Джуді відкрила рот, і я чекав, що вона зараз скаже: "А це будуть питати?", але нічого не почув. Батько погортав підручник.
— Назви кілька ерозійних агентів,— сказав він. Та зробила відчайдушну спробу:
— Час?
Батько підвів голову з таким виглядом, наче його вдарили. Шкіра під очима стала біла-біла, а на щоках проступив неприродний рум'янець — кілька виразних паралельних смужок, наче слід від ляпаса.
— Гм, про час я й не подумав,— сказав він Джуді.— Я мав на увазі води, льодовики і вітер.
Вона записала це у зошит.
— Діастрофізм,— сказав він.— Ізостазія. Поясни, що це таке. Намалюй схему сейсмографа. Що таке батоліт?
Ви не все з цього будете питати, правда?
— Може, і взагалі нічого,— відповів він.— Не думай про контрольну. Думай про землю. Хіба ти її не любиш? Хіба тобі не хочеться знати, яка вона? Ізостазія — це ніби дебела, товста жінка затягує на собі пояс...
В обличчі Джуді бракувало свободи. Щоки її надто тісно прилягали до носа, утворюючи дві глибокі, різкі складки; третя, вертикальна, розділяла ніс на кінчику. Губи в неї теж були якісь наморщені, і коли вона говорила, туго сходились і розходились, наче пелюстки садових ротиків.
— А ви будете питати про протозон, чи як його?..
— Протерозойська ера. Буду, панно. Питання може стояти так: "Назвіть по порядку всі шість геологічних ер, приблизно вказавши їх тривалість". Коли почалася кайнозойська ера?
— Мільярд років тому?
— Ти живеш у ній, дівчино. Всі ми у ній живемо. А почалася вона сімдесят мільйонів років тому. Або, приміром, я скажу: "Назви кілька вже неіснуючих форм життя",— і попрошу вказати клас, до якого вони належать, еру і період. Наприклад, панцерники: ссавці, кайнозойська ера, третинний період. Еоценова епоха, але цього ви не мусите знати. Можу тобі, задля інтересу, сказати, що панцерник зовні дуже подібний до Уїльяма Говарда Тафта, нашого президента в ті часи, коли я ще був такий, як ти.
Я побачив, що вона записала: "Епох не треба" і взяла ці слова у рамку. А що батько говорив далі, почала розмальовувати її трикутниками.
— Або лепідодендрон,— провадив він.— Гігантська папороть, палеозойська ера, кам'яновугільний період. Або еріопс — що воно таке, Пітере?
Оцього я й справді не знав.
— Рептилія,— бовкнув я навмання.— Мезозойська.
— Земноводне,— сказав він.— І давніше. Або археоптерикс,— додав скоромовкою, певний, що нам це відомо.— А це що, Джуді?
— Арха... як?
_ Археоптерикс,— зітхнув батько.— Перший з птахів.
Завбільшки з ворону. Пір'я розвинулося з луски. Переглянь таблицю від сторінки двісті третьої до двісті дев'ятої Не натужуйся особливо. Переглянь таблицю, вивчи, що тут записала, і все буде гаразд.
_ Я, як тільки пробую все це запам'ятати, мені аж
ніби погано робиться і голова болить,— випалила вона, готова, здавалось, розплакатись. Лице її нагадувало пуп'янок, що вже відтепер починав прив'ядати. Лице було бліде, і ця блідість на мить залила кімнату, повну тьмяних полисків — полисків меду, назбираного в пахуче-прілому лісі.
— Це у всіх так,— сказав батько, і все знов стало на свої місця.— Від знань завжди голова болить. Справуйся, як можеш, Джуді, і обов'язково висипляйся, щоб бути гарною. Не давай себе збити з пантелику. Через день-два все забудеться, а там і не оглянешся, як знайдеться в тебе чоловік і шестеро дітей.
І тут мені свінула обурлива думка: батько, жаліючи Джуді, виклав їй, ніби ненароком, усі контрольні питання!
Коли вона вийшла, він підвівся, закрив за нею двері і сказав:
— Бідне створіння, в її тата буде на шиї стара діва. Ми залишилися самі.
Я відірвався, нарешті, від вікна:
— Може, йому тільки цього й хочеться.
Я весь час пам'ятав, що на мені червона сорочка; куди б я не йшов, вона постійно підсвічувала поле мого зору і надавала словам багатозначного, шляхетного відтінку.
— Дарма ти так думаєш,— сказав батько.— Нема в світі гіршого, як озлоблена жінка. Чого ніяк не скажеш про твою маму — що-що, а озлобленою вона ніколи не була. Тобі цього не зрозуміти, Пітере, але нам з мамою дуже весело жилося удвох.
Я не повірив, але тон, яким це було сказано, змусив мене промовчати. Здавалося, батько по черзі прощається з усім, що знав на цьому світі. Він узяв зі столу аркуш голубого паперу і простяг мені.
— На, прочитай і заплач,— сказав він.
Перше, що прийшло мені на думку — "фатальний діагноз". Серце впало. "Як же йому вдалося так швидко?" — подумав я.
Але це був усього лиш один із щомісячних Зіммермано-вих відгуків.
ОЛІНДЖЕРСЬКА СЕРЕДНЯ ШКОЛА Канцелярія директора
Вчитель: Дж. У. Колдуел
Клас: 10-й, група С, природознавство
Час відвідин: 09.01.47, 11.05.
Вчитель прибув до класу з дванадцятихвилинним запізненням. Він не приховував свого здивування з приводу присутності в класі директора, що було помічено учнями. Не звертаючи на них уваги, вчитель зробив спробу зав'язати бесіду з директором, але одержав відмову. Після чого вчитель обговорив з учнями такі питання, як тривалість існування Всесвіту, величина зірок, походження Землі та основні етапи еволюції життя. З боку вчителя не було виявлено жодних намагань уникати того, що могло б образити релігійні почуття учнів. Гуманістичний зміст природничих наук залишився нез'ясованим. Один раз учитель ледве стримався, щоб не вимовити слово "чорт". Безладдя шум, які панували в класі від самого початку, щораз наростали. Учні, вочевидь, не були достатньо підготовлені, тому вчитель вирішив удатися до лекційного методу ведення уроку. За хвилину до дзвінка він ударив по спині одного з учнів сталевим прутом. Подібне застосування фізичної сили без сумніву є порушенням закону штату Пенсільванія і в разі оскарження батьками може служити підставою для звільнення з роботи.
Однак слід зауважити, що вчитель виявив непогане знання матеріалу, а декотрі з наведених ним прикладів, які пов'язували тему уроку із щоденним життям учнів, справили гарне враження.
Підпис: Лу'іс М. Зіммерман
Поки я читав, батько затягнув штори, і в кімнаті одразу посутеніло.
_ щ0 Жу_сказав я,— він вважає, що ти справляєш враження.
Та це найгірший з усіх його відгуків, хай йому чорт! Він, певне, цілу ніч просидів над цим шедевром. Як тільки це попаде в руки шкільній раді, мене ВИЖЕНУТЬ; виженуть разом з усіма моїми правами.