І вперше в житті, правду вам кажу, при зустрічі із тигром я міцно стис у руках рушницю. Але він повагом подався в зарості. Тигр, це ви й самі, мабуть, знаєте, звір хижий, але не злий. Людину він перший не зачепить.
У салоні враз ніби посвітлішало.
— Дідусю, море! — збентежено вигукнула Віта і стисла перед собою кулачки.
Море було неспокійне. Хвилі якось дивно, ніби валуни, набігали на скелі, розбивались на безліч бризок. Здавалося, вздовж усього берега клубує дим.
— Ви, я бачу по одягу,— звернувся до мене дідусь,— маєте справу з морем. Як на вашу думку, шторм сьогодні буде? Невеликі хвилі вже, здається, є. Від Находки до Владивостока ми попливемо на теплоході. А потім на поїзд — і до Челябінська.
— То вертоліт же наш летить у Владивосток,— сказав я.
— Внучка дуже хоче побувати на морі,— заклопотано промовив дідусь.
— Ви не дуже хвилюйтесь,— я вирішив заспокоїти дідуся. Можливо, десь далеко був шторм, то море від цього і тут гойдається.
— Жаль, жаль...— зітхнув дідусь.
Я здивовано глянув на нього. Думаю, старий не зрозумів мене. Довелось повторити усе сказане.
Відповідь приголомшила мене:
— Шторму нам треба! Розумієте, шторму!
— І для чого це вам той шторм? — крісло під огрядною тіточкою знову зарипіло.
— Не мені він потрібен, а внучці! — пояснив дідусь.— Дуже хоче дівчинка пропливти бурхливим морем. Мріє побачити на свої очі, що ж це воно таке, шторм. Я за кілька днів до від'їзду все ходив на метеорологічну станцію (вона недалеко від нашого села), питав про зміну погоди. То лише сьогодні вже передбачається на морі сильний вітер, великі хвилі. Віта до всього має інтерес.
Дівчинка ніби й не чула розмови про себе: не відривала й на мить погляду від безмежжя хвиль, що грали на сонці.
...Чергова зупинка була в портовому місті Находка. Дідусь із внучкою залишили вертоліт і попростували в бік моря. А ми полетіли далі.
Пасажири вже завели між собою якусь розмову, а я сидів мовчки, пильно додивлявся до горизонту і вперше в житті відчував у собі таке благальне бажання: "Ех, розпочався б шторм, тільки б розпочався сьогодні сильний шторм!"
Уявляв собі розлючений Тихий океан, пливе по ньому теплохід із пасажирами. І серед них маленька дівчинка Віта із своїм дідусем. їй, певно, буде нелегко під час хитавиці. У скронях болітиме, в горлі дошкулятиме нудота.
Але це допитливе дівча побачить, як величезні хвилі із сильним вибухом розбиваються об сталеве судно. Корпус при цьому здригається, а пінява вода ще злісно сичить на палубі, кидається від борту до борту, поки не збіжить в океан. І Віта зрозуміє, як працюють моряки, рибалки.
Хтозна, чи доведеться дівчинці з Уралу ще хоч колись відчути силу і красу морської стихії. Все це — і розвихрений океан, і тужіння чайок, і своя безпомічність — закарбується, певно, в душі Віти на все життя.