Казка мого життя

Сторінка 57 з 57

Лепкий Богдан

Батько боронив Корнила, зокрема як поета. Цитував початок його "Мойсея": "Мертва очам, німа для уха, жене від себе жизні духа". Невже ж це не гарний початок опису пустині?" — казав.

— Гарний, але поверховими, — стояв при своїм Франко. — 1 цілого Мойсея він намалював зверху, а до глибини душі тієї великої людини не дібрався, може, навіть не пробував дібратися. Його звичайно цікавив рух, жест, грандецца. Люди на його образах — це не люди, лиш актори.

— І Мойсей на образі Устияновича також? —— питався батько.

— 1 Мойсей. Подивіться, як він стоїть, як таблиці тримає, як дивиться на вас.

Тут вони, Франко й батько, стали аналізувати біблійного Мойсея. Вив'язалася розмова найцікавіша, яку я коли-небудь чув. Оба розмовники мали незвичайну пам'ять і оба знали предмет, як не можна краще. Може, тому й залишилися на своїх позиціях, до порозуміння не дійшло. Чайковський у розмову не встрявав. Я був теж тільки німим свідком, жадібно ловив кожне слово, знаючи його вартість. Я тоді досить багато малював і тому пильно стежив за змінами виразу облич розмовників. Мене цікавила ця припадкова, жанрова картина: сільське приходство, парох, його гості, зелені рефлекси і живі слова. Здавалося, що Франкове чоло ще більшим стало і що обвідки кругом очей ще більше почервоніли, немов то він лихий, що далеко десь на селі знайшов людину з такою величезною пам'яттю і з таким знанням, яке мав мій батько. Подякував за обід і вийшов в город.

За хвилину вернувся.

— Ні, ні, отче, — звернувся до батька, — кажіть собі, що хочете, але мене Устияновичів "Мойсей" не вдоволяє. Побачите, якого я колись напишу.

і написав, але батько Франкового "Мойсея" вже не побачив.