніти.
— У вас дивний вигляд, Аллене,— сказав він.— Що сталося?
— Я бачив телепередачу.
— А, це, — недбало відмахнувся Хейзен. — Мені здалося, що тих нудних панів варто дещо розвеселити. Знаєте, сам я одержав величезне задоволення. І зняв вагу з душі, про що мріяв уже дуже давно.
— Ви розумієте, що зробили сьогодні із собою, Рассел?
— Про мене не турбуйтеся. Та й хто в наші дні приймає телебачення всерйоз? Ніхто. І давайте більше не будемо розмовляти на цю тему, будь ласка. Все це тільки наводить нудьгу. — Він підійшов до Стренда, поклав йому руку на плече, дружньо струснув. — Я сподівався, що ви ще не спите. Дуже хотілося поговорити хоч із кимсь, хто не є адвокатом. — Він зняв пальто, потім капелюх, кинув їх на крісло. — Яка моторошна видалася ніч! Вести машину, коли валить сніг, — це вам не жарт.
Стренд злегка потряс головою, немов намагався звільнитися від думок, що тривожили його. Він почував, що збентежений, не впевнений у собі. Хейзен, незважаючи на все, перебував у відмінному настрої. Так що, можливо, він, Стренд, перебільшив значення передачі?.. Адже він так рідко дивився телевізор і, цілком імовірно, переоцінив вплив передачі на глядачів, а також саму можливість, що подібний виступ може зламати людині життя. Може, він був не правий, так переживаючи за друга? Якщо вже самого Хейзену, схоже, не страшать наслідки виступу, може, і йому не варто висловлювати побоювання? Треба змінити тему.
— Ви самі вели машину? — запитав він.
Хейзен кивнув: ,
— Відпустив шофера на вечір. До нього приїхала наречена, от і вирішив посприяти розвитку любовних відносин. А де наші дами?
— Розбрелися по своїх кімнатах. Вирішили сьогодні лягти раніше.
Хейзен оглянув його допитливим поглядом:
— У них усе в порядку?
— Так, все добре, — відповів Стренд.
— Леслі сказала мені, що Елеонора повернулася в Джорджію. Взагалі все це жахливо, не чи правда?
— Дивовижно, — підхопив Стренд. — Цей Джанеллі поводиться як закінчений дурень.
— Ну, зате в мужності йому не відмовиш. І це викликає в мене повагу.
— Особисто в мене це викликає інші почуття...—сухо помітив Стренд.
— Я подзвонив тамтешньому шефові поліції й сказав, щоб він поставив свою людину охороняти їхній будинок. І ще дав зрозуміти, що, якщо з дітлахами щось трапиться, я просто спущу з його шкіру.
— Сподіваюся, це допоможе.
— Просто впевнений, — похмуро відповів Хейзен. — А тепер мені терміново необхідно випити. Приєднаєтеся?
— Із задоволенням, — відповів Стренд і став спостерігав за тим, як Хейзен наповнив два келехи віскі з содовою. Вони віднесли напої до каміна й сіли один проти одного в великі шкіряні крісла. Хейзен випив великий ковток і задоволено зітхнув.