— Ні, я сказав правду, — відповів Петрик. — Все, що з нами сталося, було поза часом! А це все’дно, що нічого не було. Казка та й годі.
Усі спустилися вниз і підійшли до автомобіля, дідусь Андрій розчинив дверцята і сів за кермо, а Ганнуся тонесенько заспівала:
У дорогу знов пора нам!
І, на заздрість всім вітрам,
Повезе нас Умпарара,
Умпарара Чамчамчам!
І тоді Умпарара приязно глянув у личко дівчинки і лукаво блимнув підфарниками.