— Ромеро,— озвався він нарешті,— зараз твоя доля в твоїх руках.— Отже, він, Стренд, свій вибір зробив. На краще чи на гірше? — Візьмися, зрештою, за розум. Не хотілося б тобі нагадувати, в якому ти боргу перед містером Хейзеном і мною, але я змушений нагадати. Ми з ним зробили на тебе велику ставку. І з твого боку нечесно, якщо ти не хочеш зрозуміти, що повинен цю ставку виправдати.
— Мені дуже шкода, містере Стренд,— озвався Ромеро, не підводячи погляду.— Всі знають, що я зробив і чому. За свій вчинок я відповім. Ухилятися не збираюсь. Ви всі тільки марнуєте час, переконуючи мене.
Стренд стенув плечима.
— Боюся, ми й справді марнуємо час,— сказав він директорові.
Бебкок зітхнув.
— Гаразд, Ромеро,— мовив він.— Збирай речі і йди собі. Негайно. Тобі не можна залишатися тут навіть на одну ніч.
(і. ".Всесвіт"— .N1 5
81
— Я відвезу хлопця до Уотербері,-— сказав містер Холлінгзбі.— Роллінзе, може, на нього вплинуть твої батьки?
— Вони, звісно, спробують,— відповів Роллінз. Він узяв Ромеро за лікоть.— Ходімо, герою!
Містер Холлінгзбі і Стренд вийшли за хлопцями з кімнати, а потім на подвір'я. Коли всі четверо простували до Мелсонового корпусу, вони скидалися на невеличку врочисту процесію.
— Перед тим, як ви прийшли,— сказав Холлінгзбі Стрендові,— Бебкок оголосив Роллінзові догану. За те, що не повідомив про азартні ігри в кімнаті. Він призначив хлопцеві до кінця року випробний термін. Тепер про футбол Роллінзові доведеться забути. Тренер буде не в захваті, коли почує про це. І на стипендію для вступу в коледж тепер йому важко розраховувати.
— У вас є діти? — запитав Стренд.
— Дочка. Хвалити бога, вже заміжня,— засміявся Холлінгзбі.
Стренда так і розбирала нетерплячка запитати в адвоката, чи він
хоч раз читав доччиного листа до її чоловіка чи до якого-небудь іншого.
— А у вас? — поцікавився Холлінгзбі.— Скільки дітей у вас?
Троє. Поки що жоден не потрапляв до в'язниці.
— О, то ви відважний чоловік!— похитав головою Холлінгзбі.— Стільки дітей у наш час...
Коли увійшли до корпусу, Стренд із полегкістю побачив, що в загальній кімнаті нікого немає. Ромеро попрямував до сходів, але Стренд його зупинив.
— Хесусе,— мовив він,— ще раз подумай...
Ромеро похитав головою.
— Ну, гаразд,— сказав Стренд.— Тоді прощавай. Хай тобі щастить!
Він простяг руку, і Ромеро її потис.
— Не беріть так близько до серця,— мовив Ромеро.— Це тільки трісочка у великому вогнищі.— Він рушив до дверей, потім став і обернувся.— Можна, я скажу вам кілька слів, містере Стренд?
— Коли вважаєш, що є про що говорити.
— Таки є. Я йду звідси, але думаю, що й ви тут не довго затримаєтесь.— Він говорив із щирою переконаністю в голосі.— Тут майже всі пристосуванці, містере Стренд. А вас я не вважаю пристосуванцем.
— Що ж, дякую,— з іронією сказав Аллен.
— Решта вчителів —. просто жуйні тварини, містере Стренд. Пасуться собі мирно на травичці...
"Цікаво,— подумав Аллен,— де Ромеро вичитав ці слова?" Та, почувши їх, він був змушений визнати, що вони таки справедливі.
—— А ви людина з бетонних джунглів, містере Стренд,— провадив Ромеро.— Ось чому ви мене розумієте. Всі інші тут дивляться на мене так, ніби я із зоопарку.
