Надбігли люди, Галя плаче, бабуня-повитуха руки ламає і приказує:
— А я ж бачила, що він на весіллі в криниці утопиться, уже ж і шкірою забили, та, видно, від долі не втечеш.
Аж раптом Віник як засміється, як зарегоче, як закашляється, так з нього та вся вода і вилетіла. А він сидить у калюжі, утирається та й, сміючись, каже: — Ото я вже зовсім із життям попрощався, та згадав, що пану Потоцькому не встиг одного чобота дошити, то як же він, бідний, в одному чоботі без халяви ходити буде?
От така доля на світі буває. Хто живе весело, той і у вогні не горить, і у воді не тоне!
Усе смішки, усе гульки,
А о смерті нема думки.
— Іди, смерте, бо вилаю,
Бо я тепер гості маю.
Іди, смерте, іди проч —
Голівоньки не мороч!