— Може, врешті, і я з'їм якусь тюфтельку після всього, що мені довелося витримати цього вечора,— сказала вона.
Тієї миті з відчиненого вікна почувся голос:
— Добрий вечір! Є хто дома? І чи лишилося ще хоч трохи тюфтельок?
На підвіконні сидів Карлсон і задоволено всміхався.
Малий захихотів.
— Ти залетів через балкон з коридора? Карлсон кивнув. [463]
— Саме так. І ось я знов з вами. Ви ж бо мені раді... особливо та, що біля плити.
Панна Цап стояла з тюфтелькою в руці. Вона саме хотіла покласти її в рот, та, побачивши Карлсона, завмерла на місці і лише кліпала очима.
— Зроду не бачив такої ненажери,— сказав Карл-сон і шугнув з вікна до панни Цап. Пролітаючи повз неї, він вихопив тюфтельку, швиденько проковтнув її і піднявся під стелю.
Панна Цап отямилась. Вона стиха зойкнула, схопила вибивачку і погналася за Карлсоном.
— Ох ти ж, тварюко, ну, тепер я таки вижену тебе! Карлсон радісно кружляв навколо лампи.
— Гей-гей! Будемо знову змагатися. Так весело мені було тільки в дитинстві, коли мій любий татко гнався за мною навколо цілого Меларену* з ляпачкою. О, тоді нам була забава!
[* Меларен — озеро, що на ньому стоїть Стокгольм.]
Карлсон вилетів до передпокою, і почалася гонитва по всій квартирі. Попереду летів Карлсон — він сміявся і гейкав з радощів,— потім бігла панна Цап з виби-вачкою, далі Малий, а ззаду стрибав Бімбо й голосно гавкав.
— Гей-гей! — вигукував Карлсон.
Коли панна Цап була зовсім близько,— от-от наздожене його,— Карлсон прискорював лет і підіймався під стелю. І хоч як замахувалась панна Цап вибивачкою, їй не щастило досягти Карлсона, хіба що вона зачіпала по підошвах його черевиків.
— Еге-ге! — казав Карлсон.— Не лоскочіть мені підошов! Так не годиться, а то я не граюся!
Панна Цап бігала, аж сопіла, за Карлсоном, ляпаючи великими босими ногами по паркету. Вона, сердешна, не мала навіть часу одягти шкарпетки і взути [464] капці через привида та через безперервну біганину. Бона вже притомилася, але й гадки не мала здаватися.
— Стривай-но лишень! — гукала вона і мчала далі.
Часом вона підскакувала, щоб досягти Карлсона вибивачкою, але той тільки сміявся і щоразу ухилявся. Малий теж сміявся, бо не міг утриматись. Він так реготав, що в нього аж живіт заболів, а коли панна Цап із Карлсоном утретє опинилися в його кімнаті, кинувся на ліжко, щоб трохи відпочити. Він лежав там зовсім знесилений, та все ж не міг стримати сміху, коли бачив, як панна Цап женеться за Карлсоном уздовж стін.
— Гей-гей! — вигукував Карлсон.
— Зараз я тобі покажу "гей-гей"! — сопіла панна Цап, люто розмахуючи вибивачкою. І справді їй нарешті пощастило загнати Карлсона в кут коло ліжка Малого.
— Ну, стривай! — закричала вона.— Зараз я тебе спіймаю!
І враз вона так зойкнула, що Малий оглух. Він перестав сміятися.
"Ой, тепер Карлсона спіймано",— подумав він.
Але то не Карлсона спіймано. То панна Цап спіймалася. Вона попала ногою — просто великим пальцем — у пастку.
— О-о-ох! — застогнала вона.— О-о-ох!
Панна Цап шарпонула ногу і вражено витріщила очі на якусь дивину, що міцно вчепилася їй у палець.
— Ой-ой-ой! — схопився Малий.— Чекайте, я відчеплю її... О, пробачте, то я ненавмисне!
— О-о-ох! — застогнала панна Цап, коли Малий допоміг їй відчепити пастку і вона знов здобулась на слово.— Нащо тобі пастки під ліжком?
Малому справді було шкода панни Цап, і він, затинаючись, розпачливо сказав: [465]
— Ми... ми хотіли спіймати в неї несподівану мишу.
— Хоч і не таку велику,— додав Карлсон.— А маленьку, гарну, з довгим хвостиком.
Панна Цап зиркнула на Карлсона й застогнала:
— О ти... ти... Щезнеш ти колись звідси?! І знов погналася за ним з вибивачкою.
— Гей-гей! — вигукнув Карлсон.
Він вилетів до передпокою, далі до вітальні, а звідти до кухні, а з кухні до спальні...
— Гей-гей! — не вгавав він.
— Зараз я тобі покажу "гей-гей"! — погрозила панна Цап і цього разу підстрибнула ще вище, аби досягти його вибивачкою. Та вона забула про всі ті меблі, що їх сама понатягала під двері в спальні. І тепер, підскочивши вгору, панна Цап ударилась головою об книжкову шафу і гримнула на підлогу.
— Гей, отепер у Верхньому Норланді знов землетрус! — сказав Карлсон.
Та Малий злякано кинувся до панни Цап. [466]
— Ой, ви не дуже забилися? — спитав він.— Бідна панна Цап.
— Ох, поможи мені добратися до ліжка,— простогнала панна Цап.
І Малий допоміг, принаймні спробував допомогти. Але панна Цап була така велика й огрядна, а Малий зовсім дитина. Йому було не до снаги. Тоді до них спустився Карлсон.
— Ет, і не силуйся,— сказав він Малому.— Давай і я підпряжуся, бо я найчемніший у світі, не те, що ти.
Вони налягли вдвох з усієї сили і врешті таки доправили панну Цап до ліжка.
— Бідна панна Цап,— знову сказав Малий.— Вам боляче?
Панна Цап трохи помовчала, немов прислухалася.
— У мене немає жодної цілої кісточки,— врешті відповіла вона.— Але мені не боляче... хіба що, як я засміюся!
І вона так зареготала, що аж ліжко задвигтіло. Малий злякано витріщився на панну Цап. Що з нею сталося?
— Кажіть, що хочете,— мовила панна Цап,— але два таких марші за один вечір помагають. О господи, яка я стала моторна!
Вона жваво закивала головою.
— Постривайте лишень! Ми з Фрідою робимо вранці зарядку, і хай вона тепер начувається! Я покажу їй, як треба бігати!
— Гей! — вигукнув Карлсон.— Візьміть тільки з собою вибивачку, щоб поганяти Фріду по всій гімнастичній залі, нехай і вона стане моторна.
Панна Цап сердито глянула на нього.
— А ти мовчи, коли розмовляєш зі мною. Мовчи й біжи принеси мені трохи тюфтельок.
Малий радісно засміявся. [467]
— Атож, після такої гонитви хочеться їсти,— сказав він.
— А вгадай, хто найкращий у світі носій тюфтельок? — спитав Карлсон.
Він уже рушив до кухні.
Потім Карлсон, Малий і панна Цап посідали собі на ліжко й любенько заходилися вечеряти. Карлсон-бо повернувся з кухні з повною тацею наїдків.
— Я побачив, що там є ще пиріг з яблуками у ванільній підливі, то взяв і його. І трохи вареної шинки, і сиру, і ковбаси, і солоний огірок, і дві сардини, і грудку паштету, але де ви до лиха ховаєте торт?
— Торта нема,— сказала панна Цап. Карлсон опустив куточки губ.