Я думав пожартувати, але вона, на мій подив, образилась.
— Та ти взагалі ніколи нічого не бачиш — хіба ні, Пітере? Так загорнувся в свою шкіру, що й уявлення не маєш, чим інші люди дихають.
Від слова "шкіра" мене пересіпнуло; хоч я був певен, що про мою шкіру їй нічого не відомо. Руки й лице в мене чисті, а більше вона не бачила. Ця думка стривожила, я , почав боятися її любові; бо якщо вона мене любить, нас тягнутиме до близькості, й неодмінно прийде та болюча хвилина, коли мені доведеться показати їй своє тіло... Прости мене,— забурмотіло раптом у голові,— прости мене, прости мене.
Джонні Дедмен, роздратований, що розмова точиться повз нього — все-таки він старшокласник і те, що він пристав до нашого гурту — неабияка милість з його боку,— перебрав іще раз свою брудну колоду і вдавано гигикнув:
_ £ тут одна штука — здуріти можна,— сказав він.—
Четвірка стерва. Чи то пак — черва. Жінка з биком.
У нашу кабінку влетів Майнор. Його лисий купол пашів гнівом, гнів бухав, як пара, з розжарених ніздрів.
_ Гей ти,— загарчав він.— Ану, заховай! І щоб мені
більше з оцим не приходив!
Дедмен звів на нього очі, невинно кліпаючи довгими кучерявими віями, від чого його погляд здавався променисто-вичікувальним. І мовив, ледь ворухнувши губами:
— Іди ти під всі чотири вітри.
Міс Аплтон була якась ніби розхвильована, засапана,— мабуть, через те, що довго підіймалася сюди.
— Пітере, переклади,— сказала вона і, досконало відмірюючи довготу голосних, прочитала:
♦Dixit, et avertens rosea cervice refulsit, ambrosiaeque comae divinum vértice odorem spiravere, pedes vestís defluxit ad imos, et vera incessu patuit dea".
Слова дзвеніли в її устах, а обличчя набрало латинського вигляду: суворі складочки у кутиках губ, брови непорушно зведені догори, щоки урочисто-бліді. На уроках французької лице в неї було зовсім інакше: щоки, мов яблучка, брови аж витанцьовують, рот у сухих зморшках, і кутики вуст лукаво тремтять.
— Вона сказала...— почав я.
— Вона мовила. Отак вона мовила,— поправила міс Аплтон.
— Вона мовила і... і... спаленіла.
— Що спаленіло? Не вона спаленіла. Cervice спаленіла.
— Вона мовила і, повернувши своє... е... своє рожеве черево...
Всі засміялись. Я почервонів.
— Ні! Cervice, cervice. Шия.
— Вона мовила і, повернувши...
— І коли повернулась.
— І коли повернулась, її рожева шия спаленіла.
— Дуже добре.
7 8-133
193
— І... і — coma, coma — сон?
— Волосся, Пітере. Волосся.
— І... е... повернувшись знову...
— Та ні, любий мій, ні. Vértice тут іменник,— vertex, verticis. Круговерть. Вихор, корона волосся,— а якого волосся? Яке тут слово узгоджується?
— Ambrosiaeque.
— Так, ambrosiaeque — подібне до амброзії, що значить, по суті — безсмертне. Амброзією називали їжу богів, і тому це слово дійшло до нас у значенні "щось солодке", "приємне на смак", "медове". Але боги, крім того, вживали амброзію як мазь, як пахощі.
Про богів міс Аплтон говорила з певністю, зі знанням справи — і тільки так.
— І її вихор, її грива...
— Корона, Пітере. У богів не може бути "гриви".
— І корона її подібного до амброзії волосся лила божественний запах.
— Так. Добре. Але ще краще — "аромат". "Запах" може стосуватись і вбиральні.
— ... божественний аромат: її одежа, її шати...
— Так, спадисті шати. Усі богині, крім Діани, носили довгі спадисті шати. Діана, божественна мисливиця, носила, звичайно, більш відповідну коротку туніку — можливо, зі штанцями, і, швидше всього, з цупкої зеленої або коричневої тканини — як оце на мені. її шати опали...
— Я не розумію, що таке ad irnos.
— Imus, слово дещо застаріле. Найвищий ступінь порівняння від inferus — "низько", "внизу". Ad irnos — "до найнижчого краю". Буквально виходить: "до найнижчого краю її стіп", що звучить не цілком зрозуміло. Сказано так для емфази: поет вражений тим, що бачить. Можна передати приблизно так: "її шати опали — опали аж до самих стіп". У значенні "зовсім, повністю". Вона була цілковито оголена. Будь ласка, Пітере, далі. Ти надто повільний.
— Опали аж до самих її стіп, і воістину відкрили...
— Відкрилася, постала перед очима, як vera. Vera dea.
_ Як істинна богиня.
— Цілком правильно. Що значить incessu в цьому реченні?
— Не знаю.
_ Ну, Пітере, куди це годиться. Хто-хто, але ти, майбутній учень коледжу?.. Incessu — у ході, у поставі. Поставою вона була істинна богиня. "Постава" у значенні манери триматися, стилю поведінки; божественність має свій стиль. Рядки ці переповнені відчуттям отого божественного сяйва, відчуттям, що саме прокидається в душі несвідомого досі Енея. lile ubi matrem agnovit; він упізнав свою матір. Венеру — Венеру з її пахощами амброзії, з її розвихреним волоссям, спадистими шатами, рожевою шкірою. Однак він прозріває тільки в ту мить, як вона avert ens — як вона відвертається. Зміст цього уривка такий: тільки коли вона відвертається, щоб покинути його,— тільки тоді він усвідомлює її істинну велич і красу, тільки тоді складає справжню ціну їй і тому, що їх ріднить між собою. Так часто в житті буває. Любов приходить, але запізно. В наступних рядках він, коли вона пропадає з очей, так зворушливо гукає їй услід: "О, чому, чому не дано нам бути разом, пліч-о-пліч, щирим словом озватись на слово щире?"
На її місці опинилась Іріда Осгуд; дівчина плакала. Сльози текли по її щоках, м'яких і шовковистих, як боки у породистої молочної корови, і їй навіть на думку не приходило їх витирати. Іріда була однією з тих туполобих простачок, на яких ніхто і ніколи не звертав уваги, однак біля неї мене завжди хапав якийсь внутрішній дрож. Ці, ще незугарні, форми її пухкого тіла будили в мені грубі зерна чуттів; в такі хвилини я ставав балакучим і кепкував над нею. Та зараз був змучений і хотілося одного — покласти голову на подушку її безпросвітної глупоти.
— Чого ти, Ірідо?
З хлипом у горлі вона видушила з себе:
7*
195
— Моя блузка... він її порвав... Зовсім!.. І що я тепер мамі скажу?
Тільки в цю мить я помітив, що й справді одна грудь у неї була неприкрита, спливаючи сріблом до самого обідка руда-вого зморщеного кружальця; годі було очі відірвати, такою беззахисною вона здавалась.