— Це несправедливо,— відказав Стренд.—Принаймні щодо решти.
— Я тільки висловлюю свою думку,— здвигнув плечима Ромеро.
— Ти все сказав?
— Усе.
— Іди збирай речі,— промовив Стренд. Він був роздратований і не хотів більш нічого чути. Принаймні сьогодні.
— Ходімо, хлопче,—грубо кинув Ромеро Роллінзові.— Пора вшиватися з оливкових плантацій. Хазяїн продає нас на південь.
Стренд провів поглядом Холлінгзбі та двох хлопців, що піднялися сходами нагору, і: ввійшов до свого передпокою. У вітальні дзвонив телефон. Стренд уже вирішив був не брати трубки, але таки взяв, подумавши, що це, може, дзвонить із Франції Леслі, щоб заспокоїти його.
Дзвонив Хейзен.
— Ви читали оте розтрикляте повідомлення в "Таймс"?
— Читав.
— Вірогідне джерело! — Голос у Хейзена аж хрипів.— Якийсь нікчему в— департаменті юстиції щось бовкнув охочому до сенсацій репортерові, і це стало "вірогідним джерелом"! Чорт забирай, якби хтось записав розмову між Ісусом Христом та Іоанном Хрестителем, вони б обернули і її на державний злочин!
— Я намагався додзвонитись до вас учора ввечері й попередити про замітку в "Тайме". Але ніхто не брав трубки,
— Я був у тій проклятущій опері. А мій чортів слуга надто ледачий, щоб вийти з бару, де він дудлить моє віскі, й узяти трубку, коли мене немає вдома. Я сьогодні ж таки вижену сучого сина! Звідки ви довідалися про "Тайме"?
— Учора тут були два фебеерівці. Розпитували мене про вас. Ну, й порадили заглянути сьогодні вранці у "Тайме".
— Про що вони питали?
— Чи я чув, як ви з Хітцом розмовляли про справи.
— І що ви відповіли?
— А що я міг відповісти? Сказав, що нічого не чув.
— Господи, невже ви не могли заприсягтися, що весь час були зі мною і напевне знаєте: я й словом не перемовився з Хітцом ні про які справи.
— Расселе, про це ми з вами вже розмовляли,— сумно мовив Стренд.— Я сказав їм те, що знав. Не більше й не менше.
— А крильця у вас іще не виросли, пане ідеалісте?! Коли вже ви спуститеся на землю, почепите свого німба на цвях і навчитеся грати з цими молодчиками в їхню гру?
— Ви п'яний, Расселе. Коли проспитеся, тоді поговоримо.
Стренд поволі поклав трубку, його морозило. Здавалося, за день
промерзли всі його кістки. Він пішов до ванної, пустив гарячу воду й почав роздягатися, з приємністю вдихаючи пару. У двері подзвонили, Стренд закрутив воду, накинув халат і босоніж вийшов до передпокою. За порогом стояв доктор Філіпс із чорним саквояжем у руці.
— Ви не проти, якщо я увійду, містере Стренд?
Алленові здалося, ніби лікар боїться, що двері раптом зачиняться перед його носом, і йому не терпиться переступити через поріг.
— Прошу.
Філіпс увійшов, і Стренд причинив за ним двері.
— Сподіваюсь, я вас не дуже потурбував? — запитав Філіпс,— Кілька хвилин тому мені подзвонив містер Бебкок і сказав, що вас треба оглянути.
— Навіщо?
— Можна скинути пальто?
— Звичайно. Бебкок пояснив причину?
— Сказав, що його непокоїть ваше здоров'я. Мовляв, у вас поганий вигляд,— говорив Філіпс, поки Стренд допомагав йому скинути пальто.— Він розповів мені про вашу історію з серцем, і, якщо ви не проти, я хотів би оглянути вас.— Лікар скоса подивився на Стренда.— Сказати правду, ваш вигляд — це ще не все. Я знаю, що у вас був стрес, і...