У третій чверті того року до нашої гімназії прибув замість симпатичної, але хворої на туберкульоз викладачки французької мови Софії Нарцизівни справжній француз, мало не з самого Парижа, месьє Шарль. Високий на зріст, трохи смаглявий, з пишними чорними вусами й такою ж чорною кучмою на голові, він здавався мені схожим на Мопассана, якби можно було вдесятеро збільшити його розум, такт і кмітливість. Хтозна, чи мав він якусь педагогічну освіту, бо в його поводженні й методиці цього не було помітно, а в гімназії пройшла чутка, що він просто колишній лакей з якогось фешенебельного паризького ресторану. Про Росію, з усього видно, в нього було досить тьмяне уявлення як про країну, людність якої визначається фанатичною релігійністю й безмежною глупотою. Це призводило до курйозів, чутка про які миттю облітала всю гімназію й передувала першим педагогічним дебютам в інших класах. Отак, приміром, у четвертому класі лекція французької мови була першою; черговий у класі, як годилося, вийшов до кафедри прочитати молитву перед навчанням і доповісти вчителеві, кого немає в класі та що загадано на сьогодні вивчити. Чергувати в той день випало відомому своїми витівками пустунові, котрий, прочитавши належну молитву, став читати й інші, що пам'ятав із закону божого. Коли його релігійний репертуар вичерпався, він з тим же побожно-серйозним виразом обличчя став декламувати байки Крилова, ревно хрестячись і раз у раз стаючи навколішки* Увесь клас давився від сміху, але, щоб не загнати чергового на слизьке, ледве стримувався й мовчки хрестився. Француз стоячки терпляче ждав кінця безкінечного моління: треба ж бо поважати релігію й звичаї чужої країни! Тим часом одчай-дух, низько вклоняючись до ікони в кутку класу, позирав між навмисно розчепіреними ногами на круглі вікна в дверях позаду, куди інколи заглядав наглядач, а то й сам інспектор гімназії. Це була доречна обережність, бо інспектор таки цікавився, як проходять у класах перші лекції месьє Шарля.
Пустун дійшов до байки "Лисиця й виноград" і пополотнів: у кругле вікно, напружено прислухаючись, дивився інспектор, здивований, що так довго затяглася коротка молитва перед навчанням. Він рвучко увійшов у клас, проінструктував ламаною французькою мовою месьє Шарля і вивів з собою зухвалого пустуна.
Месьє Шарль, дізнавшись, як його пошили в дурні, розгнівався не тільки на четвертий клас, а й на всю Охтирську гімназію і раз у раз вигукував з французьким прононсом "больван!" — одне з небагатьох слів свого убогого російського лексикону. Особливо він побоювався капосних підступів в останньому, восьмому класі, де сиділи дебелі парубчаки, дехто з темним пушком над верхньою губою й майже всі з хитрувато-скептичними поглядами, з якими вони не крились перед збентеженим месьє Шарлем.
У лексиконі месье Шарля бракувало чомусь слова "фамилия" й через те він користувався словом "имя", що теж призводило до непорозумінь. Коли месьє Шарль уперше прийшов у восьмий клас, він, оглядаючи учнів своїми чорними вирлами, звернув увагу на серйозне обличчя Феді Горбача. Мабуть, помисливому французові Федя видався найспокій-нішим для першого знайомства.
— Как твое имя? — спитав месьє Шарль, показуючи ручкою з пером на Федю.
Федю трохи кинуло в жар від звернення француза до нього на ти, бо всі вчителі звертались до учнів, починаючи з першого класу, на ви, але він стримався й спокійно відповів по-російському:
— Федор.
Француз кинувся до класного, журналу, де на першому місці стояли прізвища й лиш на другому імена. Він пробіг очима через усі двадцять дев'ять прізвищ, але "Федора" не знайшов. Не інакше як нова каверза, подібна до безкінечного моління в четвертому класі,— подумав месьє Шарль, і роздратоване лице його стало буряково-червоним.
— Больван! Как твое имя? — крикнув він гнівно.
Для амбітного Феді цього було занадто, і Федю прорвало:
— Сам ты болван! — вигукнув він і демонстративно вийшов із класу.
Таке нечуване грубіянство не можна було подарувати навіть такому дисциплінованому й старанному учневі, яким усі знали Федю досі. Його виключено з гімназії, однак не з "вовчим білетом" — без права вступати в будь-який навчальний заклад Російської імперії, а допущено складати іспит на атестат зрілості екстерном.
Федя скинув із себе осоружну гімназіальну уніформу, перебрався в чорну тужурку й засів за підручники. До нього часто навідувались товариші з класу, бо Федю всі любили, і він успішно приготувався самотужки до суворих весняних іспитів. Навіть на побачення з коханою дівчиною, восьмикласницею Вірою Місан, він рідко тепер ходив, та тут була й інша причина.
Хто зна, чи любила Віра Федю так само, як він її, бо приділяла увагу й другому хлопцеві з Фединого класу, котрий захоплювався поезією Бальмонта й Блока і сам пописував вірші. Бідолашний Федя тяжко переживав суперництво і, щоб добитись повноцінності в очах красуні, коли-не-коли відсував набік підручники й брався вивчати твори Бальмонта напам'ять, поволі захоплюючись і сам його поезією.
Відлюдкуватий і вразливий, Федя таївся з своїм коханням навіть перед близькими товаришами. Вони лиш здогадувались про це, випадково бачачи Федю на віддаленій вулиці разом із вродливою Місан, що зосереджено слухала тиху Федину мову.
Зайшов травень, коли кінчилось загальне навчання й почалась іспитова гарячка. У восьмому класі два перших письмових іспити — "сочинение", цебто твір, та з математики — були вирішальні: хто провалювався на них, того вже не допускали до дальших, усних іспитів; якщо ж кому щастило доскочити на них високих оцінок, той міг не турбуватися за усні іспити, бо далі все підганялось під ранжир перших, найтяжчих.
Федя склав обидва іспити на "5".
Давалося чотири дні підготуватись до усних іспитів. Другого дня перерви, коли стали відомі перші оцінки, Федя ішов увечері відсвяткувати десь з іншими абітурієнтами свій блискучий стрибок у дальше напівсамостійне життя. Повернувся він дуже пізно, коли я вже спав. Власне, він не прийшов сам, а його, п'яного до нестями, принесли на руках шість товаришів, роздягли й бережцо поклали в ліжко.
Прокинувся Федя третьогр дня пізно, мабуть з перепою, сумний і мовчазний. Неохоче поснідав,, певно, соромлячись перед моєю матір'ю за свій учорашній вигляд, бо досі ми ніколи не бачили його п'яним, і мляво подався до своєї кімнати сісти за підручники.