"Я нікого не вбиваю, бо сам душу маю",— співається в широко відомій пісні про Кармалюка. Про це ж говориться й у багатьох переказах. У романі Старицького Кармалюк теж наказує своїм товаришам без крайньої потреби не проливати людської крові. Проте Старицький відступає від цієї традиційної характеристики Кармалюка і показує в романі не тільки вбивство ним пані Доротеї,— за його наказом убивають членів слідчої комісії панів Дембицького і Лепинського.
В народних піснях та переказах Кармалюка зображено красенем, перелесником. Так, наприклад, в одній з пісень говориться:
А .Кармалюк — гарний хлопець,
Де по світу ходить,
Не їдную дівчиноньку Із розуму зводить.
Не їдную дівчиноньку,
Не їдную вдову,
Щасливую, вродливую,
Та ще й чорнобриву.
Ролле теж цитує пісню, що "ходив Кармалюк до молодиці, носив червінців повні саквиці". За твердженням Ролле, "любив він пісні, а понад усе надавав перевагу жінкам", і називає жінку шинкаря Добровольського та жінку Прокопа Копчука Уляну коханками Кармалюка. ,
Все це дало привід Старицькому широко змалювати любовні пригоди свого героя, не дотримуючись при тому історичних фактів, а більше вдаючись до художньої вигадки. Поза всяким сумнівом, любовні історії Доротея — Кармалюк, Кармалюк — Розалія, Кармалюк — Олеся в романі цілком вигадані. Але зображення любовних пригод — не самоціль письменника. Всі вони щільно вплітаються в сюжет, відіграють певну роль у його розвитку, в більшій чи меншій мірі впливають на долю Кармалюка, а разом з тим підкреслюють благородство його характеру.
Прообразом Уляни, коханки і бойового друга Кармалюка,, була зга-' дана вже Добровольська. Зрадила ж Кармалюка, виказала його панам не Добровольська, а жінка Копчука, біля хати якої він був убитий шляхтичем Рудковським. У романі зраду приписано Уляні, але цей її вчинок заздалегідь мотивовано. "Якщо вже ~я кого полюблю,— каже Уляна Кармалюкові,— то не те що життя своє віддам за нього, а ніякої муки немає такої, якої б могла я злякатися заради свого коханого... Всю себе за нього, до останньої краплини крові, до останнього подиху!.. Але ж,— продовжує вона,— як узнаю, що коханець мій мене дуг рить і за моє щире серце ще й сміється,— не спинюся я ні п^ред чим, а відомщу йому, відомщу!"-1 вона помстилася: з ревнощів віддала його в руки панів.
Ревнощі відіграють значну, часом навіть домінуючу роль у поведінці жінок, виведених у романі, і щоразу це має вирішальний вплив на долю Кармалюка. Через ревнощі, підсилені особистою образою, Доротея вирішила звести наклеп на Кармалюка і віддати його в солдати. Через них Розалія влаштовує пастку на Уляну, щоб позбутися суперниці, але в ту пастку потрапляє й Кармалюк. Лише Марина, дружина Кармалюка, не піддалася ревнощам, хоч як їх розпалювали в неї Пігловський та Янчевський. Не спокусилась вона й обіцянкою звільнення з кріпацтва і не виказала чоловіка й батька своїх дітей.
Є одна риса в характеристиці Кармалюка, на перший погляд ніби не властива йому, але вона переконливо вмотивована в романі і цілком відповідає логіці образу, задуманого Старицьким. Йдеться про відмову Кармалюка наприкінці роману від боротьби проти гнобителів. Ця риса, певно, запозичена Старицьким у Шевченка — Кирило, герой повісті "Варнак", також врешті відходить від боротьби (так само і в поемі "Варнак"). Ряд інших фактів літературної біографії Кармалюка також запозичені Старицьким у Шевченка. Так, наприклад, Кирило — сирота, козачок при графському синові, мав освіту, знав французьку та італійську мови, був писарем, конторщиком, а потім управителем графських маєтків. Кармалюк у Старицького теж. сирота, козачок при панських синах, має освіту, виховання, знає польську і французьку мови, був управителем маєтку Пігловського, а в пані Доротеї — писарем і дворецьким.
Обидва — Кирило і Кармалюк — випадково вбивають своїх кривдників. Так само обидва борються проти, панства, але без ясної кінцевої мети — знищення кріпацтва; по суті, вони керуються почуттям помети за знівечену власну долю і покривдженій! панами народ. Відсутність такої мети — а це історично правдиво по відношенні і до Кирила, і до Кармалюка — кінець кінцем таїла в собі це зречення від боротьби.
Після повернення Кармалюка з-за кордону його розповіді про життя народу в чужих краях та розповіді діда Свирида про Коліївщину "передавалися з хати до хати й роздмухували в селян іскру боротьби проти свавілля польських панів". Кармалюк тоді мріяв навіть підняти селянське повстання. Але обставини змінилися, іскра та пригасла, мрії забулися. Не повертається до них Кармалюк і тоді, коли втікає з солдатів, і тоді, коли народ обирає його своїм захисником. Лише значно пізніше він робить спробу розворушити народ відозвами, в яких закликає повстати і захистити батьківщину від "хижих вовків". Проте народ, за романом, не підтримав Кармалюка та й сам він не мав якогось певного плану повстання і, зрештою, не покладав на нього надії. Правда, селяни не раз приходять до Кармалюка зі скаргами па лютих панів, потроху поповнюють його ватагу, але про загальне повстання нічого було й думати. Це вже говорило про безперспективність боротьби порівнюючи невеликою ватагою. ■
На зречення Кармалюка від боротьби мало вплив також розходження між ним і його товаришами. Якщо Кармалюк у нападах на панські маєтки керувався хай невиразною і половинчастою ідеєю "захищати народ", то інші учасники його ватаги дбали передусім про власну наживу. В *іас нападу на маєток пана Фінгера Дмитро висловлює незадоволення, що Кармалюк наказав роздати селянам гроші: "Ми що ж? Задарма повинні свої спини підставляти, а потім старцювати?" Тоді ж Андрій, одержавши від Кармалюка тисячу червінців для роздачі кріпакам, частину залишає собі. А це ж близькі товариші й помічники Кармалюка! Найближчий його друг Уляна обурюється тим, що він наказав поділити між кріпаками половину забраних у Янчевського грошей: "А їм же за віщо гроші давати?" Правда, тут Дмитро вже підтримує Кармалюка, але тільки з мотивів власної практичної вигоди: "Треба й селянам необгризену кісточку кидати, і вони нам пригодяться". Старицький зауважує, що "ця коротка розмова... залишила глибокий слід у душі Кармелюка".