— Хе-хе-хе! — задоволено потирав руки пан Морок. — Закрили ми таки ненависну нам лісову школу! Голодні школярі по домівках сидять, директор Бурмило лапу смокче, вчителі ледве дишуть. Занепав Казковий Ліс… Скоро всі й дуба вріжуть. Хе-хе-хе!
— Це ж я придумала коня Лебедя на другу вершину перетягти і у снігову стайню замурувати, щоб козак Морозенко не міг ним скористатися, — поспішливо вигукнула Баба Яга.
— А хто перетягав? Хто стайню снігову будував? — закричав Бабай.
— Еге! Перетягав! Тільки й того, що з колиби сонного витяг і до своєї мітли прив’язав. А я вже на другу вершину перенесла.
— Не сваріться! Не сваріться! — примирливо мовив пан Морок. — Якби я козака й коня не приспав, нічого б ви не зробили. Але головний герой у нас зараз Гнилай Псувайович. Гей, Порчо, де ти там?
— Я тут, Ваша Темність! — почулося біля хатки.
— Та ну тебе з твоєю невидимістю! — скривився пан Морок. — От не люблю говорити з кадрами, яких не бачу. Ану вдягни що-небудь, щоб я тебе бачив. Дай йому, Бабо, якусь одежину!
— Хай візьме халат мій рябенький, хустину й чоботи! — буркотнула Баба Яга.
Терентій, що причаївся за димарем хатки, вирішив далі їхньої розмови не слухати.
Треба було поспішати, бо сонце вже стояло на вечірньому прузі.
Розділ 9
Терентій знаходить вихід
Козак Морозенко з нетерпінням чекав Терентія.
— Ну що? Що? — вигукнув він, побачивши нарешті сонячного зайчика.
Терентій переказав козакові підслухану розмову.
— Отже, кінь живий! Це головне! — радісно вигукнув Морозенко. — Але як же його звільнити?.. Через прірву я не перескочу. І спускатися з цієї вершини, щоб піднятися на ту, я не можу. Як спущусь, одразу розтану. Тільки на крилатому коні Лебеді по землі літати можу.
— Стривайте! — сказав Терентій. — Я зараз збігаю подивлюсь, де та снігова стайня, як там кінь Лебідь, а тоді прибіжу — щось придумаємо.
І сонячний зайчик перелетів на другу снігову вершину.
Дивиться — справді стоїть на вершині снігова стайня, з усіх боків снігом замурована, лише зверху дірка, з якої пара клубочеться. Дихає крилатий кінь. Зазирнув Терентій крізь ту дірку всередину стайні. Бачить — стоїть похнюплений крилатий білосніжний кінь, налигачем до крижаного стовпа прив’язаний.
І тут майнула у голові Терентія думка. Прискочив він до козака Морозенка і каже:
— А ви можете зробити з криги велику збільшувальну лінзу?
— Нема питань! Я ж Морозенко! З чого-чого, а з криги будь-що зробити можу!
— То робіть швидше, поки сонце не зайшло!
Зробив козак Морозенко з криги здоровенницьке збільшувальне скло.
— А тепер спрямовуйте сонячний промінь крізь нього на снігову стайню. Я по тому променю побіжу і сонячним факелом пропалю двері в стайні, розтоплю крижаний стовп і звільню коня Лебедя.
— Ну, ти ж і розумняга! — захоплено вигукнув козак Морозенко.
Так і зробили. Пропалив Терентій сонячним факелом двері у стайні, розтопивши сніг, перерізав крижаний стовп, звільнив Лебедя. І кінь миттю перелетів до свого господаря.
— От якби знаття, де зараз той таємний агент Порча! — вигукнув козак Морозенко. — Та ще якби був він у щось вбраний, щоб я міг його полонити і у снігову стайню замурувати.
— Я знаю, де Порча! — сказав Терентій. — І він якраз одягнений у халат бабиягинський, у хустку і чоботи. Мерщій до хатки на курячих ніжках!
Розділ 10
Перемога
— Ну добре, — сказав агент Порча, — Скоро всі мешканці Казкового Лісу перемруть від голоду, а що я далі робитиму?
— Ну, такий спеціаліст у мене без діла не сидітиме! — заспокоїв його пан Морок. — Щось придумаємо. У нашому ділі безробіття не буває!
— Це точно! Хе-хе-хе! — хихикнула Баба Яга.
— О-однозначно! — заїкнувся Бабай.
— Будемо розширювати лихі справи за межі Казкового Лісу. Хіба мало різних казко…
Пан Морок не доказав, бо у цю мить з’явився сонячний зайчик Терентій із сліпучим списом-променем і блискавично кинувся до пана Морока, тоді до Баби Яги й до Бабая. Засліплені, вони попадали на землю. І не вгледіли, як слідом за Терентієм на крилатому коні Лебеді з’явився козак Морозенко, миттю схопив агента Порчу, вкинув у крижаний мішок і так само швидко зник. І Терентій зник так само.
— Ой! Ай! Ой! — скрикнули пан Морок, Баба Яга і Бабай, нарешті отямившись.
— О! А де ж мій агент Порча?! — вражено вигукнув пан Морок.
Але було вже пізно.
Козак Морозенко вже був на Сніговерлі й замуровував агента Порчу у сніговій стайні. Відтепер жодні злі сили не могли розморозити Гнилая Псувайовича.
А козак Морозенко дав собі слово пильнувати, щоб пан Морок знову не приспав його.
Розділ 11
Відродження лісової школи
Наступного ранку всі мешканці Казкового Лісу виявили у своїх домівках новісінькі холодильники "Морозенко-Супер", які несподівано з’явилися вночі у кожного. В холодильниках було повно-повнісінько свіжих наїдків на всі смаки.
А шкільна буфетниця страусиха Емма Еммануїлівна, крім продуктів, виявила у морозильнику шкільного холодильника морозиво "Пломбір Казковий Лісовий" — по три порції для кожного учня і по дві порції для вчителів і директора.
У лісовій школі відновилися заняття.
Але перед початком уроків Бурмило Михайлович зібрав увесь учнівський та вчительський колектив і розповів про пригоди їхнього новачка сонячного зайчика Терентія.
Розгублений Терентій сидів, опустивши одне вухо вниз. Він не звик бути в центрі уваги. Сьогодні вранці, ще до початку уроків, директор викликав сонячного зайчика до себе в кабінет, і Терентій щиро йому все розповів. Ви ж розумієте, не міг він не розказати — який би це учень щось приховав від директора школи.
— Бачите, який у нас новачок славний! — з гордістю сказав Бурмило Михайлович. — І скромний. Сам би він ніколи вам про свої подвиги не розповів — бачите, як червоніє!
Раїска Мняу метнула нищівний погляд на Вовчика Вовченка і Рудика Лисовенка й прошипіла:
— А ви що про нього казали?!
— Бе-бе-безсовісні! — підхопила Зіна Бебешко.
— Ми ж не зна-али-и! — промнякав Вовчик Вовченко.
А Рудик Лисовенко похилив голову і мовчки зітхнув, — справді, що скажеш?
— І діти у Діда Мороза, виявляється, є — сказала Хрюша Кабанюк. — Батьки Снігуроччині.
— Та ще й які батьки! — вигукнув Колько Колючка. — Козак Морозенко, володар холодильників, творець морозива смачнющого!