Гелгуш ступив у темряву.
Крякс і Пак, доводячи, що й вони сміливці, кинулися одночасно і зштовхнулися у дверях. Крякс виявився спритнішим і проскочив уперед Грифа, рятуючи своє самолюбство, підштовхнув Пака:
— Давай, не затримуй!
Спершу вони спускалися навпомацки. Висічених у скелі східців зовсім не було видно. Та потроху стало сіріти, і незабаром вони спустилися у величезну залу-печеру, на дні якої сталево виблискувала вода. Там було підземне озеро. Світло падало згори, де виднівся отвір, через який голубіло небо.
Та щойно вони спустилися у печеру, як навкруги усе шалено завирувало: це злетіли і заметалися по печері тисячі потривожених кажанів. І враз усе стихло, і кажани знову повисли на стінах униз головами.
— А знаєте, чому вони заспокоїлися? — спитав переляканих друзів Пак. — Я ж їхню мову знаю. Пані Кажанова, що хотіла влаштувати у лісей свого сина, крикнула: "Не бійтеся! Це лісеїсти!"
— Ти диви, вони нас злякалися, а ми їх! — сказав Крякс.
— Може, ти й злякався, а я зовсім ні! — буркотнув Грифа.
Ніхто не став заперечувати — хай говорить, як такий розумний. Все одно ж усі бачили, що він аж присів від страху.
Пташенята стояли на березі підземного озера, не знаючи, що робити.
І тут почувся голос:
— А тепер перепливайте на той бік!
Грифа закопилив дзьоба:
— Ага! "Перепливайте!" Я ж не вмію плавати!
— І я! — признався Пак. — А літати ж ми тільки вчимося. А озеро он яке широченне! І обійти неможливо — обабіч стрімкі стіни.
— Зате ми з Кряксом вміємо плавати. Ми ж водоплавні, — сказав Гелгуш.
— Правильно! І ми вас перевеземо! — вигукнув Крякс.
Гелгуш, як більший, взявся перевозити Грифу, а Крякс — Пака.
— Ти за мою шию крильцями тримайся, щоб не впасти, — порадив Пакові Крякс.
— А ти — за мою! — сказав Грифі Гелгуш.
— Я й так не впаду! — самовпевнено мовив Грифа.
І вони попливли.
Грифа вперше у житті плив по воді. І це йому так сподобалось, що він закричав:
— Го-ого! Слухай мою команду! Повний вперед! Право руля! Так тримати!
Усі ж хлопці у душі капітани.
Грифа так захопився, так розмахався крильцятами, що втратив рівновагу і — шубовсть у воду!
— Рятуйте! — заволав він, захлинаючись.
Гелгуш схопив його дзьобом за крило і ледве втримував на поверхні.
— Стривай, я зараз перевезу Пака і допоможу! — гукнув Крякс, чимдуж пливучи до протилежного берега. Висадив там Пака і мерщій назад. Він підплив саме вчасно, бо Грифа вже наковтався води й булькав, втрачаючи свідомість. Крякс схопив Грифу за друге крило, і вони удвох поволі потягли "відважного капітана" до берега.
Коли Грифу витягли на берег, він не виявляв жодних ознак життя.
Крякс, Пак і Гелгуш розгублено перезирнулися.
— Невже він… — Гелгуш не договорив.
— Поква-кваптеся, хлопці! — почулося раптом з темряви. — Йому треба негайно зробити штучне дихання!
І звідкись згори на берег ляпнулася велика жаба у золотих окулярах.
— Ой! Х-хто ви?! — пробелькотів Крякс. Пак і Гелгуш вражено мовчали.
— Знайомитися будемо потім! Треба ква-квапитися! Не можна гаяти ні хвилини. Спершу кладіть його на живіт, натискайте, щоб звільнити легені від води. Отак! Правильно! А тепер кладіть на спину і — вдих — видих! вдих — видих!..
Під керівництвом незвичайної жаби пташенята зробили Грифі штучне дихання, і незабаром він розплющив очі:
— Ой! Що зі мною?
— Уже все гаразд. Живий! А тепер давайте знайомитися!..
Професор Кваквакум
Виявилося, що жаба у золотих окулярах — то не хто інший, як знаменитий професор комахознавства, доктор болотяних наук Жабурин Жабуринович Кваквакум, який вийшов на пенсію й оселився у безлюдній печері, щоб ніхто його не турбував і не заважав писати мемуари, тобто спогади.
— Кваквакум? — вигукнув Грифа, вмить згадавши, як він квакав на співах. — А ви, пробачте, не Жар-Птиця?
— Жар-Птиця? — щиро здивувався Жабурин Жабуринович. — А хіба я схожий на птицю?
— Ну… вона ж чарівна… Мабуть, може пере…той…перевтілюватися… І говорите ви пташиною мовою, хоч на вигляд і жаба, — сказав Грифа.
— Ні! Я не птах!.. А пташину мову спеціально вивчив. Треба знати мову тих, хто на тебе полює, має намір тебе з’їсти. Я маю на увазі чорногузів. Але ви, здається, не чорногузи.
— Не чорногузи, — запевнив професора Крякс.
— Це добре. Ну, спасибі вам! — сказав Жабурин Жабуринович.
— За що? — здивувався Гелгуш.
— Кожна нова зустріч збагачує життя, а відтак і спогади, тобто мемуари. Епізод з героїчним урятуванням Грифи стане окрасою моєї книжки.
— Це вам спасибі! — вигукнув Крякс. — За те, що навчили нас робити штучне дихання!
— Бо ми б Грифу самі ніколи не відкачали, — сказав Гелгуш.
— Був би він уже й неживий! — зітхнув Пак.
— Дякую! — прошепотів Грифа.
— Будь ласка! Радий, що можу ще когось чогось навчити. І це добре, що у вас є пташиний лісей і що ви там вчитеся. Передавайте вітання своїм педагогам! До побачення! — 3 цими словами Кваквакум стрибонув угору і зник у темряві — там, у глибокій ніші, був його кабінет.
Щойно професор зник, як несподівано попід берегом з води вигулькнула здоровенницька зміїна голова. Роззявивши зубасту пащеку, вона погрозливо засичала.
Пташенята з жаху заціпеніли. Тікати було нікуди. Їх оточували прямовисні скелясті стіни…
— Стривайте, я з нею побалакаю! — вигукнув Пак. — Я ж знаю мову плазунів!
І він засичав по-зміїному.
Змій здивовано схилив голову набік — не чекав, мабуть, такого від пташеняти.
Посичали вони, посичали, і Пак обернувся до друзів:
— Це — зміїний прем’єр-міністр Гадюк Питонович Аспид. "Одного з вас, — каже, — мушу з’їсти. Голодний. Швидше, каже, вибирайте кого. Мені, правда, отой, голомозенький подобається найбільше", — і на Грифу показує…
Грифа похолов: "Ну, зараз проголосують за мене! Згадають моє над ними козакування!"
— "Але я, — каже, — вів далі Пак, — не наполягаю. За кого проголосуєте, того з’їм. Я — демократ!"
— Нічого собі демократ! — вигукнув Крякс.
— Що ти таке кажеш?! — вигукнув Гелгуш. — Голосувати, щоб він когось із нас з’їв?!
— Я ж лише перекладаю! — образився Пак.
Гадюк Питонович, не розуміючи пташиної мови, мовчки переводив погляд своїх страшних очей з одного на другого, видно, міркуючи, за кого ж проголосують…