— Дарма, — відмахнувся Теодор. — Пахне — не пахне, яка до цього справа науці, якщо в жодній колекції світу немає цілого екземпляра. Якщо ніхто не знає життєвого циклу цієї істоти, якщо лише в мене є ідеї з цього приводу...
— То навіщо ж у шахту лізти?
— Послухайте, а ви не замислювалися, звідки з'являються ваші райдужниці?
— З ріпи. Звідки ж іще?
Моє твердження ввергло нашого гостя в повну розгубленість.
— Ви так гадаєте? Ви самі здогадалися чи бачили?
— Їм нізвідки більше братися, — сказав я.
— Тоді ходімо в шахту. Ми там знайдемо лялечок.
— І що далі?
— Далі? Ми розводитимемо райдужниць на Землі. Ви знаєте, що являє собою матеріал, з якого зроблені ці крила? Це ж найгарніший, найміцніший, просто неймовірний матеріал!
Родрігес витягував зі стосу паперів метеозведення на найближчі дні.
— Погляньте, — сказав він Поляновському. — Температура вже піднялася вище від норми. Почався рух соків. Сьогодні опівдні рівень сонячної радіації сягне критичного. Ви бачите, я пішов вам назустріч, викликав Лі і, нічого не розповідаючи йому, запропонував спуститися в шахту. Його думка збігається з моєю. Отож питання закрите. Завтра ви подивитеся на появу пагонів — видовище, скажу я вам, виняткове, приїжджають оператори, художники. Потім ви спіймаєте метеликів, і ми в цьому вам із задоволенням допоможемо.
— Зараз мені потрібні не метелики. Необхідно відшукати ранні стадії метаморфозу. Коли почнеться літ метеликів, буде пізно. Невже ви не розумієте?
— Все розумію, але в шахту не пущу, — сказав Родрігес остаточно.
І потягнувся до селектора, тому що й справді з хвилини на хвилину мають з'явитися гості, їх треба було розміщати: кожен упевнений, що саме він головна фігура на торжестві.
— Космодром? — запитав Родрігес. — Другий із Землі ще не прибув?
— Я потраплю в шахту. І не думайте, що зможете мене зупинити. Мене намагалися зупиняти куди сильніші особи, ніж ви.
— І як? — запитав Родрігес, який також відносив себе до сильних осіб.
— Нічого не вийшло.
Теодор захрумтів суглобами, розвернувся і зробив неймовірної довжини крок, що виніс його з кімнати.
— Ви добре влаштувалися? — запитав йому услід Родрігес голосом гостинного господаря.
Поляновський нічого не відповів. Родрігес обернувся до мене:
— Ти за ним доглянь. Він і справді може туди полізти.
— Біля шахти черговий.
— І все-таки підстрахуй.
Я пішов. Над долиною, голою, сірою, нудною до огиди, висіла холодна пилюка. У западинках лежав іній. Наближався вечір. У повітрі була якась тривога, напруга, які завжди передують вибуху весни. Над долиною дув вітер, і курява здіймалася біля куба шахтних підйомників, засипала під'їзні шляхи і валом скупчувалася біля кільця сушильної фабрики. У темніючому небі виникла зеленувата смуга — сідав корабель. До космодрому двісті кілометрів. Мені страшенно кортіло туди. Мене тягнула сама атмосфера космомістечка, де багато незнайомих людей, де метушня і шум, куди падуть з неба новини. Я повернувся до Родрігесу і запропонував йому з'їздити на космодром по гостей. Все одно комусь доведеться гнати туди всюдихід.
Повернувся я з космомістечка пізно, було майже темно, місяці, а їх тут штук тридцять, по черзі викочувалися з-за обрію і мчали по небу. Я пройшов до шахти, подивитися, чи все гаразд. На вершині пагорба, біля майбутнього стовбура, я знайшов хлопців з першої зміни. Вони оточили горбик і сперечалися, чи піде завтра паросток. Горбик підріс за день, був уже заввишки з мене. Я сказав, що завтра паросток ще не піде, і мені повірили, тому що я тут уже п'ять сезонів і ходжу у ветеранах. Теодора я за вечір ніде не бачив і, по правді сказати, забув про нього. І я пішов спати.
Паросток мене мало цікавив. Я бачив це вже п'ять разів. Врешті-решт навіть найчудовіше видовище, заради якого люди пролітають півгалактики, може набриднути. Для них це диво — для мене робота. Я почав збиратися в гори. У горах я знав одну печеру, де на стінах були чудові кристали смарагду. Я хотів привезти друзу Люцині. До гір добиратися півдня, та ще печерою йти день, не менше.
Я влігся спати години о другій ночі. А ще за годину мене розбудив Родрігес і запитав, коли я бачив Теодора Поляновського.
— Його немає в кімнаті. І ніде на території немає.
— Потицяється в шахті, повернеться, — сказав я. — Там Ахундов. Не пустить.
— І все-таки...
Словом, я одягнувся і, проклинаючи энтомологію, пішов до підйомника, щоб дізнатися, чи не бачив Ахундов, який чергував того вечора, Теодора.
Ахундов Теодора не бачив. З простої причини. Ахундов був виключений. Певно, Теодор підійшов до нього ззаду, приклав до носа ганчірку, просочену наркотиком, і Ахундов заснув. Винні ми самі. Звикли, що тут усіляка живність з'являється лише влітку, і поки пагін не піде, побоюватися нам нічого, та й хто з доброї волі полізе в шахту? Ахундов сидів перед входом, милувався зірками і ніяк не підозрював, що на нього зроблять такий замах.
Довелося викликати Родрігеса і доктора, щоб привести Ахундова до тями.
І тоді Родрігес сказав:
— Просто не уявляю, що тепер робити, — і подивився на мене.
— А яке останнє зведення? Може, він сам вибереться?
— Зведення нікуди не годиться. Та й сам чуєш. Не перший сезон тут.
Я й сам чув, як з-під землі йшов гул. Шахта набирала силу, почався рух соків.
— Тоді я піду, — сказав я.
— Кого з тобою послати? — запитав Родрігес.
— Нікого. Одному простіше.
— А то я з тобою піду.
— У тебе досвіду немає. До того ж, поки тебе готуватимемо, запізнимося. А у мене все готово. Я з ранку в гори збирався, в печеру, мені тільки скафандр натягнути, і я пішов.
— Ти вже вибач, Лі, — сказав Родрігес.
— Я сам винен, — сказав я. — Ти просив за ним доглянути.
Двері підйомника були зламані чисто. Я б так не зміг.
Я перевірив скафандр, узяв запасний балон і маску для Теодора, мотузки, ножі, льодоруб. Родрігес ляснув мене по шолому. До світанку залишалося години дві, і ми сподівалися, що вода не піде, хоча упевненості в цьому не було. Родрігес з Ахундовим залишилися вгорі на зв'язку. Доктор пішов розбудити Сінгха і покликати його сюди про всяк випадок з другим скафандром.
Я увійшов до підйомника, і Родрігес помахав мені, показуючи, щоб я не затримувався. Затримуватися мені самому не хотілося. Мені ще не доводилося потрапляти в шахту, коли йде вода.