— Вовки, мій дорогенький, не жеруть один одного,— пробурчав розбійник.— У тебе слабкі зуби, щоб мене вкусити.
І він блискавично лівою рукою стис звіра за горло, а правою схопив наваху й по саму колодку загнав йому в серце.
Але перемога не дуже радувала Агостена, він дійшов думки, що це ненадійне місце, і збудив Чікіту, яка ніскілечки не злякалася, побачивши мертвого вовка, що, витягнувшись, лежав на дорозі.
— Буде краще, якщо ми вшиємося звідси,— мовив розбійник.— Це стерво приваблює вовків, а вони в таку пору особливо люті від голоду, бо все заметено снігом і їм нічого їсти. Я, звісно, вб'ю ще не одного, як і цього, але ж їх може появитися ціла зграя; чого доброго, я ще засну, й мені буде неприємно прокинутись у череві хижого звіра. А коли зжеруть мене, то такого пуцьвірінка, як ти,— з молоденькими ніжними кісточками — вони проковтнуть і не оближуться. Так що тікаймо звідси мерщій. Вони поки що будуть зайняті коло цієї дохлятини. Тепер ти можеш іти, правда ж?
— Можу,— відповіла Чікіта, бо вона зовсім не була зніженою дитиною, вирощеною в пуховиках.— Я трохи поспала і тепер дужа. Тобі, добрий Агостене, вже це доведеться нести мене, як важкий клунок. А якщо мої ноги знов перестануть служити,— додала вона з несамовитим завзяттям,— то переріж мені горло своїм великим ножем і кинь мене в канаву, я буду тільки вдячна тобі.
Ватаг банди опудал та його маленька супутниця швидко рушили дорогою. Круки осміліли, злетіли з сусідніх дерев, посідали на дохлу шкапу й почали свою похмуру тризну. Скоро прибігло кілька вовків, щоб і собі поживитися на тій дармовій учті, накинулись на падлину, зовсім не зважаючи на своїх чорних співтрапезників, які махали крилами, каркали й били їх дзьобами. Звірі й птахи так старалися, що незабаром від коня лишилися тільки голі кістки — скелет, ніби препарований хірургами-ветеринарами, та ще копита, хвіст і грива.
А потім прийшли Тиран і наймит з ферми, щоб забрати воза. Тиран штовхнув ногою напівоб'їдений труп вовка, між оглоблями, під упряжжю, якої не зачепили ні пазури, ні дзьоби, побачив кістяк бідної худобини. На дорозі валялися висипані з капшука фальшиві монети, а на снігу видніли чіткі сліди ніг — великі й маленькі,— спочатку вели до воза, а потім віддалялись од нього.
"Здається,—■ мовив Тиран подумки,—що до балагули Феспіда сеї ночі приходили різні гості. О щасливий випадок, який примусив нас перервати акторську одіссею, я вічно благословлятиму тебе! Завдяки тобі ми врятувались од вовків — і двоногих, і чотириногих, таких же, а може, й ще більш небезпечних. Вони поласували б ніжним м'ясом наших курочок, Ізабелли' й Серафіни, та, мабуть, не погордували б і нашою старою, зашкарублою шкурою!"
Поки Тиран отак міркував собі, слуга Беломбра вивільнив воза і запріг у нього коня, приведеного з ферми, хоча той і форкав, злякано позираючи на страшний для нього скелет і відчуваючи вовчий дух.
Карету поставили на подвір'ї ферми, під повіткою. Все в ній було ціле, навіть дещо додалося: невеликий ніж, які виготовляють в Альбасете 16 — він випав у Чікіти з кишені, коли дівчина спала; гостре лезо його прикрашав загрозливий напис по-іспанському:
Cuando esta vivora pica,
No hay remedio en la botica 17.
Ця таємнича знахідка дуже зацікавила Тирана і занепокоїла Ізабеллу, бо дівчина була трохи забобонна і легко вбачала добрі чи зловісні прикмети в різних дрібних подіях, яких інші й не помічали або ж не надавали їм ніякого значення. Ізабелла, як і всі більш-менш освічені люди того часу, розуміла по-іспанському і звернула увагу на загрозливе значення напису.
Скапен подався в селище, надівши з такої нагоди найкращий свій костюм з рожевими й білими смужками, оздоблений широким коміром з добре укладеними брижами, насунув аж до очей капелюха, накинув на плече плащ. Він ішов урочисто й переможно, підштовхуючи коліном барабан, ступав чітко, розмірено, як людина* що здавна звикла марширувати; справді, до того, як стати актором, Скапен був солдатом. Вийшовши — уже в супроводі кількох хлопчаків, заворожених його чудернацьким вбранням — на майдан перед церквою, він поправив капелюха, твердо розставив ноги і хвацько забарабанив паличками по натягнутій ослячій шкірі так різко, уривисто і владно, що й мертві прокинулися б, як од трубного гласу перед Страшним судом. Тож можете уявити собі, яке враження це справило на живих. Усі вікна й двері вмить розчинились, наче від одного поштовху. З них вису-пулися закутані голови, зацікавлено і спантеличено поглядаючи на майдан. А Скапен затарабанив знову, і люди, почувши тріскучі, наче мушкетна стрілянина, й розкотисті, мов грім, звуки, повибігали з хат — там лишилися тільки хворі, немічні та породіллі. За кілька хвилин на майдані зібралось усе те селище, і люди широким колом обступили невиданого прибульця. А хитрий Скапен, аби ще дужче вразити публіку, почав вибивати на своєму барабані жваві, запальні мелодії і вибивав так швидко, що й паличок не видно було, хоча руки його видавалися зовсім нерухомими. Потім, побачивши, що роти у добрих селян роззявились і стали схожі на літеру "О" — а це, як твердять преславні маляри, викладаючи основи свого мистецтва, є ознакою величезного подиву,— він раптом перестав грюкотіти і, трошки помовчавши, верескливим голосом з чудернацькими переливами почав ось таку урочисто-блазенську промову:
— Рідкісна нагода! Сьогодні ввечері — небувале видовисько! Надзвичайна вистава! Славетні актори мандрівної трупи на чолі з добродієм Іродом, які мали честь грати перед коронованими особами та принцами, тепер, проїздом опинившись у цих краях, покажуть — один-єдиний раз, бо на них чекають у столиці, куди трупу запрошено для виступів при королівському дворі! — покажуть напрочуд цікаву комічну п'єсу під назвою "Похвальба капітана Фракаса"! З новими костюмами, пречудовими декораціями, несказанно дотепними витівками і забавними прочуханками. Наприкінці вистави донна Серафіна виконає мореску, доповнену фігурами пасп'є 18 з гримасами і стрибками відповідно до найсучасніших смаків, під акомпанемент баскського19 бубна, на якому вона грає краще за будь-яку іспанську циганку. Це буде премиле видовисько. Вистава відбудеться на фермі пана Беломбра, в підготовленій для цього стодолі з лавами і ліхтарями. Наш труд скоріше для слави, аніж для вигоди, отож платити можна і грішми, і, в кого немає готівки, провізією, їстівними припасами. Скажіть, про це всім!