— Ви вже не гнівайтеся за мітинг...
— Я вдячний вам, тітко Галино, що оберігаєте наші дерева, а також мого улюбленця — каштана...
Тоді я вперше придивився до могутнього дерева. Воно й справді нагадувало славнозвісний герб українців: знизу тягнувся товстий суцільний стовбур, який на півтораметровій висоті розтроївся — з одного місця від центрального стовбура по обидва боки виросли такі ж товсті гілки. І каштан, особливо, коли осипалося листя, справді нагадував прадавній український герб — тризуб.
Каштану-тризубу виповнилося тридцять! І ми, мешканці цього просторого подвір'я, пишаємося тим, що вберегли це відважне дерево від зазіхань.
Бо ж діждалися і ми, і наш каштан свята: тризуб став гербом нашої незалежної Української держави!
БРАТИКИ
Вранішнє сонце золотими промінцями залоскотало пожовклі каштани, які вишикувалися вздовж тротуару наче на парад. Від тих лоскотів здригалися гілочки і випускали з розтулених жменьок вкриті гострими колючками темно-зелені кульки.
Кульки падали на тротуар, лопалися, і звідти викочувалися блискучі коричневі плоди, полишивши материнське біле лоно.
Такої ранньої пори бабуся вела внучку у дитячий садок. Аж Тут до Зорянчиних ніг впала велика вкрита густими колючками кулька і розкололася. Дівчинка нагнулася — і радістю заіскрилися її оченята:
— Бабусю, дивіться, з кульки виглядають два братики!
— Де ти побачила братиків? — зацікавлено нагнулася старенька над знахідкою.
— Бачите, вони усміхаються до нас. Я візьму їх з собою і покажу всім хлопчикам і дівчаткам у нашому садку.
— Бери, бери, Зоряночко.
Дівчинка вийняла із білих вологих гнізд два каштани з плоскими боками. Кожен мав велике сірувате око, Зоряна задивилася в ті очі:
— Бабусю, правда, що братики усміхаються до мене?
— А так, дитинко. Вони радіють, що ти підняла їх своїми маленькими рученятками, що збережеш їх до наступної весни.
— А де я їх триматиму?
— У шафі, Зоряночко, а весною посадиш цих братиків на дачі, коло брами.
— І вони там виростуть?
— Аякже, і ти ростимеш, і два братики-каштанчики ростимуть.
Бабуся і внучка Зоряночка повільно йшли тротуаром, а вередливі сонячні промінчики то там, то сям лоскотали каштани і струшували на землю зелені кульки. І чулося: тук-тук-тук...
ДИВО БАБИ МАРІЇ
Вздовж вицементованої стежки під вікнами хати тягнеться неширока грядка. То баби Марії диво! Воно радує зір і людський дух від ранньої весни до пізньої осені.
Як тільки тепловії зженуть брудні березневі сніги, окремими гніздами на грядці зацвітають підсніжники. І весело тоді дивитися на сонячну радість, і чогось сумно, бо хиляться ніжні білоголові трипелюсткові дзвіночки до землі, ніби вклоняються своїй матінці, ніби просять пробачення, що так рано прокинулися від зимової сплячки і потурбували її, не давши поніжитися на сонечку, не давши спокійно спочити після лютої морозяної і довгої зими.
Поруч з підсніжниками тягнуться до лазурового неба голубими квітами проліски, потім де-не-де закучерявиться різноколірний ряст.
І поміж усе те лісове буйноцвіття прокльовують землю тоненькими поіржавленими списами тюльпани, сором'язливо висовують рядами зелені язички нарциси.
А посередині, вздовж усієї грядки, вибивають до сонця гостроверхі темно-червоні товсті шоломи рябчики (дехто цю весняну диво-квітку називає ще царською короною чи царською борідкою). За якийсь тиждень шоломи витягуються ледь не до метрової висоти, зверху розпушуються зелені чубчики із вузьких листочків, а кругом звисають оранжеві келеш-ки-дзвіночки. І хоч вся рослина має не дуже приємний запах зіпсутого часнику, зате вигляд у неї справді царський: величний, гордий, неповторний. І квітують рябчики більше двох тижнів, аж поки від яскравого і гарячого весняного сонця не вигорять, не поблякнуть оранжеві фарби, не почнуть швидко жовтіти і в'янути дрібні настовбурні листочки і самі стовбури.
Та на зміну цій красуні поспішають червоні, жовті, рожеві, білі, сині тюльпани, усміхаються ніжними білими пелюстками та оранжевими ротиками пахучі нарциси вже по обидва боки стежки.
Ще розкошують тюльпани і нарциси, а вже кущі півоній під яблунями наливають соками великі круглі пуп'янки, тягнуться до квіткового гурту жовті, а потім — білі лілеї.
І поки радують око весняні квіти, поміж ними набираються сили непомітні ще пагінці флоксів, щоб влітку різноколірним пахучим килимом простелитися перед вікнами оселі.
До глибокої осені змагаються у красі ще й чорнобривці і сальвія, айстри і гвоздики, ромашки і хризантеми, розсаду яких баба насаджує значно пізніше.
ЖАЙВОРОНКИ
У кінці городу, від поля, розкошували високі гіллясті черешні. Миколка знав, що їх отак рядочком колись посадив прапрадід Максим, якого із сучасників ніхто не знав. Навіть його могила не збереглася, бо старий цвинтар давно занедбали, бо там десятки літ товчуться кози і свині, пасуться і корови.
Серед тих черешень була найтовстіша з роздовбаним дуплом: так викурили звідти бджіл, що жили там невідомо скільки літ. І видобув батько з того глибокого дупла декілька відер щільників з медом. Цього Миколка не бачив, бо його тоді ше й на світі не було, але чув не раз розповіді про ту бджолину оказію.
Відразу за черешнями тяглася широка, вся заросла густим різнотрав'ям, польова дорога, якою їздили хіба що весною коли орали і сіяли, та ще у жнива, іноді й восени.
На тій дорозі до самісінької зими товклися гуси і качки навколишніх господарів.
Ранок був сонячний, зелений та ще й сизий. А сизий тому, що за дорогою
величезна нива виколісувала житечко.
Миколка вигнав гуси саме тоді, коли вся дорога сміялася до сонечка золотими кульбабовими квітами. Він йшов босими ногами по м'якому килиму, полохаючи роботящих бджіл, що обціловували кожне золоте сонечко.
Хлопчик: аж світився на сонці від радісного сприйняття весняного ранку!
І раптом гусяча ватага попленталася через кульбабову дорогу до сизої ниви. Малий нагнувся, взяв у руку грудочку землі і кинув її навздогін птахам, вигукуючи:
— Не чіпайте житечка! Не чіпайте житечка!
І яке було його здивування, що та чорна грудочка не впала на землю, а затріпотіла крильцями швидко-швидко і повисла у синьому небі над золотою дорогою і сизою нивою. Вона тремтіла, піднімаючись все вище і вище. 1 вчулося Миколці, як з неї витрушуються якісь дивні звуки...