— Не вгадав! Підвищив! — скрикнув Кармелюк, коли ди-" мок, знявшись, розвіявся, і в нестямі гримнув рушницею об звмлю.
Справді, куля Кармелюкова тільки опекла голову Янчев-ському і пробила йому шапку, не завдавши ніякої шкоди. Янчевський стояв посеред свого загону й держав у руці прострелену шапку.
— То ти ще, підле бидло, й зуби вискалюєш! — крикнув він, обертаючись до печери й трясучи простреленою шапкою, і в той же час відступився за найближче дерево.— Ану лишень, панове, сипніть їм залізного горошку!
Ті, що стояли попереду, поставали на коліна, знялася смужечка синього диму, затріщали, забухкали постріли. Луна підхопила й покотила ущелиною сухий шум.
Та панський залп не завдав ніякої шкоди обложеним: більша частина куль, ие долетівши до печери, розрила землю, решта ж ударилась об кам’яну брилу, яка прикривала вхід, і повідскакувала назад.
— Ей ви, дурні,— гукнув голосно Андрій,— тільки очі запорошили! Ану лишень, братове, поскидаємо з них шапки, нехай уклоняться низенько панові отаманові!
Кармелюк подав знак. Почувся сухий тріск, і гримнуло одразу чотири постріли, за ними ще чотири й потім два... Крики, стогони й прокляття залунали на тому боці.
— Шість штук упало, батьку! —голосно крикнув Андрій.
— І мій беркицьнув! Поцілила просто в серце! Ану лишень ще одному! — Уляна схопилася на поги. Обличчя її палало, очі горіли, рухи були швидкі, поривчасті. Забуваючи про небезпеку, вона заходилася стоячи заряджати рушницю.
— Уляно, присядь! Стріляти залпом! — скомандував Кармелюк, але в цей час на протилежному боці бахнув постріл, і куля з гострим виском влетіла в печеру.
Уляна похитнулася.
— Що, поранена?! — крикнули разом Кармелюк і Андрій.
— Пусте;,— відповіла Уляна, зціплюючи зуби,— подряпало ліве плече.— А от же тобі, собако! — крикнула вона, падаючи на одне коліно й, прицілившись, спустила курок.
Почувся страшний крик.
— Помстилась!! Помстилась!! — закричала в якійсь шаленій сп’янілості Уляна й дико заплескала в долоні.
Справді, молодий двірський козак, котрий поцілив їй у плече, тепер перевертався, голосно зойкаючи, по землі, тримаючись руками за живіт.
—■ Га! Крутишся, як муха в окропі! — вискнула в нестямі Уляна.
— Уляно, слухай команду! — грізно крикнув на неї Кармелюк.— Лягай!
Всі поприпадали до землі і вчасно, бо ту ж мить пролунав дружний залп, який обсипав кулями камінне склепіння печери, але який і цього разу не завдав обложеним ніякої шкоди.
— Ану лишень тепер разом, дітки! —— бадьоро крикнув Кармелюк.— Вогонь!
Затріщали рушниці. Цього разу зали обложених не був такий удалий, як перший: справжня темрява заважала влучно поцілити, крім того, ляхи відступили трохи далі. Проте все ж таки два чоловіки впали мертві.
Дев’ять трупів зняли справжню паніку серед молодих панів і двірської челяді, що становили загін Янчевського.
— Здавайся, дияволе! Здавайся негайно! — заричав Янчевський.— А не то закатую без усякого суду й тебе, й твоїх шибеників!’ '
— Бери ж, собако! — з шаленою злістю крикнув у відповідь Кармелюк.— Чого задкуєш? Страшно підійти?
— Собако, розпеченим залізом заткну я тобі горлянку! Панове, за мною! — крикнув у нестямі Яимопськпй і, нотря-саючи рушницею, кинувся вперед.
За ним побігли й пани, але не всі: більшість зосталася на місці. Знову затріщав залп пострілів і покотився далекою луною по дну ущелини. Кілька куль влетіло в печеру.
Серед нападників почулися голосні, схвальні вигуки. Але кулі, перелетівши через голови обложених, врізались у землю. Обложені не відповіли на залц.
— А що, не сподобалось? — нестямно закричав Янчевський.— За мною, панове, вперед! їх там тільки четверо! На приступ! Ми їх голими руками заберемо!
Підбадьорені гаданим успіхом, вояки, що відстали, приєдналися до Янчевського, і весь вагін з гучними вигуками кинувся на печеру.
Цього тільки й треба було Кармелюкові. З палаючими очима і з завмиранням серця чекали обложені наближення смертельного ворога. І як тільки ляхи наблизилися ступнів на шістдесят, над входом до печери знявся димок, почувся дружний тріск, гримнуло чотири постріли, а слідом за ними ще чотири.
З боку панів троє впало мертвих, двоє побігли назад. З голосними зойками всі кинулися врозтіч.
— Спиніться! — закричав Янчевський, намагаючись зупинити втікачів,— Не давайте йому часу зарядити рушниці!
Одна секунда і дияволи будуть у наших руках!.. За мною, вперед!
Хоч сутінки й густішали, але на мить постать його виразно окреслилась. Цією секундою й скористався Кармелюк.
Цілься! — шепнув він Андрієві й, припавши до рушниці, направив цівку на Янчевського.
Та маневр його помітили: в той же час хтось сильно шарпнув Янчевського за pyfty. Дві кулі свиснули в повітрі, але Янчевський уже встиг відскочити й обернутися.
Андрій схибив, але Кармелюкова куля все-таки долетіла і впаялася в ногу Янчевському. Демосфен дуже похитнувся, товариші підхопили його під руки й потягли в глибину.
—■ Ущипнув, батьку, здорово! — крикнули Андрій і Уляна, радісно потираючи руки.
— Пся крев!! Ти за це заплатиш мені дорого! — прохрипів Демосфен, обертаючись до печери й потрясаючи в безсилій лютості кулаками.
— Заплатив би, пане, й краще! — відповів із зухвалим сміхом Кармелюк.— Якби не ніч, то влучив би тобі в самий лоб.
— А от же я тобі посвічу! — закричав, шаленіючи від лютощів, Янчевський.— Гей, вогню сюди й хмизу! Я їх передушу всіх димом, як вовків.
Кармелюк поблід... "Ага, догадався, диявол!" — прошепотів він сам собі, але, переборюючи своє хвилювання, обернувся до товаришів, сповнений спокою й холодної одваги.
Гробове мовчання запанувало в печері, і з цього видно було, яке враження справили слова Янчевського на обложених. Обличчя їхні, вкриті попелястим мороком згустілих сутінків, були мертвотно-бліді й нерухомі.
— Чого примовкли, братове? — швидко промовив Кармелюк.— Чи злякалися панської нахвалки!
— 'Ні, батьку, чого ж боятися,— суворо відповів Андрій.— Якщо вмирати, то й умирати.
— Тільки випусти нас краще на ляхів, Іване,— перерив
частим шепотом промовила Уляна,—ух, хоч натішимося перед смертю! ' >
— А хто каже нам про смерть? Устигнемо вмерти й іншим* разом, а тепер утремо ще чортовим панам носи! Нехай приходять розкладати вогонь,— ласкаво просимо... почастуємо на славу! Покладемо ще не одну купу цього падла воронам на снідання!