Коли Жакмен Лампурд увійшов до "Коронованої редиски", там панував страшенний гармидер. Гуляки з грубими пиками робили хто що хотів; одні, розмахуючи руками, простягали свої порожні келихи і кулачиськами, здатними з одного удару вбити бика, грюкали по столах так, що аж тремтіли лойові свічки в залізних свічниках. Другі піднімали повні келихи і голосно викрикували заздравиці. Ті стукотіли ножами по кухлях і брязкали тарілками, підтримуючи застольну пісню, яку їхні сусіди горлали хто куди такими несосвітенними голосами, наче то пси вили на мі-
сяць. А інші непокоїли доброчесність прислужниць, які розч носили паруючі тарілки, піднявши руки з тацями над головами гостей, і не могли боронитися від їхнього жирування, більше дбаючи про страви, аніж про свої чесноти. Дехто курив довгу голландську люльку і, розважаючись, пускав дим ніздрями.
В цьому гамірному натовпі були не тільки чоловіки, між ними видніло й кілька екземплярів прекрасної статі, взірців досить бридких, бо порок часом теж дозволяє собі мати непривабливий вигляд, так само, як і чеснота. Філіди 7, для яких перший стрічний за допомогою певної монети міг стати Тирсисом чи Тітиром, прогулювались парами, зупинялися коло столів і, мов приручені голубки, пили з келиха кожного. Від такого причащання і духоти їхні щоки почервоніли під цеглистими рум'янами, і вони скидалися на ідолів, пофарбованих у два шари. Накладне чи справжнє волосся, закручене в кучері, прилипало до блискучого від білила лоба або ж, завите залізними щипцями, спадало буклями до широко відкритих і густо набілених грудей. Вбрання цих красунь було крикливе і манірно франтувате. Стрічки, пера, вишивки, позументи, позолочені шнурки з металевими наконечниками — усе яскраве, блискуче; але нетрудно було помітити, що ця розкіш показна, фальшива і пахне дешевим мотлохом: перлами стало дуте скло, золоті прикраси зроблено з міді, шовкові сукні — перелицьовані, заново пофарбовані старі плаття; однак і такої низькопробної вишуканості було достатньо, щоб засліпити п'яні очі компанії, що зібралась у цьому вертепі. Що ж до запаху, то від цих дам зовсім не пахло трояндами, а тхнуло, як із тхорячої нори, мускусом — то був єдиний досить сильний запах, котрий перебивав сморід корчми і видавався поряд з ним ніжнішим від бальзаму, амброзії і смирни. Часом якийсь випивака, розпалений сластолюбством та вином, саджав собі на коліна котрусь із тих не вельми строгих красунь і, цілуючи її, пошепки робив анакреонтичні8 пропозиції, а та, роблено хихи каючи, відповідала "ні", що означало "так"; потШ пари піднімалися по сходах, чоловік — поклавши руку на талію супутниці, жінка — хапаючись за поручні й удавано, по-дитячому опираючись, бо навіть найрозпутніша розпуста потребує якоїсь подоби сором'язливості. А інші спускалися по сходах, чоловіки трохи ніяковіючи, а випадкова Амаріл-ліс 9 — безтурботно поправляючи спідницю.
Лампурд давно звик до цих звичаїв, котрі, зрештою, видавалися йому цілком природними, і не звертав ні найменшої уваги на картину, яку ми оце щойно побіжно намалювали. Сидячи за столом і притулившись спиною до стіни, він ніжним і жадібним поглядом дивився на щойно принесену пляшку старого канарського вина, яке зажило собі доброї слави і яке зберігали тут у погребі спеціально для заслужених ненажер та випивак. Забіяка був сам, але на столі поставили два келихи, бо він страшенно не любив пити один, і першої ліпшої миті до нього міг підійти якийсь товариш по чарці. Чекаючи на цього випадкового співтрапезника, Лампурд узяв за тонку ніжку келих, схожий на квітку кручених паничів, повільно підняв на рівень очей і дивився на ясну, іскристу благородну рідину, яка поблискувала в ньому. Помилувавшись теплим кольором жовто-золотистого топазу, потішивши свій зір, він перейшов до нюху і, обережно, легким поштовхом сколихнувши вино так, що воно закружляло в келиху, широко роздутими, як у геральдичного дельфіна, ніздрями вдихав його запах. Лишалося вдовольнити смак. І Лампурд набрав вина в рот; збуджені сосочки піднебіння наситились цим нектаром, язик обмив ним ясна і нарешті послав у горло, схвально при тому цмокнувши. Так уміло Жакмен Лампурд одним-єдиним келихом вина вдовольнив троє з п'ятьох даних людині почуттів, як сущий епікуреєць 10, котрий видобуває з речей усе найкраще, все те задоволення, що його вони можуть дати. До того ж він рішуче твердив, що й дотик та слух дістають свою насолоду: дотик — від гладенької поверхні і досконалої форми чистого кришталю, а слух — від мелодійного, тремтливого звуку, яким ніжно бринить кришталь, коли по келиху стукнеш тупою стороною ножа або проведеш по його вінцях мокрим пальцем. Але всі ті парадокси, безглуздя й дивацтва надмірної витонченості, мовби намагаючись довести аж надто багато всього, не доводили нічого, а тільки свідчили про порочну витонченість цього пройдисвіта.
Наш забіяка посидів кілька хвилин, коли двері зненацька прочинились і на порозі став ще один гість, одягнений з голови до ніг у чорне, білі були тільки виложистий комір та сорочка, яка пінилась у нього на животі, між камзолом і штаньми. Вишивка стеклярусом, добра половина якого вже пообпадала, видавалася марною спробою прикрасити цей старий костюм, що був колись, судячи по крою, досить елегантний.
Лице прибульця було мертвотно-бліде, наче посипане борошном, а ніс — червоний, мов жарина. Густі тоненькі фіал-_кові прожилки на тому носі свідчили про запопадливе поклоніння його хазяїна Божественній Пляшці. Страшно подумати, скільки бочок вина й баклажок горілки потрібно було, аби він став аж такий червоний. Ця химерна личина скидалася на головку сиру, до якої приткнули яскравочервону вишню. Щоб докінчити портрет, досить приліпити на місці очей двоє зерняток з яблука, а внизу зробити тонкий, як у скарбоиці, проріз — рот. Такий був Малартик, щирий друг, Пілад, Евріал n, fidus Achates 12 Жакмена Лампурда; не вельми вродливий, певна річ, але моральні достоїнства його цілком покривали дрібні фізичні вади. Після Жакмена, яким Малартик глибоко захоплювався, це був найкращий у Парижі фехтувальник і найперший пройда. Граючи в карти, він завжди викладав короля, і ніхто не наважувався сказати, що таке везіння — зухвальство; Малартик любив випити, але, здається, ніколи не п'янів; ніхто не знав, чи є у нього кравець, а проте плащів він мав більше, ніж який придворний модник. А крім усього, це був чоловік по-своєму чулий, з усіма чеснотами, які високо ціняться в розбійницькому кишлі, готовий умерти за товариша, здатний, зціпивши зуби, витерпіти будь-які тортури — диби, іспанські чоботи, скрипиці, навіть катування водою, найтяжче для такого випиваки, як він,— перенести все, аби необережним словом не виказати свою банду. Чудовий у своєму роді тип! І в тому світі, де він промишляв, його всі поважали.