— І з’єднаємо, як бога кохам! — скрикнув фальцетом Хой-нацький, витягши комічно, мов гусак, свою шию.— Я піду...
піду, чорт забери, і покажу москалям, де раки зимують!.. Хоч би й як там люба Доротея нудьгувала... та обов’язок і ойчиз-на передовсім!
Доротея посміхнулася презирливо й заходилася рвати корпію.
— А я — в гусари! — мовив із захватом син господарів — Казя.— Через місяць — у Варшаву, а там — у ряди безсмертних... Батько вже дав згоду, а князь Чарторийсь-кий 9 — рекомендацію...
— Так, так, до нас! — заманливо докинув франт.-— Ми панопі покажемо, що таке Варшава!
—. Ох-ох! — зітхнув Пігловський, але нічого не заперечив синові,
— А наполеонівські полчища вже рушили на Росію? — поцікавився пан коморник.
— Уже, я гадаю, біля кордонів колишньої славної Польщі,— відповів Казя.— Нам важко було й проїхати... Вся бвропа зрушилась... Військо, мов лавина, росте і нестримним потоком наближається до ненависної Московії...
Молодець, добрий хлопець! — похвалив, сколихнувши своїм черевом, пан Фінгер.— Патріот, та й годі! Так, вершиться доля. Всі великі патріоти: Радзівілл, Сангушко, Хот-кевич, Потоцький — прилучилися до легіонів нового Александра Македонського...10
— Ах, Наполеон! — пустила під лоб очі Доротея.
— Атож, усі наші дами просто зачаровані його особою.
— Не тільки зачаровані, а й одухотворені... Ха-ха! — гаркнув трубою пан Янчевський.— Далібуг, родять навіть дітей по портрету... викапаних...
— Ха-ха-ха! — розсміялася молодь на слова Янчевського, а ксьондз сором’язливо усміхнувся.
— Браво, браво! Честь нашим дамам, якщо отаких геніїв та подарують ойчизні! — заговорив знову пан Фітігер.— Але ось що: треба серйозно подумати... Наше становище все-таки ризиковане... ми будемо збоку... і в разі невдачі...
— Невдачі, пане маршалку? Ха-ха! — обурився господар.— Всесвітній геній не має невдач! Він із жменькою французів підкорив усю Європу, то хіба з могутньою армією своєю і з цілою Європою не роздушить Росії? Го-го! Проше пана! І пух, і пір’я полетять з цієї двоголової ворони!..11
— Браво! Досконале!! — засміялися всі гості.
— А ми тут йому й приготуємо всі плани і всі шляхи,— додав злорадісно коморник.
— Варшавське герцогство з наказу Наполеона приготувало вже війська шістдесят тисяч... та, крім того, двадцять
тисяч селян ще навчаються,— хвальковито додав вар-тпав’як.
— Так-то воно так! Нічого не пошкодуємо й не пожаліємо,— протяг після невеликої паузи Фінгер.— І я певен, що Наполеон повалить Цезаря, але мені трохи й жаль молодого Олександра, —доброго монарха, з м’яким серцем і світлим розумом...
— На бога, пане! — запротестував ксьондз.— Хіба схизмат може бути щирий?
— За юного монарха жилося нам чудово: і влада наша, як бачите, відновлена, і хлопи упокорені...
— Що правда, то правда,— докинув Хойнацький. '
— То пан маршалок тільки за свою шкуру тремтить? — кинув ущипливо пан Францішек.— А про самобутність ой-чизни, про славу Речі Посполитої й забув?
У рядах молоді почувся на ці слова співчутливий відгук,
— Мосці пане! Я довів і доведу свою відданість моїй ойчизні,— спалахнув зачеплений за живе господарем Фінгер,— але мені подобався більше план князя Чарторийсько-го 12, перехоплений графом Огінським: створити з північно-західних і південно-західних губерень велике герцогство. Сам Цезар схвалював цей план..,
— Схвалював, та нічого не робив, а тільки водив! — заперечив господар.
— Марнослів’я і лукавство,— зітхнув ксьондз.
— Проше пана! — гарячкував, сопучи й колишучи чере вом, пан Фінгер.— Не можна ж усе зразу... Треба було обміркувати проект, обговорити та тоді й почати... Еге ж, були й укази про перетворення литовських губерень, але граф Огінський заявив Цезареві, що це вже запізно, що Наполеон обіцяє багато чого полякам і що тепер одне зостається: оголосити наш край польським крулевством і щоб Цезар Олександр став королем...
— Не може бути некатолик королем католицької держави!— не погоджувавсь господар.
— Ну, а коли Наполеон нас обдурить?
— Та що ви, пане?! Ніколи! Повік! Великий імператор любить поляків... Ми йому потрібні... Ми за нашого генія все віддамо, все — і життя, і маєтності!..
— Віват-Наполеон!.. На погибель Московії! — пролунали з усіх боків бурхливі вигуки, що розбудили навіть сонного поміщика.
— На бога, панове, не треба війни: одна шкода господар— —ству! — буркнув він, не розуміючи, що й до чого,
Навіть пані Доротея, перейнявшись загальним збудженням, вигукнула:
— Віват, віват Наполеон! Иєх жне!..
У вітальню вскочила вичепурена гарнесенька покоївка з кирпатеньким носиком і пікантними губками; лакей за нею ніс на таці нові фляжки.
Почалася загальна жвава розмова; захоплені вигуки, перебільшені надії, перекори й навіть прокляття злилися в хаотичний гамір.
Серед бурхливого пожвавлення ніхто й не помітив', як появився коло дверей зали новий гість; то був юнак років двадцяти, який міг вразити будь-кого своєю стрункою постаттю й надзвичайно гарним обличчям. Росту він був вище середнього, широкий у плечах і в грудях; але атлетична будова тіла пом’якшувалася стрункістю ліній і гармонійною пропорційністю. Риси його обличчя були витончені й сповнені шляхетності та гордості. Крізь прозору білість шкіри вид-нівся ніжний рум’янець незайманих сил. Світле, попелястого кольору волосся м’якими хвилями відтіняло високе, мов із мармуру виточене, чоло; гарно окреслений ніс, з тонкими рухливими ніздрями, був сухорлявий і мав посередині характерний типовий горбик; голубі, великі очі сяяли полиском енергії і разом з тим були сповнені невимовної чарівності, а брови, темні, низько окреслені й пригнуті до пере-" нісся, надавали їхньому виразу демонічної зосередженості; та цьому демонізмові трохи суперечили чуттєві губи, опушені темними лініями вусиків, вони вабили до пестощів, поцілунків і екстазів кохання...
Перша помітила нового гостя Доротея й видивилась на нього, зачарована силою його чудової вроди.
— Хто це? — звернулась Доротея до свого сусіда, не одри-ваючи очей од красеня.
— Де, пані? — примружив очі варшав’як.
— Та онде коло дверей... обійняв за талію Казю... В синіх шальварах і венгерці.
— А-а! — процідив побляклий зальотник.— Бачу... Непоганий, хвацький хлопак... мабуть, колега Казин, абощо... Та я його вперше бачу... я ж сам нетутешній.