Звів очі. А по мурові йде нагорі Макар Телятник.
— Я ж вартовий, — каже. — Я ж з тебе очей не спускатиму. Ти у мене не проскочиш. Раджу по-доброму — вертайся. Прийдеш сам — пущу. Обіцяю.
Еге! Вертайся!
Звернув Грайлик від муру в ліс. Зайшов за кущі, щоб вартовий його не бачив, очі замружив, прошепотів тихо: "Будь ласка!" А як очі розтулив — чародій уже під деревом стоїть.
— Ну, що таке?
— Таж бачите. Куматенега ось вона, а вартовий не пускає. І друзі мої там — сам Макар сказав. Зробіть так, щоб я міг пройти. Я вас прошу!
— Нема питань! — весело сказав чародій. — Дурний Нетреба думає, що я його не перехитрую. А я все-таки чародій, а не чаклун якийсь зловредний. Він тільки перебаранчати вміє, відміняти мої чари. А сам робити не годен нічого. От я зроблю тебе зараз невидимкою… Він тебе не бачитиме і не знатиме, де й коли махати рукою і кричати своє "не треба!" А через деякий час я нищечком зроблю у мурі проламчик, і ти туди — шасть!
— Правильно! — зрадів Грайлик.
— Ну тоді — будь ласка! — Чародій махнув рукою і… Грайлик глянув униз і побачив, що ноги його раптом зникли, і живіт зник, і плечі, і руки. Грайлик крутив головою і нічого свого не бачив. Хоча відчував і руки, і ноги. Для перевірки ляснув себе по стегну і відчув стегно. І звук удару долоні по стегну почув. Все було на місці, але все було невидиме. Він став невидимкою.
— Ух! Здорово! — вигукнув Грайлик.
— Не кричи, а то почують, — сказав чародій. — Пролам я зроблю з того боку Куматенеги хвилин через десять. Підійдеш тихо, навшпиньках. Якщо не зумієш прошмигнути у пролам непомітно — нарікай на себе. Одразу станеш видимим, і більше я допомогти тобі не зможу. Ти ж знаєш закон чар — одне й те саме двічі не робиться. Ну, бувай!
І чародій Будьласка зник.
Грайлик вийшов з лісу і потихеньку навшпиньках пішов уздовж муру.
То було незвичайне почуття — відчувати себе невидимкою. От сидить на кущі пташка. Грайлик підходить до неї майже впритул, і вона не злітає. Чистить собі дзьобиком крильця, тріпоче хвостиком. І — анітелень, що біля неї хтось стоїть.
А от їжачок дріботить прямо на Грайлика. Носом у ногу його ткнувся, став, дивиться здивовано, нічого не розуміє— що за перешкода невидима. Грайлик убік ступнув, пропустив їжачка.
І раптом Грайлик побачив чаклуна діда Нетребу. Скуйовджений, з незмінними реп’яхами у бороді він підтюпцем біг по узліссю. Обличчя його було заклопотане, очі розгублено моргали, він раз у раз крутив головою, роздивляючись навколо, наче когось виглядав. Проскочив повз Грайлика і побіг далі, тупаючи великими не по зросту чоботами. Зупинився, озирнувся, повернувся і побіг назад. Грайлик тільки усміхнувся: "Бігай-бігай, зловредний чаклуне! Все одно мене не побачиш". І пішов далі. Так само навшпиньках, обережно, намагаючись не наступити на суху гілку.
Поки він обійшов Куматенегу, десять хвилин уже минуло.
Аж от і пролам у стіні. Невеликий, але такий, що Грайлик міг вільно пролізти. Він уже збирався це зробити, але раптом глянув угору і побачив, що на стіні над проламом стоїть вартовий Макар Телятник. Грайлик розгубився, забув, що він невидимий, одсахнувся назад у кущі. І наступив на суху гілку. Гілка тріснула.
Вартовий Макар Телятник миттю стрибнув униз, побачив пролам і затулив його собою.
— Так я і знав, що ти звернешся до чародія. І захочеш прошмигнути, — вартовий говорив, нишпорячи очима по кущах. — Я тебе не бачу, але відчуваю, що ти тут. Я все-таки вартовий і діло своє знаю. Не прошмигнеш ти у Куматенегу. Я тебе запевняю. Ніякий чародій тобі не допоможе.
І тут раптом Грайлик побачив свої ноги, і руки побачив, і живіт, і плечі. Він перестав бути невидимкою.
Макар помітив його і усміхнувся:
— Ну от!.. Дурненький ти, дурненький! Неправдою не проживеш.
Грайлик тільки мовчки зітхнув.
Робити було нічого. Повернувся він і, похиливши голову, пішов у ліс.
РОЗДІЛ VIII
Рюкзачок
Грайлик ішов лісом і думав, чого йому так не щастить. І все через того чаклуна діда Нетребу. Якби не дід, Грайлик уже давно був у Куматенезі, побачив би своїх друзів і обов’язково б визволив їх. Він чогось був певен, анітрохи не сумнівався, що визволив би. У всіх своїх казкових пригодах він же завжди домагався того, чого прагнув. А тут, бач, не везе й квит. Це ж скільки треба пройти! Оцей ліс, потім пустелю, потім гори, потім річку форсувати (а як її форсувати?), потім знову гори і знову ліс. А тоді все оте в зворотному напрямку. Жах просто!
Вийшов Грайлик з лісу і пішов пустелею. Іде і тільки сопе.
"А чого я мучуся? Адже Макар Телятник сказав, щоб я вертався, звідки прибув, а тоді сам, без сторонньої допомоги діставався до Куматенеги. Але він же не казав, що вертатися треба обов’язково самому", — подумав раптом Грайлик.
Замружився, прошепотів тихо: "Будь ласка!" Розтулив очі — стоїть біля нього чародій.
— Що таке?
— До Зачепилівки мене довезіть якось.
— Нема питань! Будь ласка! — рукою махнув. Блиснуло-гримнуло — і вже перед Грайликом летючий реактивний корабель. Трап з килимком до ніг підкочується. Та тільки ступив Грайлик на трап, мов з-під землі з’явився раптом чаклун, рукою — мах: "Не треба!"—і все зникло. І корабель, і чаклун, і чародій. А вдруге викликати не можна — закон чар.
Але помітив Грайлик: чим частіше викликає він чародія Будьласка, тим менше стає в нього самого сил.
От і зараз. Ослабів так, що з місця зрушити не може.
Як же він пустелю перейде? А там же ще й гори, і річка, і знову гори… А потім усе це назад…
Похилив Грайлик голову у відчаї, важко дихає.
Раптом чує знайоме: туп-тап, туп-тап, туп-тап, туп!..
Дивиться — страус Еміль пустелею біжить.
Підбіг Еміль до Грайлика:
— Привіт!
— Здоров! — невесело привітався Грайлик.
— А чого ти назад ідеш?
Одвернувся Грайлик, нічого не сказав.
— Ну чого ти? Я ж тобі допомогти хочу. Жалко мені тебе стало. Я уночі, як пани поснули, з Чепизалівки утік, прибіг у Зачепилівку. Дай, думаю, хлопця виведу (там є хвіртка потаємна, спеціально для мене). А тебе нема. По слідах верблюда Мерседеса зрозумів, що знову з тобою Жартун-Реготун розважається. І побіг шукати. Сідай, повезу тебе у Куматенегу.
— Ні,— сказав Грайлик. — Не можу я у Куматенегу їхати.