Роман-Отаман так розгубився, що не міг сказати й слова. Стояв, роззявивши рота, і отетеріло мовчав.
А Толя-Бараболя та Вітасик-Тарантасик і зовсім злякалися — сховалися за Романову спину.
Коша усміхнувся і сказав:
— Давайте дружити!
— Давайте! — хором підхопили Грайлик, Галочка, Чух і Миня.
Толя-Бараболя і Вітасик-Тарантасик вискочили з-за Романової спини і з полегшенням вигукнули:
— Давайте! Хіба ми проти?
Роман-Отаман зовсім втратив голову:
— А чого ж ви?.. Ану вас! — він махнув рукою. — Самі почали, а тоді… У що будемо грати?
— Тільки не у війну! — вигукнув Грайлик. — Набридло!.. Давайте у кругосвітню подорож. На кораблі "Варяг".
— Давайте! Давайте! — закричали Миня і Чух.
— Ну що ж, давайте! — погодився Роман-Отаман. — Тільки зброя все одно потрібна. Мало хто може зустрітися…
— Авжеж потрібна, — підтримали його Миня і Чух.
Толя-Бараболя раптом глянув на Кошу і спитав:
— А де ж усе-таки твоя секретна зброя? Ти ж нам її так і не показав.
— Як не показав? Показав!
— Коли? Де ж вона?
— А отут! — Коша похлопав себе рукою по верхній кишені з лівого боку.
— Ану розстебни! — сказав Роман-Отаман.
Коша розстебнув кишеньку. Всі враз стукнулися лобами, зазираючи.
В кишені не було нічого.
— Обманюєш?
— Ні. Не обманюю. Не там. Далі. Глибше.
— Так не буває! — похмуро сказав Іван-Сумніван, що до цього не промовив ні слова.
І тут раптом Грайлик і Галочка в один голос вигукнули:
— Він не обманює! Невже ви не розумієте? Не розумієте, що там далі, глибше?..
Всі перезирнулися, і враз усім стало ясно. Авжеж! Там, далі, глибше — серце!
І всі заусміхалися.
І усмішка об’єднала всіх.
Секретна зброя незнайомця Коші таки спрацювала.
РОЗДІЛ XX
останній, заключний, або,
як пишуть у дорослих книжках, — епілог
Коли у повісті багато героїв, і з ними трапляється чимало пригод, і долі їхні складаються по-різному, завжди виникають питання — а що було далі, потім?
Так от.
Коша живе у селі з мамою… і татом.
Так-так. Не дивуйтесь.
Дракон Іванович втік з Дракондії, кинув пити керосин, п’є лише молоко і мріє стати людиною.
Він пасе корову Доню і пише дитячі вірші. Про природу.
Бровко Барбосович і Котофей Котофейович теж поки що живуть з ними.
Грайлик і Галочка часто бувають у них в гостях. І Коша часто буває у Дитиндії і дружить з усіма хлопцями і дівчатками.
Сорока Скрекекулія недавно принесла на хвості новину — Пан Копайло довідався під землею, що баба Настя теж у полоні в Темнондії. Є там, виявляється, крім Печери Невільниць, ще й Провалля Добрих Душ.
Коша, Грайлик і Галочка збираються разом з Паном Копайлом, Бровком Барбосовичем та Котофеєм Котофейовичем організувати експедицію у те провалля, щоб визволити бабу Настю.
Шкода Коші і свого колишнього брата Драку-Забіяку. Він вважає, що з нього теж можна ше зробити людину.
— Всі діти, поки не виросли, можуть стати людьми, — каже Кошина мама.
Вона теж часто зітхає, згадуючи невільниць, разом з якими була замкнена у печері. Треба було б і їх звільнити обов’язково.
Отже попереду ще справ і справ…
Пригоди і подвиги у Дитиндії не закінчуються ніколи.
Така вже це незвичайна країна!
ПРИГОДА ТРЕТЯ
ЗОЛОТІ ТЕРЕЗИ ДІДУСЯ ТАТАЯ
РОЗДІЛ І
Розбишака-Заважака
У Дитиндії сталася надзвичайна подія. З’явився новий хлопчик, який з батьками переїхав у їхній будинок, — вони обмінялися квартирами з професором Барановським-Лісковським.
Хлопчик був міцненький, вилицюватий, з вузькими монгольськими щілинками-очима і дуже вредний. Звали його Вітька, як і Вітасика-Тарантасика, але всі одразу прозвали його Розбишака-Заважака. Позаяк він був розбишакуватий і весь час усім заважав. Побудують дівчатка у пісочниці якийсь королівський палац, магазин абощо, він прибіжить, ногами — раз! раз! раз' — усе потовче, розвалить, зарегоче противно і втече.
Або заведуться хлопці у піжмурки грати, а він на дерево вилізе і кричить на весь двір: "А я все бачу! Я все бачу! Грайлик отам сховався, Роман-Отаман отам, Миня і Чух у кущах сидять. Га-га-га! Го-го-го! Ги-ги-ги!"
Його вже й просили, і соромили, і погрожували навіть — нічого не допомагало. Хлопці нарешті вирішили відлупцювати його. Але й з цього нічого не вийшло. Розбишака-Заважака усіх порозкидав, вирвався і втік. В результаті у Романа-Отамана було підбите око, у Толі-Бараболі роз’юшений ніс, у Мині розквашена губа. Згодом з’ясувалося, що Розбишака-Заважака ходить у секцію боротьби у-шу. Впоратися з ним силовими методами не пощастило.
І мало того, що вся Дитиндія потерпала від Розбишаки-Заважаки, вони ще й між собою пересварилися. Усе те негарне, що було в кожного, полізло, як перестояне тісто в діжі. Не лише хлопці, а й дівчатка перемінилися. Марушка-Реготушка перестала сміятися, Любушечка-Стрибушечка стрибати, Юля-Танцюля не танцювала, а Галочка-Співалочка не співала більше.
Всі тільки дратувалися, ображалися і гнівалися одне на одного.
Наче Розбишака-Заважака випромінював якусь згубну лиху силу.
У Дитиндії настала, як тепер кажуть дорослі, криза, тобто важкі часи.
Спорожнів дитячий майданчик, запала у дворі тиша.
Під будь-якйм приводом дитиндівці намагалися відсиджуватися вдома. Той посилався на уроки (хто в школу вже ходив), той на хворобу, той на телевізор.
Особливо переживав Грайлик. Бо ж він понад усе любив товариство, дитячий, як то кажуть, колектив, гратися з дітьми любив! Недарма ж ім’я в нього було — Грайлик.
Що робити?
Стоїть Грайлик біля вікна, з сумом дивиться на безлюдний дитячий майданчик. Не гойдається гойдалка, не крутяться каруселі, не пісочниця— пустеля Сахара. І по телевізору — жодної тобі путящої передачі, хоч і двадцять разів баченої уже.
І батькам не поскаржишся, поради не попросиш. По-перше, у Дитиндії закон — не ябедничати ні в якому разі, і дорослих у свої дитинські справи не втаємничувати, самим розв’язувати питання.
Та якби й можна було… Мама, Веселина Василівна, зранку на роботі. Тато, Усміхайло Петрович, пише дисертацію. Заважати йому — категорично заборонено.
Стоїть Грайлик, зітхає тихенько.
І раптом…
РОЗДІЛ II
Таємничий телефонний дзвінок.
Дідусь Татай. Чарівні таблетки.
Пригоди починаються
І раптом задзвонив телефон.
— Грайлику! Візьми трубку! — гукнув з іншої кімнати Усміхайло Петрович.