Стражник наставляв піку, щоб матері не лементували, а Голова робив страшні очі.
А матері заводили ще дужче:
— Ой, не признаєте, забудете, відцураєтеся... Хіба не правда: здирали данину, насилали солдатів — син лупцював нагаєм батька. А коли мати заступилася, він і рідну матір оперезав нагаєм — Діти-діточки...
На вигоні Стражник відкидав батьків і родичів від новобранців, а Голова наставляв:
— Не ридати, а радіти треба! Не плакати, а сміятися і витанцьовувати — ваші діти йдуть на Царську службу...— І погулував чобітьми, танцюючи зі своєю палицею-сучковиком.
Дорога здригалася від плачів і тужіння. Тоді Голова страхав:
— Ви хочете, щоб Цар погасив сонце і нагнав вічну темряву? Ви того хочете?
Стражник вів хлопців і дівчат, а дорога ще довго стогнала.
Таке саме діялося, коли збирали побори.
Люди почали казати, що настає кінець світу. Тоді в кузню до Кузьми й Дем’яна прийшли старі дідусі, старі бабусі й почали просити, щоб якось допомогли звільнитися від Змія-чотириголовця. Ковалі мовчки кували. Старі люди похитали головами, мовляв, Кузьма і Дем’ян теж бояться, що Цар вкраде і погасить сонце, бояться, хоч вони і брати-безсрібники...
Але що не рік, то ще важче. Хати розвалюються, село стає пусткою. В кузню прийшли середні люди — мисливці, рибалки, гречкосії.
— Не ми вас просимо: самі наші ліси вас просять встати проти чотириголового Змія,— казали й кланялися Кузьмі й Дем’янові мисливці.
— Не ми вас просимо: сама наша річка вас просить встати проти чотириголового Змія,— казали й кланялися рибалки.
Поклонилися гречкосії, кажучи:
— Не ми — сама наша земля волає визволення.
Ковалі мовчать. У горні гуде. Молот поковує.
Раптом упало:
— Хай чотириголовець лякає, що вкраде й погасить сонце, а все одно не втримає нас у страху: ми й так світа-сонця не бачимо.
Ніхто не примітив, хто це вимовив. Ці слова начеб мимоволі вихопилися кожному з грудей! Всі почули, як гуде ліс, як тече річка, як шумлять поля.
До кузні прибігли маленькі діти, мовлячи і благаючи навперебій:
— Ми не хочемо відрікатися від батьків і матерів. Ми не будемо чорнохустинниками. Ми хочемо мати братиків і сестричок...
Кузьма і Дем’ян перестали кувати і відповіли:
— Добре... Але ж ви усі допомагайте нам!
І почали вони робити великого залізного плуга. Мисливці приносили вугілля, щоб палало в горні, рибалки — воду, щоб гартувати леміш, гречкосії роздмухували міх... Працювали не покладаючи рук. Кузьма і Дем’ян кували плуг повільно: роботи було дуже багато. Люди потомилися й давай підсміюватися з братів-ковалів: "Навіщо той плуг? Який би великий він не був, хіба дим подужати 3міячотириголовця? Тут потрібен меч, щоб стяти йому голови! Ми взяли б меча і напали на Царську вежу!"
Дем’ян і Кузьма це почули й кажуть:
— Можете собі підсміюватися, а ніякого меча ми кувати не будемо. Не підемо брати приступом Царську вежу. Той Змій сам до нас прийде,— та й далі кують плуга.
Замість чотириголового Змія прийшов Стражник. Допомагачі знову підсміюються з братів-ковалів. А Стражник походив по кузні, взявся за велетенські чепіги, помацав широченного лемеша. Відразу ж змикитив, що тут щось не те, й побіг доносити Цареві. Хоч йому й вкорочено язика, але він нічого так не прагне, як вислужитися.
Всі Царські слуги на тому й держаться.
Доніс Стражник Змієві-чотириголовцю, якого незвичайного плуга роблять брати-ковалі, а той відразу пригадав Кузьму й Дем’яна — це вони не схотіли твердо і впевнено проказувати: "Я твій, Царю, і нехай у мене не буде Царя над тебе!" — не піддались його науці.
— Я ж їх провчу! — крикнув, вибрався з вежі й повзе до кузні.
Село обмерло. А брати-ковалі доковують плуга.
Чотириголовий Змій став перед дверима й погрожує:
— Відчиніть!
Кузьма й Дем’ян статечно відгукуються:
— Зробимо роботу й відчинимо.
Змій не схотів чекати. Пролизав двері, встромляє свого язика. Дем’ян узявся за кліщі, вхопив язика, засмикнув одну Змієву голову в кузню, а Кузьма молотом мах — і збив з неї корону.
Щоб перемогти Царя, треба з його голови збити корону. В Змія ж — чотири голови, чотири корони. Залишившись з трьома, він ввинувся, підіймається вгору й погрожує, що зараз погасить сонце.
— Не погасиш! — відповідають йому ковалі.— Наш плуг вже готовий.
Кузьма з молотом, а Дем’ян з плугом і хомутом. Як підняв Кузьма свого ковальського молота, так і збив той корони, а Дем’ян накинув на шию Змієві хомута. Запрягли його в плуга і давай орати. Змій як пішов, як пішов, а вони не дають йому вискочити з борозни.
Поганяють і приказують:
— А що, погасив сонце?..
Так справдилося віщування дикого голуба, що Кузьма і Дем’ян пастимуть людську долю.
Ще й досі видніють вали. Їх називають Змійовими. Тут брати-ковалі запрягали чотириголове диво й орали. Після зими вали буйно зеленіють. Здається, що сама земля гомонить своїми травами, річкою і лісом — віє тихий мирний вітерець. Земля начеб звільнилася від чогось важкого і відчула радість життя.