Баджал — дах Приамур'я. Швидкоплинні й прозорі річки, які беруть початок на його безлісих вершинах. Приймає їх у своє лоно красуня Амгунь — ліва притока Амуру. Одвіку приходять сюди з океану морські лососі, щоб відкласти ікру й загинути, давши початок новому життю.
У квітні на північних схилах гір ще лежить сніг, але річки, звільнившись од криги, вже сповнюють долину гуркотом перекатів. Тихо струменить блакитна вода в Баджальській протоці. Тіні від високих ялин і ялиць, що підступають до самого берега, падають на воду, але якщо добре придивитися, то можна побачити, як в освітленій тонким сонячним промінням заводі плаває зграйка крихітних в'юнких рибок. Це мальки кети. Вони вивелися в глибині галечних горбків, ледве вкритих водою, і насилу вибралися на поверхню по темних підземних лабіринтах. Тепер вони насолоджуються простором і світлом. Хоч рибки ще й малі й безпорадні, але знаходять поживу і почуваються в протоці чудово.
На початку літа мальки занепокоїлись: їх тягло в повий світ, протока стала тісна.
Варто було їм лише виплисти в Амгунь, як сильна течія підхопила їх. Довго мчала ріка розгублених рибок, поки винесла на тихе глибоке плесо. Вода в ньому здавалася чорного, хоч і була прозора. Мальки, які в дорозі загубили одне одного, знову згуртувалися в зграйку. Поблискуючи на сонці сріблястими боками, вони почали пожадливо ловити й ковтати дрібних рачків-бокоплавів.
Збігло кілька днів, поки мальки знову змогли рушити в дорогу. Що нижче спускалися вони річкою, то повільніше ставала течія.
Якось, коли рибки пропливали повз затонулий корч, звідти чорною тінню метнувся прожористий ленок. Якого жаху нагнав він на зграю! Коли мальки знову зібралися докупи, серед них не виявилося багатьох.
І от Амгунь винесла мальків у каламутний Амур. Тепер і вдень і вночі пливли вони, як у сутінках. В Амурі течія була слабішою, і тишу порушували шуми гвинтів теплоходів і катерів, від яких мальки звертали вбік і притискалися до дна. Кілька тижнів пливли вони величезною рікою. Їжі для них тут було більше, ніж в Амгуні, але й ворогів теж побільшало. Кому тільки не кортіло вхопити беззахисного малька! Щуки й верховодки, жовтощоки й соми були не від того, щоб проковтнути будь-кого з них. А на поверхні річки можеш потрапити на сніданок чайці.
У червні мальки вийшли в Японське море. Знову, як в Амгуні, стало світло. Щільна вода мала слабку, що легко долалася, течію. Спершу рибки пливли на південь, потім повернули на схід і вийшли в Тихий океан. Течія несла їх все далі й далі на схід.
Минали місяці. З мальків виросли дужі сріблясті риби, які самі нападали на дрібних рибок. Безкінечні темні глибини океану містили в собі ще більше небезпек, ніж ріки. Тут, крім великих хижих риб, водилося багато морських звірів, які харчувалися рибою. Кетини тепер були менш вразливі для ворогів, вони подорослішали і вже не трималися разом.
Якось, коли одна з кетин безтурботно плавала у верхніх шарах океану, її оточила сіть. Марно намагалася злякана риба вибратися з величезного сітьового мішка, він рухався з такою швидкістю, що обігнати його не вистачало сил. Тралову сіть підняли на палубу науково-дослідного теплохода. Люди в білих халатах швидко витягли з сітки кетину й помістили її у вузьку ванночку, наповнену морською водою. Помилувавшись гарною великою рибиною, немов відлитою із срібла, вони піднесли круглу легку мітку, зроблену з пластмаси, і приладнали її до основини верхнього поплавця. На мітці зазначено рік і місяць вилову і висловлювалося настійне прохання до рибалок повернути мітку в Тихоокеанський інститут рибного господарства, якщо вона якимось чином до них потрапить.
— Тепер подивимося, куди наша Сріблянка прийде на нерест! — вигукнув учений, випускаючи мічену рибу в океан.
— Але ж тут до американських берегів куди ближче, ніж до наших, російських,— мовив із сумнівом лаборант.
— Це не має значення,— заперечив учений.— Наша кета не піде на нерест в американські ріки. Вона повернеться в Амур, якщо вивелася там.
Опинившись на волі, Сріблянка довго не могла заспокоїтися від перенесеного потрясіння: болів спинний плавець, на якому міцно сиділа червона мітка.
Минуло чотири роки, як вона залишила свою протоку. Могутній інстинкт продовження виду владно покликав Сріблянку на далеку батьківщину. Пливла вона спершу сама, потім до неї приєдналися ще кілька ровесниць. Зграєю пливти легше. На ходу риби "перемовлялися", попереджаючи одна одну про небезпеки (в них існує своя "риб'яча" мова), гуртом нападали на дрібних оселедців.
Трапилося так, що в їхню зграю увірвався морський звір — касатка. Звичайно цей зубастий кит нападає на великих тварин, але не проминає і кети. Схопивши дві рибини і проковтнувши їх, він так само швидко зник, як і з'явився. Небезпека минула, і лососі знову зібрались у зграю. •Але тут над ними нависла ще більша біда: шлях до рідних берегів на захід заступили сіті японських рибалок. Виявилися вони такі довгі, що обійти їх було неможливо. Багато лососин, надіючись на свою силу, з розгону билися об сітку, силкуючись прорвати велике вічко, але тонкий капрон, міцний, як сталева струна, не піддавався, і застрягла в ньому риба ставала здобиччю рибалок. Сріблянка, бачачи, як б'ються в сітці подруги, не зважувалася на сміливий таран і пливла уздовж сітки в пошуках проходу. Не знайти б їй його, коли б не сивуч. Ганяючись за кетою, тюлень наштовхнувся на сіть, легко прорвав її і вийшов на волю, несучи в зубах впійману рибу. Цією пробоїною й скористалася Сріблянка разом з іншими рибами.
Багато тижнів пливли лососі на захід, долаючи в окремі дні до сотні кілометрів, перш ніж досягли Курильського архіпелагу. Прибережні води кишіли тюленями. Чудові плавці і нирці, вони довго ганялися за кетою, чинячи справжні спустошення в рибних косяках.
У кінці літа чисельні косяки кети підійшли до амурського лиману. Стрімко, радісно увійшли морські мандрівниці у прісні води. Вони ще мали пройти багато сотень кілометрів. Для цього потрібна була сила, і вони припинили полювати і їсти.
Тепер кета йшла як повновладна господарка Амуру. Всі риби визнавали це, поступаючись їй дорогою. Лише одна Калуга — ця цариця прісноводних риб — інколи накидалася на лососів, вгамовуючи свій ненаситний апетит.