Не минуло й року, й місяця, навіть тижня не минуло, повертався Ведмідь з лісу, де шукав медові дупла, дивиться — на бережку біля болота сидить стара Сестриця Жаба. Кинув Братчик Ведмідь свою сокиру, підійшов до неї тихесенько, простягнув лапу та як схопить Сестрицю Жабу! Ось так. Притиснув її міцно і каже:
— Як живеться, Сестрице Жабко? Як твої діточки? У нас з тобою сьогодні буде довга розмова, — не знаю навіть, коли й побачать вони тебе знову.
А Жабка не знала, що й сказати. Вона не розуміла, в чому справа, і нічого не сказала. Сидить і мовчить. А Ведмідь знову за своє:
— Невже забула, як ти мене колись обдурила? Покепкувала наді мною, Сестрице Жабко? А тепер уже і я з тебе покепкую.
Тут Жабка злякалася та й каже:
— Що ж я тобі зробила, Братчику Ведмедю? Коли це я обманювала тебе?
Братчик Ведмідь давай сміятися. Йому хотілося довше познущатися з Жабки.
— Ні, звичайно ж, ні, Сестрице Жабко! Адже це не ти виставила з води голову і сказала мені, що Братчик Кролик щойно пробіг. Ну, звичайно ж, не ти. Ти, певно, в цей час сиділа вдома зі своїми діточками. Я не знаю, де твій дім, проте я знаю, де ти тепер, Сестрице Жабко, а ще я знаю, що більше ніколи тобі не доведеться морочити голову своїм добрим сусідам тут, поблизу цієї дороги.
Звичайно ж, Жабці було невтямки, що хоче з нею зробити Братчик Ведмідь. Але вона зрозуміла, що їй потрібно якось рятувати своє життя, та хутчіше, бо Братчик Ведмідь вже заклацав зубами.
От Жабка й гукнула:
— Братчику Ведмедю, відпусти мене цього разу! Я ніколи більше не буду!
Відпусти мене, Братчику Ведмедю, я за це покажу тобі найкраще медове дупло у всьому лісі!
Але Братчик Ведмідь усе клацає зубами, піна тече у нього з рота.
Сестриця Жабка знову гукає:
— Відпусти мене, Братчику Ведмедю! Я ніколи, ніколи більше не буду! Лише раз, лише раз відпусти!
Але старий Ведмідь сказав, що їй все одно вже кінець, і почав думати, як поквитатися з Сестрицею Жабкою. Він знав, що її не втопиш, а спалити — вогню в нього не було.
Думав він, думав…
Раптом Жабка перестала кричати і плакати та й каже:
— Якщо хочеш вбити мене, Братчику Ведмедю, понеси мене до он того великого каменя — на краю озера, — щоб я востаннє могла подивитися на моїх діточок. А потім ти візьмеш свою сокиру і приб'єш мене на тому самому камені.
Ця порада сподобалася Братчику Ведмедю, і він погодився: узяв Сестрицю Жабку за задні ноги, закинув сокиру на плече і пішов. Поклав Жабку на камінь. Вона прикинулась, ніби дивиться на своїх діточок, а Ведмідь постояв, постояв і взявся за сокиру. Поплював на руки, розмахнувся — і як стукне по каменю: бабах!
Та поки він піднімав сокиру і опускав її, Сестриця Жабка стрибнула в озеро — плюсь-плюсь! Відплила подалі й заспівала.
Ось яку вона пісню співала:
Інгл-го-дженг, ура, ура!
Інгл-го-дженг, ура!
От я і дома. Ура, ура!
Інгл-го-дженг, ура!
Це дуже смішна пісенька, — сказав хлопчик.
— Смішна, звісно, — відповів старий, — адже ми не розуміємо жаб'ячої мови. А якби ми розуміли, може, вона зовсім і не була б смішною.
Як Братчик Кролик позбувся хвоста
— Якось… — почав дядечко Римус, вмощуючись зручніше, — якось ішов Братчик Кролик дорогою, вимахуючи своїм довгим, пухнастим хвостом…
Тут старий замовкнув і поглянув скоса на хлопчика. Але той вже звик до того, що у казках дядечка Римуса завжди траплялися дуже незвичайні речі, й анітрішечки не здивувався цим словам. Тоді старий почав знову, вже гучніше:
— Якось ішов Братчик Кролик дорогою дуже поважний і вимахував своїм довгим, пухнастим хвостом.
— Ти що, дядечку Римусе? — вигукнув хлопчик, широко розплющивши очі. — Де ж це таке буває, щоб у кроликів були довгі, пухнасті хвости?
Старий випрямив спину і суворо поглянув на хлопчика.
— Якщо ти хочеш слухати, то слухай, а не перебивай, — серйозно сказав він. — А якщо не хочеш, я піду займатися своїми справами — у мене он скільки роботи сьогодні!
— Ні-ні, я слухаю, дядечку Римусе!
— Дивись мені! От, значить, якось ішов Братчик Кролик дорогою, вимахуючи своїм довгим, пухнастим хвостом. А назустріч йому… ну звичайно ж, Братчик Лис, та з якою великою низкою риби!
Кролик покликав його і запитав, де це він роздобув таку чудову низку риби. А Лис відповів, що наловив.
Братчик Кролик запитав, де, а Лис сказав, що спіймав рибу в річці. І Кролик поцікавився, як, бо він страшенно любив пічкуриків. Ну, сів Братчик Лис на колоду та й каже:
— Це нехитра справа, Братчику Кролику. Як зайде сонечко, йди на річку, опусти у воду хвіст та й сиди собі до світання, от і витягнеш цілу купу риби.
От увечері попрямував Кролик на рибалку. Погода була холодна, прихопив він із собою пляшечку вина. Як прийшов на річку, вибрав місцинку гарненьку, вмостився, а хвіст — у воду. Сидить та й сидить, попиває винце, щоб не змерзнути, зирк — і день настав. Потягнув хвіст Братчик Кролик — щось хруснуло; потягнув ще раз — а де ж хвіст? Дивиться Кролик, а на річці — крига, а в кризі — пучок, не то вовна, не то травичка, не то хвіст, не то купина.
Тут старий замовк.
— Він відірвався у нього, хвіст, так, дядечку Римусе?
— Відірвався, синку. Відтоді сам Братчик Кролик куций, і діточки в нього куці, і онуки куці.
— І все через те, що у Братчика Кролика хвіст примерз до криги?
— Так я чув, синку. Певно, вони всі хотіли бути схожими на свого татка.
Як Братчик Черепаха усіх здивував
— Скажи, дядечку Римусе, — поцікавився якось хлопчик, умостившись на колінах у старого негра, — а правда, що Братчик Кролик був найхитріший серед усіх-превсіх? Хитріший від Братчика Вовка, і Братчика Опосума, і Старого Лиса?
— Лише не хитріший від Братчика Черепахи, — підморгнув йому старий, вивертаючи кишені — спочатку одну, потім другу, щоб набрати тютюнових крихт для своєї люльки. — Бо найхитріший серед усіх був Братчик Черепаха!
Старий набив свою люльку і закурив.
— Ось послухай, синку, — сказав він. — Послухай, який хитрий був маленький Братчик Черепаха. Надумала якось Матінка Мідоус з дівчатками варити льодяники. І стільки сусідів зібралось на їх запрошення, що патоку довелося налити у великий казан, а вогонь розкласти надворі.
Ведмідь допомагав Матінці Мідоус носити дрова, Лис приглядав за багаттям. Вовк собак відганяв, Кролик тарілки змащував маслом, щоб льодяники до них не пристали.