Нечутно, тихо поповзли з усіх боків до лісу, наче комашня, темпі озброєні юрби, оточуючи його кругом щільним, суцільним кільцем.
Тим часом Кармелюк, не передбачаючи ніякої небезпеки, спокійно спочивав з Михайлом у глибоких заростях Кругляка. Ліс цей справді був найкращим місцем для схованки небагатьох людей, а разом з тим і найзручнішою місцевістю для облави. Густий, зарослий, він стояв збоку від проїжджої дороги й заповнював собою досить велику круглу улоговину, верстов зо дві в діаметрі; саме дно її вкривала глибока болотяна трясовина. Пробиратися по цій трясовині, що поросла подекуди очеретом і кущами, а подекуди переходила в зовсім рідку драговину, вкриту купинами, могла тільки людина, яка добре знає місцевість; але таких було небагато, бо ліс був надзвичайно дикий і мав погану славу. Зате диких кабанів тут було багато; тёпер же в їхній оселі засів Кармелюк.
Місце, в якому він сховався, було в самому центрі болота; тут у болото врізувалася вузенька, але довга смужка твердої землі, що закінчувалася невеличким острівцем, який заріс з усіх боків верболозом, очеретом, вербами і скидався своєю формою на велике гніздо. В отому гнізді й сховалися Кармелюк, Явтух, Уляна й Михайло. Було в лісі ще й інше сховище в горішньому кінці болота під великим навислим каменем, який утворював собою щось схоже на захищену з трьох боків печеру. Та острів, на якому спинився Кармелюк* був безпечніший,— у весінню пору до нього зовсім годі було й добутися, тепер же дійти до нього можна було тільки по зарослому очеретом перешийку.
На полі вже почало світати, а в глибині лісової гущі було ще зовсім темно, і тільки верховіття дерев викарбовувалось різкіше на тлі ледь-ледь посвітлілого неба. Кармелюк і Михайло спали, а невтомна Уляна разом з Явтухом стояли в різних місдях перешийка на варті й прислухалися до дрімливої тиші лісу. Ще з півночі змінив Михайла Явтух, але втома не давала себе відчувати козакові. Остання його необачність, внаслідок якої Янчевський вислизнув з їхніх рук, не давала йому спокою й гризла безплідною злістю його серце. Нараз чуйне вухо його вловило якийсь ледве чутний приглушений тріск. Явтух швидко оглянувся в тому напрямку й завмер, уп’явшись поглядом у поріділу темряву.
Якусь хвилину всюди було тихо, потім знову почувся слабенький шелест, і раптом зірке око Явтухове виразно побачило якусь чорну масу, що поволі наближалася до нього. То не був кабан: то була істота, яка свідомо, з усією можливою обережністю підкрадалася до Кармелюкового сховища.
Не гублячи жодної миті, Явтух щосили кинувся до постаті, яка підповзала, схопив її своїми міцними руками за плечі, і не встиг той крикнути, як Явтух закинув його собі на спину, а Уляна, підбігши, заткнула йому хусткою рота. Явтух поніс захоплену жертву до Кармелюкового сховища.
Але шум розбудив ще раніше й Кармелюка, й Михайла.
— Ща там? Що сталося? — неголосно промовив Кармелюк, виходячи з зарості.
— Піймали шпига, батьку! — відповів пошепки Явтух.
— Шпига?! — вигукнув Кармелюк.— Ну, тягни ж його сюди.
В глибині зарості, що обступила густою стіною весь острівець, була складена найкраща частина здобичі, яку захопила з собою Уляна. Тут же ще тліло вугілля від догорілого вогнища, валялися рештки вечері, лежала звалена на купу зброя.
— Ану лишень, Уляно, запали скалку, побачимо, кого ти з Явтухом приволокла до пас? А ти, Михайле, іди вартувати!
Михайло негайно пішов на чати, а Кармелюк, зірвавши з себе пояса, зв’язав ним руки пійманого.
Уляна запалила тріску й піднесла її до обличчя незнайомого. Кармелюк близько нахилився до нього, але обличчя страшного розбійника справило найнесподіваніше враження на незнайомця.
— Батьку, отамане!.. Ох, слава богу,— заговорив він радісним, переривчастим від хвилювання голосом,— а я вже думав, що попався комусь іншому в руки... Ой, не хотілося на старості літ без покаяння помирати!
Радісний тон дідів вразив Кармелюка й Явтуха з Уляною.
— Та ти хто такий, звідки? Чому знаєш мене? Чого завітав сюди? — здивовано мовив Кармелюк, уважно придивляючись до обличчя худенького дідуся, який стояв церед ним на колінах.
Дідусь добродушно усміхнувся,
— Коли на все, батьку, відповідати, то треба говорити, може, й до півдня, а баритися не можна, ніколи. Глянь на мене, придивися: може, згадаєш діда, котрий приходив до тебе з іншими маршалківськими селянами просити допомоги ще років два, а то й три тому.
— Років три тому.., З маршалківськими селянами... Може, може... Тільки не згадаю щось...*— роздумливо промовив Кар-
' мелюк, потираючи собі рукою чоло.
— Ну, пригадаєш іншим разом, синку, а тепер не до того... Збирай своїх та тікай скоріше з цього лісу.
— Що? Як? — скрикнули разом Кармелюк, Явтух і Уляна.
— Пани зібралися оточити тебе, застукати тут, облаву влаштувати... Янчевський перед веде...
— Янчевський? Де ж він узявся?
— Учора перед вечором прискакав на панське дворище, чорний, як сажа, обірваний, мов жебрак.
— Прокляття! — оскаженіло Ькрикнув Кармелюк.— Вирвався гаспид на мою голову!
— Не трать, батьку, даром слів,— тривожно перебив його старий.— Спіши скоріше з лісу. Янчевський зібрав з усіх хуторів, сіл і панів, і селян; через півгодини оточать увесь ліс, і тоді вже миша з нього не вискочить.
— Та як же він довідався, що я тут? Хто міг сказати, що я тут?
— Не знаю, а тільки йдуть вони всі сюди, з ними самих селян душ шістсот, коли не більше, а панства, а челяді... Тікай скоріше, батьку,— піймають, зв’яжуть знову...
— Правда, правда, Йване,— заквапилась Уляна, відчувши згубну небезпеку...
— Отамане, батьку...— почав був Явтух.
Але Кармелюк схопив діда за руку й заговорив грізним, лиховісним тоном:
— А скажи ти мені, чоловіче добрий, звідки ж ти довідався, що я сього разу знайшов собі притулок у цій пущі?
Старий спокійно витримав погляд, яким Кармелюк уп’явся в нього, й відповів:
— Не довідався, а додумався. Коли я дізнався, що несподівано пани зганяють на облаву всіх селян з вилами та сокирами, мені одразу відчулося щось лихе: на якого, мовляв, звіра в таку пору та таку облаву, таку силу збирають? Як почув, що до панів прискакав Янчевський і що ти побував у нього вночі, то одразу й догадався, на якого то звіра полюють... І вирішив я сповістити тебе, батьку наш рідний! Тільки не можна було довідатися, куди йдуть? Ніхто нічого