— Що ви вкоїли з нашою баштою? — скрикнув мер Пізи уривчастим голосом.
— Та вона ж на своєму місці, — відказав перекладач. — Довелося зменшити її до мініатюрних розмірів, аби було зручно транспортувати. На Карпі ми повернемо їй натуральну величину.
Й справді в центрі порожнього майданчика виднілась малесенька башточка, яка нічим не відрізнялась од гіпсових, мармурових та алебастрових копій, що, ніби олов'яні солдатики, вишикувались у ящику синьйора Карлетто.
А зараз побачимо, що відбулося наступної миті.
Одразу ж по цьому, тобто перш ніж карпіяни підібрали башту и сховали до кишені, якийсь чоловічок із воланням прорвав кільце полісменів, прошмигнув повз космонавтів і припав до цієї мініатюрної споруди, як ото вірний пес (в усякому разі так кажуть у народі) припадає до могили свого господаря.
Карпіяни з несподіванки закам'яніли. Проте їм не треба було багато часу, щоб підвести синьйора Карлетто (певна річ, це був він), видерти з його рук башту й знову опустити бідолаху додолу, аби той міг і далі дати волю своїм почуттям.
Синьйор Палладіно підвівся на ноги, так ніби нічого не сталось, обтрусився й зник у натовпі.
Й коли вже карпіяни сідали в корабель, синьйор Карлетто несміливо протиснувся наперед.
— Синьйори космонавти, — мовив ледь чутно.
— Що вам? — ввічливо спитав перекладач.
— Маю невеличке прохання. Коли вже синьйора Болл заволоділа своїм призом... якби ваша ласка...
— Що?
— Ось у мене в руках маленька копія Падаючої башти. Як бачите, це мармурова цяцька. Для вас пустісінька справа збільшити її. Так у нас лишилася б принаймні копія славетної башти.
— Але ж вона буде несправжня, — вкрай здивувався перекладач.
— Нас влаштує й така, — не вгавав синьйор Карлетто.
Космонавт-перекладач пояснив колегам, про що йдеться. У відповідь ті вибухнули гучним реготом. Насміявшись досхочу, карпіяни взяли копію башти в Карлетто Палладіно, поставили її на місце, де раніше здіймалась вгору справжня, спрямували на неї свої прилади, і за мить нова Падаюча башта виросла до натуральних розмірів.
— Чудова робота! — крикнув мер. — Фальшивка! Це все одно, що пити цикорій замість кави.
Тієї ж миті синьйор Палладіно смикнув його за рукав і щось прошепотів на вухо. Карпіяни не помітили цього, бо вже зникли в міжзоряному кораблі, знялися в небо й розчинились у просторі. Враз мер почав танцювати перед засмученим натовпом.
— Бідолаха, геть збожеволів од розпачу! — співчували люди.
— Дурненькі, — глузував Карлетто Палладіно, — бовдури та й годі. Як ви могли подумати, що пізанці дозволили б комусь забрати їхню гордість? Нетямущі, сліпці! Невже не помітили, як я вихопив її просто з-під носа в тих нахаб-карпіян, удавши, що гірко плачу? Знаєте, що вони повезли з собою, га? Сувенір ціною в дві сотні лір або сто п'ятдесят зі скидкою. Тут на майдані — справжня-справжнісінька наша башта. Милуйтесь, будь ласка, обмацуйте, читайте свої імена, які ви нашкрябали на її стінах...
— Дійсно, дійсно, — скрикнув хтось. — Ось імена моїх діток: Джорджіно й Ренато, які вони написали сьогодні вранці.
Одне слово, щаслива юрба підхопила на руки синьйора Палладіно.
Туристи розкупили в нього геть всі сувеніри, заплативши втроє більше, ніж той просив.
Згадавши про карпіян, мер ледь не луснув зі сміху, адже ті невдахи подолали мільярди й мільярди кілометрів, аби везти додому пам'ятку про кмітливість синьйора Карлетто Палладіно.
ПІОНЕРІЯ. — 1981. — № 6.
ГУЦЬ Анатолій, переклад з італійської, 1981.