— Земля-а!
Що Грайлик і зробив, звичайно.
Пішла Сорока Скрекекулія на посадку. І Грайлик за нею.
Приземлилися на березі.
— Ну що? Приїхали? Тридесяте Царство? — питає Грайлик, роздивляючись навкруги.
— Еге! Яке-кий швидке-кий! — скривила дзьоба Скрекекулія. — А про небезпечні пригоди, труднощі, перешкоди, випробування різні забув? Це ще тільки перше царство, а нам аж у тридесяте.
Почухав Грайлик потилицю. Та робити нічого.
— Ну що ж — я готовий.
Тільки сказав — вискакує з кущів на берег хтось із голови до ніг закутаний у чорний плаш — ні обличчя, ні очей не видно. Волохата лапа з чорними пазурами з-під плаща висмикнулася, Грайлика за руку — хап.
— Грайлик?
— Ага, — розгублено пролепетав Грайлик.
— Пррекррасно! Країна Страховиндія-Жаховиндія вітає тебе! Ходімо-ходімо! Швиденько! — І не встиг Грайлик і оком зморгнути, як його вже потягли у кущі, а там у якусь яму і в страшне підземелля. На стінах ліхтарі з людських черепів світяться жахливо. Скелети кістками гримлять. Неймовірні потвори з темряви лупають. А на троні таке страховисько сидить — навіть описати, вибачте, не можу, лячно.
— Навколішки, нещасний! — гримнув той, що привів Грайлика. — Перед тобою володар країни Король Страху Жах Тринадцятий!
І у спину Грайлика — луп!
Підігнулися у Грайлика коліна — чи то від переляку, чи то від штурхана, і впав він навколішки.
А з трону вже сичить по-зміїному Король Страху Жах Тринадцятий:
— Не смій і думати про дальшу подорож. Ждуть тебе страшні тортури. Буде тобі гаплик!
І вже повзуть звідусюди з темряви неймовірні страхолюдні потвори. Жахними очима лупають, зубатими вогнедишними пащами клацають.
Ближче, ближче, ближче…
"Нічого собі пригода, нічого собі перешкода! — думає Грайлик. — Так і заїкою стати можна. Ні! Ні! Ні! Не хочу!"
Миттю з кишені пакетик вихопив, таблетку у Рота і подумки:
"Хочу, щоб все це зникло! Знову на берег хочу!"
У роті стало солодко-пресолодко. А потім враз чогось гірко-прегірко.
Блись! — і Грайлик знову на березі біля свого літачка. Тут же і Сорока Скрекекулія
— Ну що там таке? Скрекеке!
— Хай йому біс! — одмахнувся Грайлик. — І розказувати не хочеться. Летимо далі!
— Ну що ж… Летимо!
РОЗДІЛ IV
Пригода-перешкода друга.
Ледариндія-Неробиндія
І знову полетіли вони у безкрайньому небі через гори і низини, через ріки і долини, через ліси, поля і озера, міста і села. І знову безмежний море-океан. І знову:
— Земля-а!
І пішла Скрекекулія на посадку. А за нею й Грайлик.
Сіли на леваді. А там їх уже зустрічають. І не якесь там одне страховидло у чорному плащі, а цілий натовп усміхнених радісних рум’яних товстунів. І всі привітно махають руками і кричать:
— Слава Грайлику і Сороці Скрекекулії! Хай живуть Грайлик і Скрекекулія! Ура-а!
Глянув Грайлик на Скрекекулію. Вона на нього косяка кинула. Бачить Грайлик — задоволена Скрекекулія. Та і йому приємно. Це ж не те, що тебе лякають і погрожують тортурами.
Покричали товстуни, потім чує Грайликі щось — клац! клац! — заклацало у них у кожного ззаду. Одскочили від плечей і від штанів алюмінієві ніжки, як ото у розкладачок. І вже не стоять, а лежать товстуни.
І до Грайлика, і до Скрекекулії підкотилися враз дві розкладачки — йому більша, їй меншенька, іграшкова, саме за розміром.
— Лягайіе! Відпочивайте! — гукнули товстуни хором. — Зараз частування приїде.
І так же вони всі привітно, так симпатично усміхаються, що відмовитися просто неможливо.
Лягли Грайлик і Скрекекулія.
І такі ж м’якенькі зручні розкладачки — лежати одна насолода.
А от уже й столики по леваді їдуть. Кожному окремий. І на тих столиках чого тільки нема! Самі ласощі-смакотасощі! Очі розбігаються.
— Дякую! Дякую! — мовив Грайлик, наминаючи улюблені свої цукерки "Пташине молоко". — А як же ж називається ваша країна?
— Ледариндія-Неробиндія! — хором гукнули товстуни. — То тільки дорослі, батьки й вчителі вважають, що ледарювати, нічого не робити — погано. А насправді — то неправда. Бо ледарювати завжди хочеться, а працювати завжди не хочеться. От у нас ніхто нічого не робить. Усі тільки сміються і гуляють, радіють і відпочивають. Бо це споконвічна мрія усього людства. Отже, їжте, дорогі гості, і гуляйте, радійте і відпочивайте!
Сорока Скрекекулія вже надзьобалася солодких горішків донесхочу та й очі заплющила.
А Грайлик їсть і думає: "Хто його зна. Може, й правда. От як мама наказує прибирати іграшки або ще щось — то не дуже ж хочеться. А лежати на тахті і дивитися мультики — завжди будь ласка!"
Наївся він, бачить, товстуни вже давно понаїдалися — сплять. Уся левада хропе, аж трава лягає. А Грайлик удень уже давно не спить.
Сказано — гуляйте. То чого б не погуляти, не роздивитися, що за країна.
Встав Грайлик з розкладачки, пішов левадою. А за левадою кущі. Звідти столики з ласощами-смакотасощами виїжджали. Цікаво Грайликові, а що ж там таке, за кущами.
Віти розсунув, зирк — а там вхід у підземелля, точнісінько такий, як у Страховиндії-Жаховиндії. І звідти пар-дим валує.
Грайлик туди. А там фабрика — кухня здоровенницька. Плити жаром пашать, і на тих плитах щось шкварчить, смажиться, вариться, печеться. І біля плит сотні кухарів пораються — худі, чорні, виснажені. А за їхніми спинами наглядачі мордаті походжають з довгими гострими залізяками. Тільки хто з кухарів руку до рота піднесе, щоб скуштувати щось, наглядач його одразу гостряком— штрик! — і з руки вже кров капотить.
Так і завмер вражений Грайлик. Он воно що! Не з неба усі оті ласощі-смакотасощі беруться. Тяжкою працею голодних кухарів здобуваються. А наглядачі їм і скуштувати не дають.
Е, ні!
Вихопив Грайлик з кишені пакетик, таблетку до рота вкинув і:
"Хочу, щоб зникли наглядачі, щоб наїлися кухарі досхочу!"
У роті зразу гірко-прегірко, а тоді раптом солодко-пресолодко стало.
Блись! — Грайлик уже знову на леваді.
Товстуни посхоплювалися, руками махають, кричать несамовито:
— Геть з нашої країни! Ми тобі ласощі-смакотасощі, а ти нам таке! Ганьба! Ганьба! Геть!
Грайлик у свій літак швиденько. Сорока Скрекекулія крилами змахнула.
І знялися вони у синє небо, подалі від Ледариндії-Неробиндії.
РОЗДІЛ V
Пригода-перешкода третя.