— А що примусило вас несподівано згадати про його скляне око?
— Слова сеньйори де Каспеаро. Вона говорила якусь нісенітницю про те, що він був потворний і мав лихе око; а я їй сказала, що то було лише скляне око, і він не винний у цьому, старий бідолаха, а вона сказала, що його очі дивилися в різні боки, що він косував ними, і так воно, звісно, і було. І вона сказала, що це приносить лихо. Я знала — я знала, що почула в той день щось надзвичайно важливе. Учора вночі, після смерті Лакі, я нарешті пригадала, що то було! І тоді зрозуміла, що не можна гаяти час…
— А як Тім Кендел убив не ту жінку?
— Проста випадковість. Я думаю, його план був такий: переконавши всіх, зокрема й Молі, що в неї спостерігаються симптоми психічного розладу, і давши їй чергову сильну порцію наркотику, він сказав їй, що вони удвох спробують розгадати всі ці загадки з убивствами. І вона повинна допомогти йому. Після того як усі заснуть, вони вийдуть із дому, кожне окремо, і зустрінуться в умовленому місці біля струмка.
Він сказав, що здогадується, хто вбивця, і вони спіймають його на гарячому. Молі слухняно йому підкорилася — але розум її каламутився від наркотику, який він щойно їй дав, і це сповільнювало її ходу. Тім прийшов на місце зустрічі першим і побачив, як йому здалося, Молі.
Золоте волосся й світло-зелену шаль. Він підкрався до неї ззаду, затулив їй долонею рота, засунув її голову під воду й тримав, поки вона захлинулася.
— Приємний молодик! Але чи не простіше було б дати їй смертельну дозу наркотику?
— Набагато простіше, звісно. Але така смерть могла б накликати на нього підозру. Пам'ятайте, що всі наркотичні та снодійні засоби були поміщені поза досяжністю Молі. І якби вона добулася до них знову, то хто міг би допомогти їй у цьому, як не чоловік? Та якби в новому нападі розпачу вона вийшла з дому й утопилася, поки її невинний чоловік спав, то вся ця історія здавалася б романтичною трагедією й навряд чи хто подумав би, що вона втопилася несамохіть. Крім того, — додала міс Марпл, — убивці не люблять, щоб усе відбувалося просто. Вони не можуть відмовитися від застосування творчої фантазії.
— Схоже, ви переконані в тому, що знаєте все про вбивць! То ви думаєте, Тім справді не знав, що втопив не ту жінку?
Міс Марпл похитала головою.
— Він навіть не подивився на її обличчя, а побіг додому так швидко, як тільки міг, зачекав там годину, а тоді почав організовувати її пошуки, граючи роль розгубленого й переляканого чоловіка.
— Але якого біса Лакі стовбичила біля того струмка посеред глупої ночі?
Міс Марпл збентежено кахикнула.
— Мабуть, е… е… я думаю, вона чекала там когось.
— Едварда Гілінґдона?
— О, ні, — сказала міс Марпл. — Між ними все було скінчено, я думаю — хоч це тільки моє припущення, — що вона могла чекати Джексона.
— Чекати Джексона?
— Я помітила, якими очима вона дивилася на нього раз або двічі, — промурмотіла міс Марпл, відвертаючи погляд.
Містер Рейфаєл присвиснув.
— Ох, і жеребець мій Джексон! Мабуть, жодної жінки не обмине! А Тім, певно, пережив велике потрясіння, коли з'ясувалося, що він утопив не ту, яку хотів утопити.
— Так, справді. Він, либонь, був у розпачі. Молі залишилася жива й десь тут блукала. А історія про її психічне захворювання розвіється, як дим, коли її огляне досвідчений психіатр. А коли вона розповість про те, що він домовився зустрітися з нею вночі біля струмка, то як він зможе це пояснити? Його єдина надія полягала в тому, щоб порішити її якнайскоріш. Тоді б йому залишався непоганий шанс, що всі повірять, ніби Молі в нападі божевілля втопила Лакі, а потім, нажахана своїм учинком, наклала на себе руки.
— І саме тоді, — сказав містер Рейфаєл, — ви вирішили виступити в ролі Немезиди, чи не так?
Він несподівано відхилився назад і зареготав:
— Сміх та й годі, — сказав він. — Якби ви могли подивитися на себе в ту мить, коли з'явилися переді мною вночі в пухнастій рожевій шалі, обмотаній навкруг голови, і заявили, що ви Немезида! Я ніколи не забуду тієї сцени!
ЕПІЛОГ
Настав час від'їзду, і міс Марпл чекала в аеропорту свого літака. Багато людей прийшли провести її. Гілінґдони вже відлетіли. Ґреґорі Дайсон відлетів на один з інших островів, і поширилася чутка, що він закрутив роман із якоюсь аргентинською вдовою. Сеньйора де Каспеаро повернулася в Південну Америку.
Молі прийшла провести міс Марпл. Вона була бліда й худа, однак мужньо витримала потрясіння від того, що з нею трапилось, і з допомогою одного з повірених містера Рейфаєла, якому він телеграфував в Англію, і далі утримувала готель.
— Чим більше у вас буде клопоту, тим менше турбуватимуть вас спогади, — зауважив містер Рейфаєл. — Тож тримайтеся за цей готель.
— А ви не думаєте, що стільки вбивств…
— Людям подобаються вбивства, коли вони вже розкриті, — запевнив її містер Рейфаєл. — Працюйте, дівчино, і не занепадайте духом. І не сахайтеся всіх чоловіків, тому що вам трапився один негідник.
— Ви кажете те саме, що й міс Марпл. Вона завжди запевняє мене, що мій справжній обранець ще прийде.
Містер Рейфаєл усміхнувся — певно, йому сподобалося це порівняння. Отже, тут була Молі, були брат і сестра Прескоти і, звичайно, містер Рейфаєл і Естер — Естер, яка ніби постаріла й здавалася дуже сумною і з якою містер Рейфаєл був несподівано дуже ласкавий. Тут-таки крутився й Джексон, прикидаючись, ніби доглядає багаж міс Марпл. Цими днями він знай усміхався, і це свідчило, що він одержав добрі гроші.
У небі почулося гудіння — літак наближався. Посадка тут відбувалася без зайвих формальностей. Ніхто не пропонував пасажирам пройти до виходу восьмого чи виходу дев'ятого, усі просто виходили з невеличкого заквітчаного павільйону на злітне поле.
— До побачення, люба міс Марпл, — поцілувала її на прощання Молі.
— До побачення. Прилітайте ще навідати нас, — промовила, тепло потиснувши їй руку, міс Прескот.
— Ми з великою приємністю познайомилися з вами, — сказав канонік. — Я палко приєднуюся до запрошення моєї сестри.
— Усього вам найкращого, мем, — сказав Джексон, — і пам'ятайте: якщо вам знадобиться добрий масаж, телефонуйте мені, і ми з вами домовимося.