Кармелюк

Сторінка 158 з 246

Старицький Михайло

Розалія розсміялася їдким сміхом,' а захоплена —вдалим задумом Агата щиро поділила її веселість.

— Досконале, досконале, моя дорога! Я, "далебі,. навіть, утямити не можу, як ти все це зуміла придумати! .

■"— Я? — Розалія вдала, що дуже здивована.— Та що ж я придумала? Я тільки розвинула ту думку, яку підказала мені ти. Ти, мій ангеле, виявилась проникливішою за всіх.

При цих словах Розалії Агата почервоніла від задоволення, і їй здалося, що це справді вона все обдумала.

— Отже,—казала далі Розалія,—тепер, я гадаю, ми можемо покликати наших кавалерів і розповісти їм наш план?

— Звичайно, звичайно! — заспішила Агата.— Уявляю, як вони здивуються й розізляться, о, воші неодмінно розізляться,— вона впевнено кивнула голівкою,— коли довідаються, що ми вирішили все!

І иа саму тільки думку про те, як вона буде передражнювати Алоїза і як усі захоплюватимуться її проникливістю, гарненькі оченята Агати загорілися й щічки запалали.

— В такому разі, звелю покликати їх,— Розалія смикнула шнурок сонетки й наказала Фросі, яка хапливо вбігла, щоб вона просила пана Пігловського й пана Рудковського завітати сюди.

Через кілька хвилин молоді люди зайшли до кабінету красуні й, спинившись коло порога, з комічною урочистістю вклонилися.

— ІД о звелить пан презус? — спитав Рудковський.

— Панове можуть зайняти місця, щоб вислухати нашу ухвалу,— оголосила Розалія й жестом королеви показала молодим людям на їхні місця.

Рудковський і Пігловський мовчки вклонилися й сіли.

— Ми ждемо вказівок від наших володарок, які придумали вже, мабуть, план уловів розбійника,—трохи іронічно промовив Пігловський.

— Пан угадав,— відповіла Розалія,— ми справді придумали спосіб, як можна буде без найменшого пролиття крові піймати гайдамаку, і честь цього відкриття,— Розалія повела рукою в бік Агати,— належить цілком моїй подрузі.

Агата вся запроміиилася від задоволення.

З великою цікавістю слухали кавалери план, який їм розказували.

— Чудово! — вигукнув Алоїз, коли вона закінчила.— Сам Торквемада56 не придумав би нічого хитрішого.

— Та тільки, на прикрість нашим чарівним володаркам, я мушу сказати, що, на жаль, цей хитрий план не можна виконати,— зауважив Рудковський.

— Чому? — спалахнула Розалія й швидко обернулася до свого секретаря.

— З двох причин: перша, тому, що ми не знаємо, де лігвище, в якому переховується той звір, а і друга, тому, що в нас немає й людини, котра б погодилася податися з листом до тієї красуні.

— Ах, так, так! Але, матко свєнта, Розюню, ми зовсім забули про це,— сумно сказала Агата,— й намірялися вже...

— Добрими намірами, пресвітла пані, й пекло вимощене, кажуть бувалі люди, але,— Алоїз розвів руками,-—треба визнати, що в цьому ділі й ваші топкі хитрощі не приведуть ні до чого, і, як справедливо гадає пан Рудковський, гайдамачка залишиться здорова й неушкоджена в обіймах свого невмиваного Ромео.

— Н-ні! Її треба впіймати! — гнівно скрикнула Розалія і з силою вдарила кулаком по ручці крісла.— Впіймати, що б там не було. Якщо ж ми не вціймаємо її, то не впіймаємо й Кармелюка,—додала вона вже трохи спокійніше.

— За нашого віце-презуса я ладен віддати й свою душу, навіть більше: я ладен сам стати листоношею й передати розбійниці листа, але не знаю, куди нести його, бо, при всій вашій хитрості, ви не можете написати на ньому ніякої адреси.

Агата надула губки й, кинувши на Пігловського короткий погляд, промовила з-удаваною суворістю:

— Пан усе жартує й жартує, а діло серйозне!

— Авжеж, діло серйозне,— провадила далі з погано прихованим роздратуванням Розалія,— і якщо ми за нашим давнім старопольським звичаєм гайнуватимем час на дотепи, то, звичайно, не досягнемо нічого.

— Чарівний пан презус присоромив нас, хоч, щоб тільки побачити його ще раз в сяйві благородного гніву, я ладен наговорити знову сто тисяч дурниць... Але... але... але! Мовчу! — скрикнув Алоїз, піймавши вогненний погляд Розалії.— Мовчу й надіваю мантію гробокопа.

Розалія силувано усміхнулася Пігловському, посварилась пустотливо пальчиком на нього й звернулася діловим тоном до Рудковського:

— Пане Рудковський, невже ж*і ви не бачите способу відкрити місцеперебування Кармелюка?

— Старатимусь, але...

— Ви ж кажете, що всі хлопи віддані Кармелюкові, як своєму батькові?

— Цілком справедливо.

— Якщо це так, то вони ж повинні знати, де він перебуває?

— Мабуть, що так.

— В такому разі, що ж заважає вам довідатися від них, де Кармелюк?

— Вони нізащо цього не скажуть.

— Але є ж засоби прійяусити їх говорити!

При цих словах брови Розалії нахмурились і очі блиснули владним вогником.

— Гм! — Рудковський підвів брови.— Звичайно, я вживу всього можливого, щоб випитати в них, де нове — лігвище проклятого звіра.

— Вдячна зарані,— усміхнулася Розалія.— Сподіваюся, що турботи мого секретаря будуть илідшгаі, ніж витівки пана Янчевського.

При цих словах Розалії Рудковський спалахнув, як порох.

* — Присягаюся, що я дізнаюсь про це! — скрикнув він, схоплюючись з місця.

— А ми тим часом обміркуємо з паном Алоїзом, кого спорядити з листом до гайдамачки,— заявила, усміхнувшись, Агата, і, підвівшись з місця, простягла руку Пігловському.

На тому й закінчилася рада нового комітету.

LXVI

Минуло два дні.

Рудковський зараз же після ради прихопив з собою кількох хлопів і достатню кількість нагаїв і полетів розізнавати, де може переховуватися Кармелюк.. А Агата та Алоїз старанно заходилися розробляти другу частину плану, для чого їм треба було ховатися від сторонніх очей і вух, і Розалія, бажаючи одвернути думки Агати від Кармелюка, особливо Старалася, щоб ніхто не порушував усамотнення її гостей.

Сама вона проводила більше часу в своєму будуарі. Нестерпна думка про те, як відкрити місцеперебування Кармелюка і як передати йому листа, не давала їй спокою. Правда, тепер справа полегшувалася: вона могла б передати листа через Фросю,— принаймні виправданням завжди могло бути те, що це саме той лист, котрий мав викликати ревнощі Уляни. Але кому передати його? Куди? Рудковський правду каже: не всякий із селян знає, де Кармелюк. Правда, він полетів розізнавати, але з його заходів нічого не вийде. Дурний, зарозумілий хлопчисько! Але ж треба щось придумати, щоб переслати йому звістку.